Не тільки мовою заборон

Хлопчик заліз на якусь споруду, а спуститися не може й кличе батька. Той, перш ніж допомогти, довго лаяв його, вживаючи різні мовні «прикраси». Може, той батько ніколи не був хлопчаком і не знає, як притягує до себе незвідане? Чи не читав книжок про хлопчачі пригоди?

Чи подумали ці батьки, герої нашої розмови, як сприймають діти їхні слова, які почуття вони в них викликають? Чи усвідомлюють, що поранити, завдати болю можна за кілька секунд, а щоб загоїти ці рани, можуть знадобитися роки?

Проблеми виховання значною мірою підсилюються катастрофічною нестачею жіночності в нашому суспільстві. Це тягнеться ще з далеких радянських часів, коли країна пишалася жінкою з відбійним молотком або двома відрами цементного розчину. Сучасні дівчата вміють робити макіяж і ходити «от бєдра», як учила героїня Лії Ахеджакової у «Службовому романі», але водночас перейняли у хлопців їхні манери й лексику, вбачаючи в цьому прояв емансипації.

Щоб дівчинка виросла жіночною, батько має ставитися до неї як до маленької принцеси. Тут пригадується епізод, що стався в одній школі при врученні атестатів. За довгим столом сидять вчителі, навпроти них — випускники, з одного і з другого боків — гості. Коли дійшла черга однієї дівчини, її батько встав, підійшов до неї, подав руку, вона взяла його під руку, і вони разом пішли до стола, а потім батько так само під руку відвів її на місце. Думається, що ця дівчина не помилиться у виборі пари і буде ніжною дружиною й матір’ю. Кажуть, батько вчить сина, а виховує дочку, а мати — навпаки.

Найбільше бажання батьків — бачити свою дитину щасливою. А щастя дитини безпосередньо залежить від розуміння її дорослими. Отже, нам треба знати, що потрібно дитині для щастя.

По-перше, дитині властиве прагнення до нового. Звідси — потреба в нових іграшках, яка так дратує мам, і вони своєю сердитою, агресивною відповіддю доводять дітей до сліз замість того, щоб пояснити, що зараз у них мало грошей, куплять іншим разом.

По-друге, прагнення переступати межу. Навіть дорослі цим грішать — знаємо ж бо прислів’я про заборонений плід. Пам’ятаю, десь у шість років мені дуже хотілося легенько доторкнутися до оголеної спіралі електроплитки, щоб не зовсім убило, а щоб тільки відчути, як це, бо батьки попередили не робити цього в жодному разі.

По-третє, прагнення експансії, розширення освоєної території: повикидати все зі шухляд, аби дізнатися, що там. І не треба робити з цього трагедію.

По-четверте, дитина має право на помилку, бо це — досвід, він сприяє розвитку.

По-п’яте, ми повинні надати дітям свободу дії, свободу вибору. В певних межах, коли це безпечно.

Щасливими можуть бути діти, які ростуть без зайвих обмежень, коли батьки дозволяють їм, наприклад, малювати на стінах. Що для нас важливіше — дати дитині додатковий шанс розвиватися чи показати гостям гарні шпалери? А документи і т.п. треба тримати поза зоною досяжності. Пам’ятаймо, що заборони девальвуються, коли їх забагато!

Поважаймо своїх дітей, учімо їх власним прикладом виявляти повагу, щоб вони пізніше могли поважати і нас, і всіх інших.

Галина САГАТЮК.
м. Чорноморськ.