Які люди, сім’ї — така й країна

Невже хтось думає, що від безглуздих реформ поменшає корупціонерів, а з підвищенням зарплат та пенсій збільшиться купівельна спроможність громадян? Це ж тільки збільшує грошову масу, бо треба вмикати верстати та штампувати нові мільярди грошей. Он Гройсман тільки заїкнувся про підвищення зарплат та пенсій, а ціни на вкрай необхідне зразу ж поповзли вгору.

Свого часу письмово звертався до депутата обласної ради Марини Зінченко, порушуючи питання виховання підростаючого покоління та перевиховання дорослих. А головне — про участь у цій вкрай важливій та нелегкій справі депутатів, від села до Києва, та дільничних інспекторів міліції чи поліції — не знаю, яка й назва краща. Минули роки, а відповіді по суті проблеми так і не отримав. Була якась відписка, і то після того як звертався до прокуратури.

Чому наголошую на вихованні? А тому, що в суспільстві, як уже зазначав, катастрофічно бракує порядності й треба міняти наш, даруйте, тваринний менталітет на людський, порядний. Кажуть, що світ врятує любов. На мою думку, врятує не любов, яку перетворили на секс, а порядність та мудрість. Невже справедливо, мудро, коли в державі діють тисячі чи десятки тисяч законів, підзаконних актів, указів та розпоряджень і будь-який адвокат, котрий добре плаває в цьому паперовому морі, користуючись різними лазівками у них, може на законній підставі виправдати винного, а суддя невинного кинути за ґрати. Якби в суспільстві панувала порядність, такого розгулу корупції, впевнений, не було б.

Чи можна Рената Ахметова вважати порядною людиною? А Януковича, який разом зі своїми холуями драпанув до Росії? А колишніх «регіоналів», що зараз присмокталися до оточення чинного президента? А мого сусіда, який нещодавно перебрався аж із Комсомольська-на-Амурі і який української мови не те що не хоче  вчити, а й не хоче її чути?.. Дуже вже багато довкруж несправедливого, непорядного. За союзних часів було гасло: «Вперёд к победе коммунизма!». А зараз куди — вперед (чи назад) до капіталізму?

Що стосується марксистсько-ленінської філософії, в якій я трохи кумекаю, то в ній існують великі парадокси. Не може соці-алізм бути заміною (альтернативою) капіталізму, бо соціалізм — поняття моральне, а капіталізм — економічне. Яскравим доказом цьому стали події серпня 1991 року. «Великий та нерушимий» СРСР, мов той колос на глиняних ногах, розвалився, а соціалізму виявилося більше у «загниваючих» капіталістів, ніж у нас, його горе-будівників. Хто жив тоді, пам’ятає, як Микита Хрущов обіцяв, що «нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме», але сам до пуття не розумів, що воно таке, той комунізм, як, утім, і соціалізм. І де вони нині, ті соціалізм з комунізмом — хіба один дідько знає.

Дуже давно, ще в жовтні 2010 року, «Чорноморські новини» надрукували мій допис на цю ж тему «Які люди — така й держава». І що змінилося за цей час? Можна просторікувати про те, що відбулися революції, які повиганяли бандюків та злодюг на чолі з Януковичем, і ті дременули до Росії, де їх охоче прийняли, бо прибули з награбованим, а зараз ще й скиглять, що несправедливо ображені. Так, головний корупціонер зі своєю зграєю втік з України, але чому ж Україна і досі очолює список корумпованих країн на планеті? Бо хто бореться з корупцією? Самі ж корупціонери. На зразок того, коли Янукович оголосив 2014 рік роком боротьби з корупцією. Корупціонер бореться з самим собою. Курям на сміх.

У країні, де катастрофічно бракує порядних і мудрих людей, особливо у владі, де панує байдужість та словоблудство, боротися з цим злом просто нікому.

...Десь на такі та подібні теми пишу до місцевих газет. Не друкують. Кажуть, що «нетипове». А якщо отаке «нетипове», моє й інших, яких також не друкують, зібрати докупи, то й вималюється наш не європейський менталітет, з яким нас, як корову на налигачі, тягнуть до ЄС.

Сподіваюся, що мої думки збігаються з думками творців «Чорноморки», бо якщо не збігаються, то й не надрукують, як наші місцеві, а це вже схоже на цензуру. Я ж пишу для читачів, і було б непогано, якби вони відгукнулися, з чим згодні, а з чим — ні.

Володимир ОРЛІЧЕНКО.
м. Біляївка.

Від редакції. Шановний пане Володимире, річ не в тім, чи збігаються думки, чи ні, а в тім, що у вільній, демократичній, цивілізованій країні — а всі ми прагнемо, щоб Україна була саме такою, — беззаперечними є і свобода думки, і свобода слова.