Переглядів: 981

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номерах за 26 та 28 жовтня.

Про «колеблющихся», до речі, є ще одна «гуманна» згадка в спадщині «самого человечного человека». В листі до ЦК з приводу виконання декрету «Об изъятии церковних ценностей» читаємо: «Чем большее число реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся нам потому (малось на увазі, мабуть, «под этим предлогом» — Г.М.) расстрелять, тем лучше...». На слово «реакционного» зважати не треба, бо вся буржуазія вважалася реакційною за визначенням, та й хіба могли бути «нереакционными» попи, якщо вони марксизму й матеріалізму не визнавали?! Але лист — це вже березень 22-го, а ми говоримо про першу половину 18-го, коли ще терор офіційно не проголошено. Були вже, виявляється (і то за свідченнями самого Леніна), тоді й «заложники», й концентраційні табори, які, як не дивно, вигадав не Гітлер, і навіть не Сталін, а все той же «самий чєловєчний чєловєк».

Виникає дуже «крамольне» питання: а чи не для того, щоб якось «узаконити» цю криваву бійню, що затопила країну, був потрібен «замах» на «вождя пролетаріату»? Бо ж не геть дурні були ті есери, щоб доручити таку відповідальну справу майже сліпій Каплан! А зрячий з такої відстані не те що в голову, а в око б поцілив... Але, як би там було, а той постріл для більшовиків виявився на диво «влучним».

Статистика свідчить, що за 10 років царювання Миколи II, названого «кривавим», з 1901-го по 1911-й (а це час революції 1905-го й т. зв. «чорної реакції») в Росії було страчено 4083 особи (із 1901-го по 1905-й — 93; у 1906-у — 547; у 1907-у — 1139; у 1908-у — 1340; у 1909-у — 771; у 1910-у — 120, у 1911-у — 73). Не знаю, чи в ці дані ввійшли жертви «кривавої неділі» та Ленського розстрілу. Додамо до наших підрахунків ще приблизно з 1000 осіб, загиблих під час цих подій.

Про інші акції масового нищення люду наша радянська історія не розповідала, а якби вони були, то розповіла б обов’язково. Отже, за 10 років правління «кривавого самодержця» самодержавство, від якого так хотіли більшовики звільнити Росію, знищило десь близько 5 тисяч осіб.

Про те, скільки знищено за час правління «самого чєловєчного чєловека», чіткої статистики нема. Те, що потрапило мені до рук, — це окремі крихти, які стосуються лише окремих місяців та окремих місцевостей.

1918 рік. У відповідь на вбивство Урицького (це того, що додумався кормити звірів у зоопарку м’ясом розстріляних чекістами петроградців, щоб «добро не пропадало»...) лише в Петрограді знищено 513 арештантів Петроградської ЧК.

У відповідь на постріл, який приписують Каплан, розстріляно 500 петроградських заручників — це дані «Еженедельника Петроградской Чрезвычайной комиссии» від 20 жовтня, №5.

Із повідомлення англіканського пастора лорду Керзону дізнаємося, що у Фінській затоці в кінці серпня 1918-го було потоплено 2 російські баржі з арештантами. Трупи потопельників, яких прибило до фінського берега, були пов’язані по двоє і по троє колючим дротом, звідки й з’явився вислів «многоглавая гидра контрреволюции». (Див.: Мельгунов, «Красний террор», СПб, 1991). Кількість потоплених невідома, але 2 баржі — це не 10 і не 100 людей. У даних 1921 року згадуються потоплені баржі, на яких було по 600 і по 1000 арештантів (Владислав Войтинський, «12 смертників»). Отже, можна думати, що й на двох баржах, про які йдеться в листі до Керзона, також було не менше, ніж по 600 осіб, тобто разом — 1200.

В Москві, за даними «Еженедельника ЧК», № 6, у відповідь на постріл Каплан розстріляно 90 осіб — колишні царські міністри, офіцери, студенти, священики. Арцибашев у свідченнях Лозанському суду твердить, що тільки до 5 вересня розстріляли 500 осіб, у т. числі й службовців та простих міщан.

«Рабоче-крестьянский Нижегородский листок» хвалиться, що в Нижньому розстріляна 41 особа та взято 700 заручників, які будуть розстріляні при першому ж вбивстві чи замаху бодай на одного комуніста, бо «кровь наших товарищей требует отмщения» (Нічия інша кров, очевидно, «отмщения» не потребувала...).

Новоржевська ЧК рапортує: розстріляно 31 особу.

Смоленська ЧК — 38 поміщиків.

Псковська ЧК — 31.

Ярославська — 38.

