Достукатися до себе
Олівчику-мізинчику, чому ти гострою скабкою застряг у моєму серці ще з далеких тридцятих років? Невже і справді такою непереборною була ота моя дитяча спокуса?
А може, ти опосередковано перегукуєшся з нинішнім гаслом патріотів-сподвижників «Почни з себе»? Адже ми спочатку нашої Незалежності взяли курс на Захід й будуємо Україну нову, з європейськими стандартами життя.
І хоч колишній президент, наша ганьба Янукович, давно живе в Росії, втікши від Революції Гідності й народного гніву, справи наші кепські. Бо владу в Україні узурпувала клептократична олігархія, тому у нас практично нема ні реформ, обіцяних Порошенком, ні перезавантаження влади, ні боротьби з корупцією чи рейдерством.
Ось чому сьогодні так гостро-злободенно лунає цей лозунг: «Почни з себе». Це звернення і до адекватних співвітчизників, і до темної маси, яка боїться власної тіні й іще не визначилася зі своїм вибором.
Поговоріть, хлопці, з власною совістю: чи ви особисто все робите, щоб підняти Україну з колін? Бо ж ми не одноклітинні амеби, не бидло, яким нас хоче завжди бачити нами ж обрана влада. Ми — люди, які хочуть жити гідно і в мирі. Але вже увесь світ переконався в тому, що мир там, де нема і духу Росії. А вона, агресор, сьогодні топче своїм чоботом український Крим, окупувала частину Луганської та Донецької областей.
До того ж Україн сьогодні дві: одна воює і стереже лінію зіткнення, де щодня ллється кров, інша ж торгує з тією ж Росією. Спокуса для таких — ресторан, відпочинок десь у Єгипті, тоді, як за їхню хату, наш загальний дім — Україну — в окопах під вогненною зливою «градів» і мінометів чатують місяцями інші.
У кожного своя спокуса. А Україна — у вогні і перед прірвою.
...Спокусою перехворіла і я. Щоправда, в далекому дитинстві. То був огризок олівця, крихітний, як дитячий мізинчик. Але який же він був гарнесенький порівняно із звичними тьм’яно-сірими олівцями! Його стрижень був різнокольоровий, з жовто-оранжево-червоними переливами. Краса — очей не відведеш!
І та краса визирала з-під перекладини для ніг у моїй парті, валялася долі. Як мені, малій, хотілося такого олівчика!
Його власницею точно була моя сусідка по парті, Шурка Федотова, донька завідуючого сільським поштовим відділенням. У нього такого добра було, мабуть, донесхочу, а Шурка ж там — господинею.
Я крадькома слідкувала за напарницею — кинеться шукати свою пропажу чи ні? А вона ні-чичирк! Бо в неї був уже інший олівчик. У мене скабкою в голові думка: сказати Федотовій про її втрату чи ні? А може, тихенько привласнити? Тю, дурепо! Такою ж знахідкою ні перед ким і не похизуєшся, бо зразу скажуть: злодійка, вкрала чуже! Про таке завжди й батьки застерігали: ніколи нічого не вкрадіть і не візьміть, бо від вас відвернуться люди!
На третій день я пересилила себе й простягла Шурці її пропажу. А вона на те тільки пхикнула:
— Знайшовся?.. У мене їх ого скільки! — і поклала до своєї кишені.
А я нарешті відчула полегшення, очистивши совість і перемігши спокусу. Бо знала: якби розповіла про все мамі, вона мене похвалила б.
Ця історія про мою спокусу адресована і тим із нас, хто досі ностальгує за Радянським Союзом. Просто хочеться запитати: а ви їли коли-небудь чорний, як рілля після дощу, хліб, та ще й чомусь колючий і з піском? Чи корінці козеликів, солодкуваті, як паслін на городі? Чи цвіт білої акації, такий духмяний і теж солодкуватий, але після нього боліли животи? А може, куштували юшку з гороб’ятини?
...Над нашою оселею літав стерв’ятник. Тато пальнув у нього з рушниці, й на землю несподівано замертво шуганула добра сотня нещасних горобців. Той оглушливий постріл став несумісним з їхнім життям. Шокуючим став він і для нас, але невдовзі змінився радістю: це ж скільки пташиного м’яса! Ото буде юшка! Мама довго патрала й чистила ті крихітні тушки, а ми, малі, з нетерпінням чекали смачного, гаряченького.
На превеликий жаль, гороб’яча юшка нітрохи не нагадувала щось м’ясне, та ще й чомусь густо віддавала паленим пір’ям. Ні, корінці козеликів смачніші.
Тут хтось із совків єхидно закине: «А звідки в такій убогій родині дорога річ — рушниця?».
Пояснюю: мої покійні тато й мама — учасники громадянської війни, бійці загону кінної розвідки. Два роки верхи! І вона, рушниця, була їхньою зброєю і їхньою подругою. Після війни разом з ними і повернулася до мирного життя.
...А є ті, спокуса для яких —найкраще виконання улюбленої роботи. Чули ж напевно: не той орач гарний, що добре зорає по-ле, а той, хто ще й милується своєю роботою. Це спеціалісти-професіонали. На них завжди ве-ликий попит. Таких завзятих, жадібних до роботи іноді називають білими воронами. Білій вороні важко серед чорного гайвороння: заклюють! А як воно у людей?
