№ 117 (21908) субота 23 грудня 2017 року

20 грудня на останньому в цьому році засіданні Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі було прийнято рішення про чергове перемир’я. Замість «шкільного» воно називатиметься «різдвяним» і, як раніше, забезпечуватиметься в рамках «всеохоплюючого стійкого і безстрокового режиму припинення вогню». Тепер — починаючи з півночі 23 грудня.

Заручники перемир’я

Перемир’ям, які оголошувалися, здається, вже всі втратили лік. Але нинішнє відрізняється від попередніх. У його рамках готується обмін злочинців та підозрюваних (засуджених або затриманих правоохоронними органами України) на захоплених агресорами і терористами заручників.

Узгодження списків для обміну проходило довго. Не всі підозрювані або злочинці згорають від бажання потрапити на територію ОРДЛО. Серед тих, кого терористи хочуть забрати, є ті, хто вже відбув покарання, і звільнені громадяни. Неузгодженість дозволяла верховодам бандитів безконечно затягу-вати процес обміну, надаючи для верифікації все нові й нові списки.

25 грудня Різдво Христове за григоріанським календарем

Різдво Христове за григоріанським календарем — відтепер неробочий день. Як відомо, відповідний закон Верховна Рада ухвалила 16 листопада, а 29 листопада його підписав Президент України Петро Порошенко.

Саме у цей день — 25 грудня — Різдво відзначає більшість християнських держав. Православний світ, який живе за юліансь-ким календарем, святкує цю подію 7 січня.

Втім, дата — категорія вельми умовна. Головне ж — щоб Христос народився у кожному серці. Адже насправді предвічний і безмежний для людського розуміння Бог втілився в людській подобі дві тисячі років тому. Тож, готуючись до Різдва Христового, передусім слід підготувати свої серця — помиритися з ближніми, пробачити образи, повернути борги — зробити все, щоб з чистим серцем перед Богом і людьми відзначити Різдво.

За католицькою традицією, святу народження Спасителя передує піст — Адвент (від латинського слова «adventus», що означає прихід). Він починається в неділю за чотири тижні до Різдва. Це час для духовного приготування до свята і для роздумів про майбутнє друге пришестя Ісуса Христа, аби в уро-чистий день кожен віруючий відчув народження Христа в своєму серці — доброту, прощення гріхів, милосердя і любов до ближніх.

Семен Глузман — психіатр, колишній політв’язень, дисидент, громадський діяч, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, один з організаторів акції з ушанування пам’яті Андрія Сахарова, яка нещодавно відбулася в Одесі (про неї «ЧН» розповідали у номерах за 14 та 16 грудня), люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Чорноморських новин». Зізнаюся, приємно було почути, що Семен Фішельович знає про нашу газету.

— Пане Семене, було несподівано почути від вас статистику про опитування студентів, навіть відмінників, котрі не могли назвати прізвища чотирьох україн-ських дисидентів, колишніх по-літв’язнів. Жоден студент не зміг назвати чотирьох. Максимум згадували трьох. Найчастіше — Василя Стуса, іноді — Левка Лук’яненка...

— Це натурально, розумієте, діти не винні, коли фальшується історія. Ось хто наш перший президент?

Чи знали ви про те, що кожен другий мешканець Одещини, з тих, кому діагностували ниркову недостатність і кому за життєвими показаннями була призначена процедура гемодіалізу (очищення крові, яке потрібно проводити кілька разів на тиждень в умовах стаціонару, щораз підключаючись до апарата на 4—5 годин), йшов із життя, не маючи доступу до такої процедури?

Тепер-ось розуміємо, що причина недоступності, яка коштувала стільки людських життів, крилася в нерозторопності ке-рівництва, котре, обіймаючи високі посади, зобов’язане було дбати про людей, знаходити для їх порятунку законні способи вирішення проблеми, а не розводити безпомічно руками, списуючи все на нібито неподоланні фінансові проблеми.