Вологодська — 14 (недопрацювали вологодці...).

Пермська — 50.

У П’ятигорську, за даними «Известий», № 157 від 2 листопада 1918-у, ЧК під керівництвом Артабекова розстріляла всіх бранців, що утримувалися в концтаборі — загалом 160 осіб. Очевидці, щоправда, свідчили, що не розстрілювали, а сікли шаблями, як капусту. Врахуймо, що це не якісь активні «контрреволюціонери», а ні в чому не винні люди, схоплені, щоб іншим у науку.

У 1919 році терор посилюється, бо посилюються протести проти кривавої більшовицької вакханалії.

Про Астраханське робітниче повстання ми вже згадували: від 12 березня до 1 квітня знищено 4 тисячі тих трудящих, яких так палко любив «дорогий Ілліч».

У Саратові — 1500 осіб, теж трудящих.

У квітні 1919-го, за даними Авербуха («Одесская Чрезвычайка», Кишинев, 1920), в нашій благословенній Одесі розстріляно 2200 осіб. Ці звірства викликали протести робітників одеських заводів, які організували мітинги. Мітинги розстріляні з кулеметів. Трудящі, яких «палко любив» Ленін, заповнили підвали ЧК. Щоночі розстрілювали по 60—70 осіб. Скільки тих розстрільних ночей було, не знаю, отже й кількість знищених в Одесі назвати не можу. Німецькі джерела (А. Неманн) твердять, що за квітень-серпень 1919-го в південних містах розстріляно 14 тисяч осіб. Скільки знищено в час першого нашестя більшовицьких банд у лютому 1918 року, скільки потоплено та спалено в топках «Алмаза» (Г. Могильницька, «Ех, яблучко!..», «Чорноморські новини») — Бог забув!

У січні 1919-го антибільшовицьке повстання піднімають росіяни, що мешкають у Туркестані. З 20 по 29 січня — масові розстріли. Перебито 2500 осіб. Після 29-го створено Військово-польовий суд, який продовжував арешти і розстріли до кінця року.

Отже, дуже епізодичні й неповні дані маємо лише від серпня 1918 по січень 1919 років і то лише по кількох містах чи регіонах. Давайте підрахуємо хоч те, що є.

Петроград — 513 після вбивств Урицького, 500 — після замаху на Леніна і 2 баржі — 1200. Загалом: 2213 осіб.

Москва — 500 осіб (будемо думати, що московська ЧК погано працювала...).

Нижній, Ярославль і т.д. — 193 особи. Сюди, проте, слід віднести й картотеку лейтенанта Балка — голови Німецької комісії в Ярославській області (були й такі, виявляється, в більшовицькій Росії — наглядали, як відробляє Ілліч «сотоварищи» гроші, заплачені Німеччиною за розвал країни-суперниці), в якій значиться 50247 прізвищ селян, розстріляних лише впродовж березня — листопада 1918 року за опір продзагонам (Див.: Бунін, «Золото партии», СПб, 1999, стр. 33). Разом буде 50440 осіб.

П’ятигорськ —160.

Астрахань — 4000.

Саратов — 1500.

Південь — 14000.

Туркестан — 2500 осіб.

Отримаємо 88813 убитих за один-єдиний рік. Це лише те, що принагідно потрапило під руку. Щоб уявити вірогідну кількість знищених, це число, очевидно, треба було б збільшити разів у 50, якщо не в сто.

Але навіть якби окрім цих 88813 осіб більше жодної людини не було знищено, то й цього вистачило б, щоб кожна нормальна людина вжахнулася, усвідомивши, що «самий человечный» за один рік свого правління знищив люду в 17,7 раза більше, ніж «кривавий деспот» за 10 років! Тобто на кожного знищеного самодержцем припадає майже 177 людей, знищених «добрым дедушкой» Леніним (17,7 х 10 років). Вишикуймо подумки цей ряд жертв і поставмо перед ним їхніх убивць зі зброєю в руках.

Ось «кривавий самодержець» зробив свій перший постріл, і перша жертва впала. Скільки пострілів робить «гуманіст» Ленін, і скільки жертв падає, доки знову дійде черга стріляти самодержцю? Правильно, 177 пострілів і 177 жертв. Це — я повторюю — якби, окрім тих, виписаних мною із випадкових джерел 88813 осіб, по всій країні не було більше знищено ЖОДНОЇ людини, не тільки в цьому році, а й у наступні роки Ленінового правління.

Але ж були ще кривавіші 1920 та 1921 роки!