Саша Боровик. Це ім’я знайоме співвітчизникам кілька останніх років. Вищу освіту отримав на Заході. Там же й зарекоменду-вав себе найкращим чином — і високою фаховістю, і прагненням працювати на результат.
Почули про Сашу Боровика і в Україні, й Арсеній Яценюк, тодішній прем’єр-міністр, запросив його на роботу в Кабміні. Для Саші вже було виділено робочий кабінет з табличкою на дверях, де прізвище й посада (до речі, він ніколи не називає себе Олександром, це його імідж — бути рівним серед рівних). Саша Боровик переступив високий поріг Кабміну. Його вітали — нашого полку прибуло, свіжа кров увіллється у ці високі стіни!
Але цей свіжий вітер заявив про своє кредо: контролюватиму кожну державну копійку, а з казнокрадами боротимуся не на словах, а на ділі.
Почувши таке, Яценюк буквально знавіснів: «Нас контролювати? Кожну копійку? Та хто він такий, цей Боровик?».
І Боровика як вітром здуло — і з Кабміну, і з Києва. До речі, його жодним словом не захистив президент, хоч і знає, що молоді кадри вирішують усе. А такі, як високоосвічений фахівець Боровик, ой як можуть і повинні прислужитися державі.
Ну й куди було Саші після такого приниження? На літак і на Захід, де його завжди чекають. Та його буквально з літака зняв Міхо Саакашвілі: «Ти нам потрібен, попрацюєш в Одесі».
Попри всю образу, чоловік повернувся, уже в Одесу, бо дуже хотілося прислужитися рідній землі.
Але тон, заданий прем’єр-міністром, підхопили і в Одесі. Під час однієї сесії міськради Боровика на руках винесли на вулицю і жбурнули обличчям до бруківки. Не прижився тут цей білий птах.
Місто-герой Одеса, морські ворота України, чорноморська перлино! Як могла так знеславити себе й упасти так низько — нижче Потьомкінських сходів? Саша Боровик змив тоді зі свого обличчя кров, але чи зможеш змити з себе цю ганьбу, так зухвало, не по людськи вчинивши з високопорядною людиною і справжнім українцем?
Бо саме такі, як Боровик і десятки наших співвітчизників у парламенті, як тисячі учасників Революції Гідності й війни проти східного агресора не дають далі грабувати країну й ховати капітали в офшорних зонах по закордонах.
Ще не вгамувалося обурення народу з приводу захмарних капіталів нашої олігархічної верхівки, парламентарів та чиновників меншого калібру, як світ потряс новий скандал і до списку його фігурантів, найбагатших осіб планети, поряд з англійською королевою потрапив і наш президент. Як могло статися, що президент найбіднішої у Європі країни — серед найбагатших людей світу?
Петро Порошенко — п’ятий Президент України. Я колись пи-сала: він або наша надія, або нове розчарування. На жаль, не кращі штрихи до його портрету додає історія із Саакашвілі. Пам’ятаєте, під які гучні фанфари він запросив знаного грузина до себе на роботу? У багатьох зародилося сподівання: нарешті повіяло свіжим вітром і в нас, в Україні. Бо ж Саакашвілі вдало-ся за короткий час підняти на ноги занепалу Грузію, її економі-ку, подолати корупцію. Слова «Грузія», «Саакашвілі» зарясніли на шпальтах світових газет, а світові лідери мали за честь поспілкуватися із харизматичним грузином, обмінятися думками.
Як голова Одеської ОДА Міхо розгорнув будівництво дороги Одеса—Рені, а головне — почав розривати гордіїв вузол коруп-ції, а тут могла перемогти тільки рішуча, безкомпромісна боротьба. Сподівався на підтримку з Банкової. Дарма. Відтак почав критикувати діяльність президента, його нерішучість.
Як то кажуть, коса дзвякнула об камінь. Цього ніколи не могло дозволити самолюбство Порошенка. Хто він такий, щоб критикувати мене? Рішення було тверде й безповоротне. Як Петро Олексійович усупереч закону вручив своєму другові український паспорт, так і з порушенням закону відібрав той паспорт, залишивши гордого сина Кавказу без будь-якого громадянства.
Людина, котра поважає себе, ніколи не вчинить так з іншою, тим більше, знаною й шанованою у всьому світі. Та спокуса безмежної влади і вседозволеності затьмарює розум.
Тому й шириться поміж людей вислів: не ту країну назвали Гондурасом.
А ще — докір кожному з нас, усьому суспільству: достукаймося до себе й, нарешті, зрозуміймо, що не «временщики», а ми, народ — господарі у своїй країні. Й пам’ятаймо про це, коли йдемо на вибори. А вони не за горами — чергові чи дострокові.
...А час невблаганно спливає, як уже спливло 26 років нашої Незалежності. Встигнути б, достукатися б до себе! Батьківщина в небезпеці!
Майя ФІДЧУНОВА.
P.S. Пробачте нас, і Сашо Боровик, і Міхо, і той боєць, який, виконуючи військовий обов’язок, намагався пострілом зупинити машину, що проскочила без перевірки блок-пост, і за вбивство людини потрапив за ґрати. Простіть нас, що не захистили вас на нашій, на рідній землі.
М. Ф.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206