Група «Першого грудня» закликала Президента Петра Порошенка проголосити 2018-й Роком утвердження державної мови. У зверненні йдеться:

Невдовзі, у 2019-у, виповниться тридцять років із часу прийняття закону, згідно з яким українській мові надано статус державної. Відповідний її статус закріплено і в чинній Конституції України. Але правові норми потребують постійного наповнення їх реальним змістом, дієвого підживлення на практичному рівні. Про це доводиться нагадувати, оскільки мовна політика в Україні часів державної незалежності не завжди була послідовною, підпорядкованою стратегічній меті — зробити Україну консолідованішою і сильнішою.

Легенди, пов’язані з так званою Новоросією, гуляють з перших днів незалежності України. Ідеологи «русского мира» стверджують, що Новоросія — це споконвічно російська земля, яка була довільно включена до складу України в 1919 році. Та історичні факти демонструють неспроможність цих тверджень.

Новоросійська губернія була заснована в 1764 році, тобто ще до завоювання Російською імперією виходу до Чорного моря. Цьому передувало вилучення запорізьких і гетьманських земель під території військових поселень: Української укріпленої лінії, Нової Сербії, Слов’яносербії і Новослобідського козацького полку. Саме ці землі стали ядром Новоросійської губернії з центром у Кременчуці. Через десять років до Новоросії відійшла невелика територія між Бугом і Дніпром, забрана в Османської імперії за підсумками війни 1768-го—1774-го. Основна ж частина земель губернії складалася із старовинних володінь запорізьких козаків.

Виснажливою і за тривалістю, і за кількістю винесених на розгляд питать видалася остання в цьому році сесія Одеської обласної ради.

У підсумку — депутати затвердили цілу низку важливих регіональних програм, які стосуються економіки, екології, самоврядування, культури, спорту та інших сфер життєдіяльності нашого краю. Розглянули й кілька кадрових та майнових питань, внесли зміни до бюджету на рік, що минає, і, найголовніше, більшістю голосів схвалили обласний бюджет Одеської області на 2018 рік.

Як ми вже повідомляли, у вівторок Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй схвалила оновлену резолюцію (вже третю) про стан дотримання прав людини в окупованому Росією Криму.

Нагадаємо, першу (68/262) ООН ухвалила у березні 2014 року. У ній підтверджується територіальна цілісність України та наголошується, що так званий «референдум» 16 березня, який призвів до окупації Кримського півострова, «не має законної сили». Торішня, друга резолюція (71/205), стосувалася ситуації з правами людини в АР Крим та місті Севастополі. У нинішньому документі, який, загалом, підтримує попередню тональність, все ж присутні суттєві, з токи зору міжнародного права, доповнення. Скажімо, в ньому засвідчується, що між Росією та Україною відбувається міжнародний збройний конфлікт, що кримчанам примусово присвоювали російське громадянство, що російська окупаційна влада повинна забезпечити освітній процес українською та кримськотатарською мовами (детальніше про новели резолюції читайте нижче у публікації, яку передруковуємо з «Європейської правди» — www.eurointegration.com.ua).

Вони прийшли до мене пізно вночі. Зазвичай я не пам’ятаю їх відвідувань. Ніяк не йде минуле. Моє минуле. Місце, де я був молодим. І куди зовсім не хочу повертатися.

Їх було троє, моїх теплих табірних друзів: сумний жартівник Йонас Матузявичус, усміхнений красень Дмитро Басараб і наш співучий «козак Мамай» Василь Підгородецький. Вони мовчали й уважно дивилися на мене. І я мовчав. Але ми добре розуміли думки один одного.

Цього листа я адресую своїм землякам-одеситам. Шановні, чи не настав час поставити на місце наших (не наших!) депутатів і змусити їх служити місту й людям, які, чого гріха таїти, бувало, закривши очі за пакети гречки чи інші дрібні подачки, допомогли їм стали депутатами?! Допоки терпітимемо їхній «одобрямс», їхні рішення, що суперечать думці й волі одеситів?

