«Все, що сприймало українське слово»

Освіту Микола Аркас здобував різнобічну. Дуже рано виявив музичні здібності. Навчався грі на фортепіано, для занять з музики виділили навіть спеці-альну кімнату. Але тим здібностям-старанням ніхто не надавав серйозного значення. За родинними традиціями, юнака готували до військової кар’єри, на чому особливо наполягав батько. Грамоти навчали вчителі зі штурманського училища, офіцери-іноземці та священик. Улітку мати із сином залишали місто й відпочивали в родових маєтках у селах Богданівка та Христофорівка, розташованих неподалік Миколаєва, на правому березі Південного Бугу.

У десять років Миколку віддали до Петербурзького училища правознавства, поважного навчального закладу закритого типу, де свого часу виховувалися Петро і Модест Чайковські. Відірваний від дому, хлопець радів кожній вільній хвилині. З матір’ю відвідував Академію мистецтв, де навчався Тарас Шевченко, поспішав до набережної в Літньому саду, зачаровувався білими ночами.

Втім, перебування у Петербурзі було недовгим. Батько Миколи захворів, і 6 грудня 1865-го родина повернулася у Богданівку. Хлопчика віддали вчитися до Одеської приватної гімназії братів Стародубцевих. Це місто назавжди залишилося у його серці: море, сонце, друзі. Серед них і бідняки, яким Миколка часто віддавав свої кишенькові гроші.

Історію у гімназії читав видатний педагог, один із засновників Одеської «Просвіти» Леонід Анастасійович Смоленський. Серед викладачів — український композитор Петро Іванович Ніщинський, який відразу розгледів у свого учня схильність до мистецтва, до театру, а також музичні здібності. Під впливом улюбленого вчителя Микола почав сам оволодівати музичними знаннями, композиторськими навичками і писати музику. Ще більше захопився творчістю Тараса Шевченка, став глибше вникати у світ поезії Кобзаря.

У спогадах Микола Микола-йович так згадує про свого наставника: «Навчаючись в Одесі, я щільно був знайомий з учителем Петром Івановичем Ніщин-ським, цим порядним добродієм із передовими поглядами та особливим ставленням до всього українського, тому його поезія й вистави мали в нас такий надзвичайний успіх. Звідтоді у мене «проснулося» композиторство і все, що сприймало україн-ське слово».

Закінчивши гімназію, Микола Аркас вступив на відділення природознавчих наук фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Відразу завів щоденник, куди занотував пережите за день. В університеті відвідує нелегальний гурток, який організував Андрій Желябов, студент юридичного факультету. Перечитує твори Тараса Шевченка, відчуваючи їх значущість для свого духовного збагачення, й дедалі більше роздумує над долею українського народу. Глибокий слід залишило і постійне спілкування з професорами І.І. Мечниковим, І.М. Сєченовим та іншими. Завдяки цим світочам поступово розкривався талант, формувався світогляд Миколи Аркаса як українця.

Під час навчання в університеті не раз випадало виступати на самодіяльній сцені. Так познайомився з Марком Кропивницьким і як актор-аматор навіть брав участь у виставах Одеського нового театру, яким керував сам Марко Лукич. Уже із студентських років і впродовж усього життя Микола Аркас захоплювався кобзарським мистецтвом. Кобзарів і бандуристів запрошував до Миколаєва з усієї країни, поселяв їх у своєму домі, старанно записуючи від них думи, пісні.

Після закінчення навчання в університеті в 1875-у, на вимогу батька, змушений був вступити на військову службу в Морське відомство у Миколаєві як ад’ютант командувача флотом. Через рік отримав військове звання мічмана, брав участь у морських походах до Константинополя та Галаца помічником командира корабля «Заграждение».

Повернувшись з походу, у 24 роки одружився на 18-літній Ользі Іванівні Шишкіній. Саме їй Микола Аркас зобов’язаний успіхом своєї музичної творчості. Після закінчення Петербурзького музичного пансіонату вона мріяла про театр. «Завдячний Богові, що зустрів Ольгу Іванівну, і молю його, аби дав можливість щоденно на неї молитися. Аби ти знав, куме, скільки ми вдвох попоходили попід дворами в пошуках селянських пісень; яка вона в мене терпляча і як уміє відрізнити халтуру від народної перлини!» — так тепло писав він про дружину до свого кума Марка Кропивницького.

Подружжя мало трьох дітей: Ксенію (1877—1947), Петра (1879—1902) і Миколу (1880—1938). Був ще один член сім’ї — теж Микола (народився в 1898-у), позашлюбний син Ксенії, таємницю народження якого сім’я Аркасів довго приховувала.

Служба М.М. Аркаса на флоті припала на російсько-турецьку війну 1877—1878 років. Виконував відповідальні доручення в зоні бойових дій, за що отримав урядові нагороди. У вересні 1877-го Миколу Миколайовича призначають керуючим справами Миколаївського управління піклування про поранених і хворих воїнів. Того ж року отримує чин колезького секретаря. Потім у його біографії йдуть канцелярські обов’язки: діловод похідного штабу царської яхти «Лівадія», діловод місцевого управління товариства Червоного Хреста. У грудні 1880-го отримує звання титулярного радника, а в січні наступного року надходить наказ про звільнення його з посади ад’ютанта головного командира.

