Згубна ставка на фортуну

— Що ж таке ігрова залежність або ігроманія?

— Це серйозне захворювання, і, як у будь-якого іншого захворювання, в ігроманії бувають різні стадії. За допомогою, як правило, звертаються (або їх приводять) ті, хто вже зазнав через цю залежність серйозних втрат. Це, можна сказати, основний «симптом» — втрати. Фінансові, соціального статусу, особистих відносин. Найчастіше — через борги. Через це втрачаються друзі, близькі. На тлі невиплачених кредитів, можуть виникати проблеми із законом, а хтось у пошуках грошей звертається навіть до кримінальних структур. Хворі здогадуються, що відбувається щось не те, але зупинитися не можуть. Це і є перша ознака залежності від ігор — людина не в змозі розірвати цю залежність без сторонньої допомоги.

У кожної людини — своє дно, досягаючи якого, вона може самостійно прийти у клініку. Хтось усвідомлює, наскільки опустився, крадучи у близьких, а хтось, навіть опинившись під парканом, при смерті, шукає способу продовжити грати. Зазвичай залежна людина до останнього заперечує свою проблему, наявність у неї ігроманії. Таке заперечення дозволяє їй продовжувати грати, пояснюючи це різними мотивами: у мене просто була чорна смуга, ось-ось мені пощастить, я просто не набув необхідного досвіду.

— Як потрапляють до фахівців ігромани?

— Таких пацієнтів найчастіше приводять до психотерапевта близькі або ж вони приходять самі під тиском рідних. Приходять, якщо знають, куди йти. Цікаво, що коли ще азартні ігри в Україні не були під забороною, до 80 відсотків тих, хто приходив на програми реабілітації ігроманів, потрапляли до психотерапевтів через візитівки, які поширювалися в ігрових залах, казино. Це дуже важливий психологічний момент: щойно програвши, людина усвідомлює, що так далі не можна. Через день-два вона знову буде захоплена грою, але якщо в цю мить, у мить, так би мовити, прозріння, у неї перед очима буде інформація, вона може звернутися за допомогою. Це реальний шанс вибратися із ситуації.

— Чи може формуватися залежність у гравців зі світу спортивних ставок?

— Нині достатньо пацієнтів, які грали у букмекерських конторах. Та частіше ігроманія буває змішаною, тобто людину вабили будь-які азартні ігри на гроші — ставки, автомати, казино, покер, ба навіть біржова гра належить до цієї категорії. Особливість тих гравців, які роблять ставки, у їхньому ставленні до себе. Вони вважають себе непоганими аналітиками, виконують певну інтелектуальну працю. Переважно не вважають, що покладаються тільки на удачу, і вірять, що все залежить винятково від них самих. Справді, є люди, які діють беземоційно, покладаючись тільки на розрахунок, і ставки або біржова гра їх цікавлять як форма заробітку. Такі мають частіше вигравати або ж, як мінімум, приблизно у рівних пропорціях вигравати і програвати.

Якщо ж людина постійно більше втрачає у грошах, але при цьому не обмежує себе, а продовжує грати і навіть піднімає ставки, то жодної аналітики та розрахунку за цим нема, це вже прояв ігроманії. І гравця від аналітика відрізняє те, що його цікавить не виграш, як би він себе у цьому не переконував.

— А що ж тоді змушує захоплену грою людину звертатися до неї знову і знову?

— Його «наркотик», якщо так можна висловитися, — це азарт, збудження від самої гри, сплески високого рівня емоційного стану, як позитивні, так і негативні. Ейфорія перемоги, відчай поразки — гравець хоче їх відчувати постійно, і це змушує його ставити знову й знову. Професійні гравці заробляють своєю грою, тому в їхніх діях нема місця для емоцій — тільки розрахунок. Ігромани ж, навіть якщо вони непогано розбираються у ставках, діятимуть на емоціях і нелогічно, бо це змушує відчувати більше збудження, страх програти і бажання перемогти. Точка неповернення тут — коли гра із задоволення перетворюється на проблему, яка змушує витрачати дедалі більше грошей.

Але далеко не всі здатні цей момент відчути. Бо навіть втративши задоволення від процесу, вони бачать перспективу отримання того задоволення у майбутньому.

— Людмило Володимирівно, який він, типовий, так би мовити, портрет ігромана? І чи існує він взагалі, типовий ігроман?