Візьмімо хоча б останні події зі спробою спиляти більше сотні дерев у Міському саду. Це ж треба додуматися (чи й узагалі не думати?), щоб проголосувати за таке рішення — позбавити жителів Одеси, яка й так уже втратила свій привабливий вигляд, цього прекрасного куточка в історичному центрі, де городяни й гості можуть відпочити біля фонтану, послухати музику, просто поспілкуватися! Це жахливо — дозволити в самому центрі міста поставити чергову потворну багатоповерхівку. Кажу «потворну», бо, схоже, нічого путнього, що прикрасило б створене предками неповторне обличчя міста, у нас не вміють.

У нашому українському мартиролозі грудень — місяць Святослава Караванського… Такий порядок маємо за-провадити надалі, усвідомивши його неперебутнє значення для Одеси. Поряд з Іваном та Юрієм Липами, поряд з багатьма іншими нашими достойниками, котрих ми недавно лише відкрили для себе, але ще не утвердили їх у суспільному житті, в історичній, культурній нашій свідомості. Лише 7 днів останнього місяця року розділяють дві головні дати життя Святослава Караванського: 24 грудня 1920-го і 17 грудня 2016-го. А поміж них — безнастанне віддане служіння своєму народові: і в пору юності бентежної, і в умовах війни та окупації, і на каторзі по сибірах — 31 рік ув’язнення, і на волі у рідній Одесі, і далеко за океаном, і в час підбиття підсумків, прихід якого, цілковито занурений в роботу, він не завважив… Життя Великого Українця.

Уже час, мабуть, відкинути совкову традицію згадувати своїх великих лише на ювілей, а ще — зрідка й чомусь дуже вибірково — у зв’язку з днем народження. І як визначити отой, з дозволу сказати, ступінь величі, значущості для країни? Та й чи можливе це? Головно — чи потрібне? Всім, хто працював на майбутнє України — а воно ще лишень десь там далеко зазоріло — і лишив по собі важучий спадок для прийдешнього, для всіх нас, — усі вони мають стати для нас одним великим підручником Життя, посібником у будівництві Нової України. Не навчатися же нам, справді, за совковим спадком — а він тут на кожному кроці; не конструювати за старими лекалами. На жаль, поки що ми рухаємося тим самим руслом, якщо взагалі рухаємося. Святослав Караванський знав, куди і як нам йти, «плисти в революцію далі». Та його мудрість — у кожному листі до наших очільників і в кожній публіцистичній статті, що з’являлися на шпальтах періодики. От лишень біда: таких не беруть у нас ні в порадники, ні в дорадники, ані в радники…

У переддень Святого Миколая в Одеському музеї західного та східного мистецтва відбулася церемонія нагородження юних художників, учасників конкурсу «Новорічна казка».

Комусь це може видаватися затією легковажною, але ось факт, адресований саме скептикам: 13-літній Пабло Пікассо успішно склав вступні іспити до Барселонської академії мистецтв. Вже в зрілому віці, відвідавши одну з виставок дитячого малюнка, Пікассо сказав: «У їхньому віці я малював як Рафаель, але мені знадобилося ціле життя, щоб навчитися малювати, як вони».

Щоб подарунок порадував КОЗЕРОГА, він має бути несподіваним і досить оригінальним. Найліпше підійде те, що допомогло б змінити життя на краще: його талісман або його камінь. У будь-якому разі ця річ повинна бути енергетично сильною, таїти в собі містичні відтінки.

Кращий подарунок для ВОДОЛІЯ — увага. Його порадує як дуже дорогий, елітний, так і скромний, приємний його піднесеному, щирому серцю подарунок.

Оскільки ж Водолій сам дуже любить дарувати, то для нього важливо, як подароване йому оцінять друзі.