Була одеська вакханалія після «звільнення» міста від денікінців, з поголовним розстрілом Тираспольського гарнізону, з галичанами, «изменившими пролетариату», зібраними на Товарній нібито для евакуації й розстріляними кулеметним вогнем, як скотина в загоні. Що ми знаємо про це?

Що ми знаємо про замордований Крим, який у ті роки називали «Всероссийским кдадбищем»? Про поранених, живцем спалених у кримських госпіталях, про хворих, розстріляних у санаторіях разом з лікарями, медсестрами й санітарками? Про Генуезькі колодязі, завалені трупами жінок, дітей і літніх, винних лише в тому, що не донесли на чоловіків, батьків чи синів, які втекли від більшовицького безуму? Про проспекти та вулиці ге-роїчного Севастополя з гірляндами трупів, що висіли не тільки на стовпах і деревах, а й на пам’ятниках легендарних флотоводців?

Город русской славы? Місто російсько-більшовицької ганьби!

За один тиждень — 8 тисяч замордованих! Це лише за офіційними списками «Известий временного Севастопольского ревкома» — із 28 листопада по 4 грудня 1920 року.

А був же ще й Сімферопольський єврейський цвинтар, де розстрілювали матерів з немовлятами. Був... був... хіба можна перелічити все, коли за даними тільки більшовицької преси, в «звільненому» Криму було знищено більше 56 тисяч осіб!..

А ще — Архангельськ та Холмогори, з «пачковими» розстрілами, по кілька тисяч людей, з баржами, забитими арештантами й розстріляними береговим вогнем!

А ще — задушені газами «ясноокі діточки» тамбовських трудящих — селян. А ще — заручники, віком від 1 місяця до 16 років, які разом з матерями та дідами утримувалися в Кожухівському конц-таборі під Москвою, доки в час епідемії тифу не були перестріляні разом з дорослими!

Що?! Я запитую вас, хто називає себе послідовниками вчення кривавого садиста й отруює тим вченням чужих «яснооких діточок», — що ми знаємо про залиту кров’ю, знищену, спаплюжену землю, де справляла свій кривавий бенкет банда злочинців, якій ніхто не вручав владу, яку ніхто не кликав і ніхто не обирав?! Банда, що в основу свого правління поклала кров, смерть, підступність, брехню та облуду!

«...Надо уметь пойти на всякие уловки, хитрости, нелегальные приемы, сокрытие правды, лишь бы вести во что бы то ни стало коммунистическую работу». Це не якийсь «буржуй», не запеклий антиленініст, а особисто сам «великий вождь і учитель» підтверджує мої слова про засади ленінського правління (ПСС, т. 40, стр. 3). До чого зводилася «коммунистическая работа» в 1920-у, коли писалися ці слова, ми бачили.

Передбачаючи звинувачення в тому, що багато цифр взято мною із джерел, м’яко кажучи, не надто лояльних до радянської влади, хочу навести дані радянської статистики.

Кількість населення у 1918 році — (в кордонах 1938-го) — 142 579 900 осіб. (Социалистическое строительство в СССР, М., 1935).

Кількість населення у 1923 році (в тих же кордонах) — 133 500 000 осіб.

Як бачимо, за 5 років ленінського правління кількість населення в країні, без урахування його природного приросту, зменшилася на 9 мільйонів 79 тисяч 900 осіб.

Якщо врахувати, що через два роки, на 1 січня 1925-го, коли терор трохи «пересівся», населення країни становило вже 139 759 900 осіб. (Гранат, т. 41, ч. І), тобто збільшилося порівняно з 1923 роком на 6 259 900 осіб, то можна сміливо твердити, що природній приріст населення на той час мав би становити не менше трьох мільйонів на рік, бо ж за рік до смерті більшовицького деспота й рік після неї жодних якихось значних припливів іммігрантів не було, як не було й прирощення до імперії нових територій. Якщо до зафіксованої статистикою кількості втрат 9 079 900 додати ще 12 мільйонів (3 мільони помножити на 4 роки) н еврахованого нами природного приросту населення, то кількість знищених за роки правління «самого чєловєчного чєловєка» зростає до 21 мільйона з лишком осіб.

Я аж ніяк не наполягаю на абсолютній точності своїх підрахунків. Але якщо хтось зуміє довести, що отримане мною число жертв «ленінського гуманізму» було меншим навіть на 3 чи на 10 мільйонів, то й тоді кожен, хто не втратив людських почуттів, має здригнутися від жаху при самому слові «відновлення ленінських принципів», а проходячи повз ленінські боввани, що до недавнього часу то тут, то там височіли над нашими головами, повинен був, відвернувшись, хреститися та читати молитву про звільнення з бісівського мороку.

(Далі буде).

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net