У 1881-у помер батько, і всі турботи про свою сім’ю, про матір, про управління маєтками лягають на плечі Миколи, якому тоді сповнилося 29. Попри це, він дедалі більше уваги приділяє культурній та громадській роботі. У цей же час задумує написати музику на слова Тараса Шевченка, щоб «пісня ширилась між нашим людом, щоб бачили вони те, що так тяжко і болісно накипало, накипало на його серці». Опера «Катерина» за поемою Кобзаря — найвизначніший твір Миколи Аркаса, який приніс йому широке визнання. Але шлях цього твору на сцену був нелегким: п’ять років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва і тільки в 1897-у надрукований у Миколаєві коштом самого Аркаса. На обкладинці видання стояло лише прізвище Тараса Шевченка, авторство ж музики й лібрето ховалося під криптонімом «Н. А…Ъ», а вгорі титульного аркуша містилася присвята: «Любій, незабутній жінці моїй Олесі».

Прем’єра опери в музичній редакції Порфирія Молчанова відбулася 12 лютого 1899 року в Москві у постановці трупи під керівництвом Марка Кропивницького. Трохи згодом «Катерину» побачили в Одесі, а 14 березня її дивився в Миколаєві сам автор. Упродовж п’яти років оперу показували на сценах Мінська, Вільно, Катеринослава, Одеси, Маріуполя, Луцька, Львова, Варшави. Отже, твір сягнув за межі не лише України, а й Російської імперії.

Прагнучи активізувати просвітницьку діяльність серед народних мас, Микола Аркас став ініціатором й організатором у Миколаєві товариства «Просвіта», заснованого у 1907 році. Грек по крові й українець за переконаннями, він не тільки обминав урядові приписи, а й різко виступав проти них. Власними рішучими діями давав приклад самостійного розв’язання справи на користь людей. Так, протягом двох років у селі Богданівці працювала створена на його кошти чотирилітня школа з українською мовою викладання, а для сільських школяриків він сам написав «Букваря». Винятково добрий, співчутливий до всякого лиха, завжди готовий надати допомогу там, де її чекають, Микола Миколайович витрачав на благодійні цілі чималі кошти, хоча з кожним роком робити це йому ставало дедалі важче.

Власна кількатисячна бібліотека з українознавчою тематикою надихнула Миколу Аркаса вивчити історію України й розповісти про успіхи та невдачі минулого, від найдавніших часів й до сьогодення, доступною для простого читача мовою, щоб донести її до широких мас. У редакторській справі йому допомагав відомий літературознавець Василь Доманицький. Книга «Історія України-Русі», надрукована у 1908-у коштом автора українською мовою, викликала величезний резонанс. У наукових колах здійнялася бурхлива полеміка, до якої активно долучилися М. Грушевський, В. Липинський, Б. Грінченко, Є. Чикаленко, О. Лотоцький, Г. Хоткевич... А поки тривала суперечка, за популярністю й накладами «Історія України-Русі» почала конкурувати із Шевченковим «Кобзарем», зігравши величезну роль у формуванні національної свідомості та історичної пам’яті українців.

Своє враження від «Історії України-Русі» відомий український діяч Євген Чикаленко висловив автору такими словами: «Ваша книжечка після «Кобзаря» єсть найкорисніша. Вона розходиться добре, з великим інтересом, будить любов до свого краю, його минулого і пробуджує надії на будуще».

Помер Микола Миколайович Аркас раптово, сповнений нових творчих задумів, що так і залишилися нездійсненними. Сталося це 13 березня 1909-го, коли автору опери «Катерина» та «Історії України-Русі» було лише 56 років. Після його смерті сім’я подарувала херсонському музеєві колекцію старожитностей, монет, документів та книг, а в 1919-у емігрувала за кордон. Невдовзі там з’явилася робота наймолодшого Миколи Аркаса «Історія Північної Чорноморщини».

Якщо батько виступив генератором української ідеї, то його син воював за неї. Як уже мовилося, Микола Миколайович Аркас (повний тезка батька) народився в Миколаєві у 1880 році. У 1897-у закінчив кадетський корпус. Служив в імператорській російській армії. У 1917-у вступив в українське військо, був командиром кінного відділу в складі куреня січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Влітку 1919-го брав участь у звільненні станції Затишшя від денікінців. Із 1920-го — в еміграції на Закарпатті. Помер 1938 року в Хусті.

Слід відзначити, що для увічнення пам’яті про автора опери «Катерина» та «Історії України-Русі» в останні роки дещо зроблено і в Одесі. Його біографія з’явилася серед видатних випускників нашого університету, а в рамках декомунізації одна з вулиць Малиновського району названа іменем Миколи Миколайовича Аркаса.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець.