Неперевершений Гнат Юра

Народився Гнат Петрович Юра у селі Федвар (нині — Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області) в сім’ї селянина. Сценічну діяльність розпочав у 1904-у в аматорському гуртку. Та вже через три роки дебютував як професійний актор у трупі С. Максимовича. Через деякий час, разом з Лесем Курбасом, працював у Львові в театрі «Руська бесіда». Впродовж 1917-го—1919-го — актор і режисер у київ-ському Молодому театрі та першому на той час Державному театрі України ім. Т.Г. Шевченка.

У 1920 році Гнат Юра стає одним із засновників українського драматичного театру ім. І. Франка у Вінниці (з 1923-го — в Харкові, а з 1926-го — Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка). До 1961-го він — беззмінний його художній керівник і режисер, деякий час співпрацючи з Мар’яном Крушельницьким.

Урочисте відкриття театру у Вінниці відбулося 28 січня 1920 року виставою Володимира Винниченка «Гріх». Уже за перший сезон колектив показав 23 прем’єри. Постановки користувалися надзвичайним успіхом у Вінниці, Черкасах, Кременчуці, Кам’янці-Подільському та інших містах.

Критики й театрознавці визначають той період як яскравий зразок акторського театру. У 1930-ті його ядром були такі видатні майстри, як Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Наталія Ужвій, Микола Яковченко, ціла плеяда інших талановитих акторів і, звісно ж, неперевершений Гнат Юра. Їхні імена назавжди залишилися у культурній спадщині України.

За участю Гната Юри на сцені завжди відбувалося справжнє дійство. Франківці дарували глядачам свої найкращі вистави: «Свіччине весілля» І. Кочерги, «Украдене щастя» І. Франка, «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «В степах України» О. Корнійчука, «Дон Карлос» Ф. Шіллера, «Маруся Богуславка» М. Старицького та багато інших.

У період Другої світової війни колектив театру працював в евакуації, зокрема у Семипалатинську і Ташкенті. А на передовій бійців обслуговували дві фронтові бригади.

Щодо акторського таланту Гната Юри, то на його формування неабияк вплинули традиції українського театру, зокрема творчість таких корифеїв, як

М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька. Спочатку він виступав переважно у драматичних ролях, та найбільше себе проявив у характерних і комедійних образах: Копистка («97» М. Куліша), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Стьопочка Крамарюк, Бонавентура, Мартин Боруля («Житейське море», «Сто тисяч», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка» за Я. Гашеком), Освальд («Примари» Г. Ібсена), Калеб («У пущі» Лесі Українки) тощо.

Гнат Юра активно знімався і в кіно — на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О.П. Довженка та Київській студії науково-популярних фільмів. Зокрема, запам’ятався своєю неповторною грою у картинах «Прометей», «Кармелюк», «Тарас Шевченко», «Чисте небо», «Балада про солдата», «Пам’ять»...

Чимало уваги Гнат Петрович приділяв педагогічній діяльності — був професором Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Написав такі актуальні й донині праці з питань театрального мистецтва, як «20 років» (1940), «Життя і сцена» (1962), «Режисер у театрі» (1962). Був двічі лауреатом Державної премії СРСР.

Уже минуло понад півстоліття, як пішов із життя народний артист СРСР Гнат Петрович Юра, однак яскраві, неповторні, образи, створені цим талановитим майстром, та його оригінальні режисерські постановки назавжди увійшли до золотого фонду українського театру. Тож пам’ять про славетного українця назавжди залишилася у людських серцях, в історії нашого мистецтва.

Про це, зокрема, свідчить і пам’ятник Гнатові Юрі, встановлений біля рідного театру (на знімку). Бронзовий образ актора, а він зображений в одній з найкращих і найулюбленіших своїх ролей — солдата Швейка, є втіленням того гумору, який Гнат Петрович так природно, й талановито, неперевершено ніс зі сцени.

Підготував

Ярослав ШЛАПАК.