— Хто найчастіше страждає на ігроманію? Психологічний образ зрозумілий: ця хвороба властива залежному типу особистості. І для цього типу форма залежності не має вирішального значення. Просто на життєвому шляху йому трапилися букмекерські контори, казино або автомати, а міг зустрітися й алкоголь, наприклад. Або, що навіть буває частіше, він залежить і від алкоголю теж.

Ігромани — це досить широкий соціальний контингент. Однак, як правило, йдеться про середній клас або трохи нижче. Це не самотні люди — здебільшого сімейні, з дітьми. У них присутнє певне незадоволення своїм соціальним становищем або ситуацією в родині, є бажання почуватися значущим. Людина думає: зірву куш і забезпечу всю свою сім’ю. Такий ось «смачний» варіант «халяви». А тут ще й перед очима приклади, коли хтось поставив мало, виграв багато і став героєм.

Утім, це лише один характерний портрет з десятка. Є багато й інших прикладів — інша мотивація, інший соціальний статус. Портрет ігромана — це, напевно, не вузький портрет.

Основний «симптом» ігроманії, як я вже казала, — втрати фінансові, соціального статусу, особистих відносин, найчастіше — через борги.

— Як лікувати від гри?

— Перше правило лікування ігроманії — це визнання хворим своєї залежності. Тільки-но він це зрозуміє й повністю відмовиться від гри, стане на шлях одужання. Зрозуміло, що це непросто. Бо ж потрібне утримання від гри не тимчасове, а повне.

Золота мрія будь-якого залежного — це контролювати процес споживання: речовини, напою, гри. Але правда в тому, що це неможливо. Не можна навчити ігромана відповідальної гри. Щойно він знову почне ставити, як повернеться на шлях до неминучого зриву. Це ілюзія, що цього разу зможе вчасно зупинитися.

—Чи існують програми реабілітації ігроманів?

— Звісно, і досить різні. Скажімо, амбулаторні, тобто без госпіталізації у клініку на весь час лікування. Люди приходять на заняття до психотерапевта. До речі, тут дуже важлива групова терапія, щоб гравець розумів, що він не самотній у своїй проблемі, бачив, що схожим чином вона перебігає у всіх. Фахівці, зрозуміло, проводять й індивідуальні психологічні сеанси, дають певну роботу додому для самоаналізу. Люди знайомляться з особливостями захворювання, своєї поведінки, дізнаються, як вони себе обдурюють, починають розуміти справжню причину їхнього хахоплення грою. Усі ж бо думають, що грають, аби виграти гроші, але насправді у такий спосіб вони заповнюють емоційний вакуум, отримують життєву наповненість, якої їм бракує.

Байдуже, бідна це людина чи заможна. У багатих свої проблеми, не пов’язані із соціальною та фінансовою незабезпеченістю, вони багато чим бувають не задоволені у житті, і гра стає для них сурогатом емоцій. Тому дуже важливо, щоб людина почала це усвідомлювати. І тільки-но вона навчиться стримуватися, зберігати ігрову «тверезість», необхідно вчити її інакше заповнювати цей вакуум, розвивати її як особистість. Щоб не було дефіциту простих людських емоцій.

— Чи багато людей здатні вилікуватися від залежності раз і назавжди?

— За статистикою, курсове лікування успішно проходять близько 40 відсотків пацієнтів. З них десь половина повністю позбавляється від залежності, зберігаючи «тверезість». Інші ж 20 відсотків усе-таки зриваються й починають грати знову, частина з них потім знову приходить на програму реабілітації. Ну а більшість, 60 відсотків, або зриваються під час проходження реабілітації, або просто виходять з програми зі своєї волі.

По суті, відсоток вилікуваних від ігроманії можна порівняти з відсотком одужаних від інших форм залежності, оскільки й природа у них схожа. За якимись параметрами ігроманія легша, за якимись — важча. Наприклад, наркомани можуть перебувати у системі вживання і 5, і 7, і 10 років. А ігроман за півроку-рік може все програти і буквально згоріти. Але, звісно, це не обов’язково. Кожен випадок залежності — це окремий випадок, яким слід займатися індивідуально, хоч і дотримуючись загальних принципів лікування.

Розмову вів
Ярослав ШЛАПАК.