Переглядів: 3642

Медреформа, яку ніхто не розуміє

Минулий рік був надзвичайно важливим для здійснення реформ в Україні, зокрема в медичній галузі.

У запеклій політичній боротьбі були прийняті розроблені Міністерством охорони здоров’я два законопроекти, які повинні докорінно змінити підходи до фінансування цієї галузі. 30 січня 2018-го один з них — «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» — набув чинності. Також у минулому році був ухвалений закон «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», який в умовах реформування має забезпечити доступність та якість медичної допомоги для понад 13 мільйонів людей, що живуть у сільській місцевості. Над останнім, разом з групою експертів, за завданням Президента України працювала і я.

Підготовка та просування медичної реформи — це був справді складний політичний процес, тому хочу привітати команду Уляни Супрун і всіх тих, хто брав у цьому участь. Команді МОЗ вдалося вибудувати ефективну комунікацію, щоб мобілізувати політичні еліти. Цільові аудиторії були вибрані правильно — ті, хто ухвалює рішення на центральному рівні, сформована група прихильників серед народних депутатів та в уряді. Було акумульовано досить багато донорських коштів, які й забезпечували цю комунікацію з просування, що виглядало, без перебільшення, як продавлювання цієї реформи.

Але, переконана, зараз головне завдання, яке стоїть перед МОЗом та обласними управліннями охорони здоров’я, полягає в тому, щоб перейти від агресивної політичної комунікації до спокійної, виваженої дискусії з імплементації цього закону, з основним акцентом на медичну спільноту.

Адже закон про зміну фінансування дає лише рамкову структуру із загальними орієнтирами, а кінцевої чіткої картини, як повинна працювати галузь у процесі реформи, та й після неї, поки що нема, ні у міністерства, ні у суспільства. І це в жодному разі не докір МОЗу. Розуміння змін у будь-якій розвиненій демократичній країні відбувається тільки після ґрунтовного і дуже широкого експертного та громадського обговорення.

Наразі основна проблема, яку я бачу, коли спілкуюся з керівниками районів, головними лікарями, керівниками територіальних громад, людьми на місцях: по-перше, повне нерозуміння, що й коли відбуватиметься, по-друге, хто, як і за що отримуватиме кошти. І найголовніше — навіщо все це потрібно. Більше того, скрізь відчуваються образа й розчарування.

Причина цього в тому, що після реформи МОЗ не бачить у системі охорони здоров’я цілі групи медиків. Зокрема — фельдшерів, які все своє життя прожили, пропрацювали в селі (часто-густо за відсутності нормальних умов роботи, обладнання, доріг). Їх просто викреслено з концепції реформування. У випадку із сімейними лікарями ситуація інша, але теж дивна — фахівці потрапляють під постійний шквал критики.

Як на мене, таке несправедливе ставлення до людей дуже шкодить реалізації реформи, і через це її не сприймають на місцях.

Реформа на первинці дасть результати у тому разі, коли її розумітиме і сприйматиме лікар зі своєю командою (медсестра, фельдшер).

Щоб медики ефективніше використовували робочий час для лікування та спостереження за пацієнтом, необхідна мотивація, і це не тільки матеріальні стимули, важливі — повага, престиж професії.

Але якщо нині, за даними Державної служби зайнятості, зарплата у медсестер і лікарів найнижча в країні, чи не варто замислитися про це профільному міністерству, яке формує політику в галузі? Питання риторичне.

Завдання будь-якого фінансового механізму — це платити за те, що приводить до дії, яка справді необхідна пацієнту. На первинці всі ці дії пов’язані з лікарем, його вмінням і доступом до необхідного інструментарію.

Відповідно, механізм фінансування повинен розглядатися з двох основних позицій: чи дозволяє він заохотити медичного працівника; чи призводить він до ефективнішого і продуктивнішого використання лікарем свого робочого часу.

Найбільше обурення, невдоволення і нерозуміння викликає ідея, що лікарі повинні стати ФОПами.

Справді, з точки зору податкової оптимізації, цей варіант може здатися непоганим, і ця модель має право на існування, але для тих, хто цього хоче. Адже вона не універсальна і не повинна бути уніфі-кована для всіх. Тим більше, що така модель суперечить логіці, бо якщо для нас важливий сам лікар і його присутність, то завдання — максимально вивільнити його час для безпосередньої роботи — лікування. А всі технічні, бухгалтерські, організаційні функції покласти на іншого працівника.

Заступник міністра Павло Ковтонюк як приклад неефективної роботи наводить сільських лікарів, котрі замість виконання професійних обов’язків копають моркву на грядках. Про цю публікацію мені розповіли самі лікарі, яких порівняння з «недобросовісними городниками» навіть образило.

Але те, що лікарі-ФОПи змушені будуть займатися бухгалтерськими справами, здавати звіти в податкову, бути бізнесменами, нікого не цікавить.

Як і всі нормальні люди, медики не хочуть принижуватися на роботі. Вони хочуть, аби їм не потрібно було паралельно вирощувати на грядках моркву для того, щоб просто вижити.

Дуже важливо показати людям реалістичний план з термінами, процесами, механізмами реалізації. Щоб лікарі, фельдшери, медсестри відчули, що вони можуть впливати на процеси, що їх чують, що вони стають центром цієї нової системи. Щоб вони розуміли, що все відбувається не задля їхнього перевиховання, змушення чи звільнення, а для спо-кійного, безпечного, передбачуваного та якісного виконання ними їхньої робити.

Розумію, що в моїх словах нема нічого нового, що всі експерти, донори, всі, хто підтримує реформу, мають таку мету. Але чому це не відчувається у їхніх діях? Чому лікарі та медпрацівники сприймають ініціативи МОЗу зовсім по-іншому? На жаль, у всіх важливих і потрібних реформах, започаткованих міністерством, крім критики, негативу, звинувачень лікарів, не видно перспектив: зростання заробітної плати, не кажучи вже про історію з ФОПами, яка взагалі вводить медиків у повний ступор.

Зараз є реальне вікно можливостей, коли важливо переорієнтуватися і зробити висновки.

Багатьох людей з нинішньої команди МОЗу знаю особисто по роботі в Одесі й товаришую з ними. Тому й виголошую свої зауваження відкрито. Моє завдання — залучити до обговорення якомога більшу кількість людей.

Переконана: не може бути успішною реформа, яку ніхто не розуміє; реформа, яка всіх виключає з процесу. І жодній команді в жодному міністерстві не під силу наодинці, без широкого залучення суспільства і без серйозного продуманого механізму імплементації, провести успішні реформи.

Це не мої очікування від команди Уляни Супрун, а очікування людей. Я закликаю усіх до дискусії. Адже те, що 30 січня набув чинності Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», аж ніяк не означає, що реформа здійснилася. Це тільки старт. І найважчий для усіх період — попереду.

Марія ГАЙДАР,
позаштатний радник Президента України.
Джерело: life.pravda.com.ua.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

050-55-44-203, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 050-55-44-203
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net