Історію Батьківщини осягати з дитинства

А йшлося на семінарі про Українську революцію 1917—1923 років, 100-ліття якої несе на собі 2017-й. Рік, що завершується. Що мав дати нові знання, відкрити певні істини громадянам країни та утвердити їхні патріотичні почуття. Не знаючи минувшини своєї країни та переживаючи разом з нею непрості часи, які чо-мусь ніяк не закінчуються, індивідам певної частини суспіль-ства нелегко залишатися твердими патріотами. Рік 100-ліття хоч і завершується, але всім нам ще треба долати певні стереотипи у своїй свідомості, тому дуже важливо навчати дітей змалку шанувати не лише атрибути держави, у якій живуть, а й знати в доступному для кожного віку обсязі її історію.

Події того історичного періоду, про який говорив Олександр Музичко, були насичені карколомними сюжетами, що криються за дещо сухуватим викладом фактів. Розповідаючи про три періоди Української революції — Центральну Раду, Гетьманат і Директорію, взагалі про перебіг подій в тогочасній Україні, лектор завертав і до Одеси, час від часу підкреслюючи, що одесити діяли синхронно з центром, а в окремих випадках навіть з випередженням. 

Коли ж мова зайшла про те, як російська армія Муравйова, вдершись до Києва, винищувала українців винятково за національними ознаками, історик для порівняння на хвильку перенісся в сьогоднішній Донбас. Подібні паралелі завжди актуальні, вони посилюють сприйняття матеріалу. 

Нерідко навіть в середовищі свідомих українців можна почути зневажливі відгуки про діяльність тогочасних, скажемо так, вождів: Михайла Грушевського, Симона Петлюру, Павла Скоропадського, інших діячів. Хоч всі знають і розуміють, що Україна звільнялася від 300-літнього найжорстокішого московського ярма, з притлумленою історичною пам’яттю та не маючи жодного політичного досвіду. Всі вони, як звичайні люди, могли помилятися, але були щирі у своїх прагненнях визволити свою країну. А ще ж доводилося важко долати протидію зовнішніх чинників.

Говорячи про значення тих епохальних подій, учений підкреслив дуже важливу річ. Якби не було Української революції, то не було б, вірогідно, інших завоювань визвольного руху. Не було б українського національного відродження, пізніше розстріляного. Й навіть те, що Україна не лишилася губернією (могло бути й так), а трансформувалась в УРСР і після війни, як найбільш постраждала, стала однією із засновниць ООН, теж корінням засягає у той далекий час. Не було б, мабуть, й Організації україн-ських націоналістів, адже її творці вийшли з полум’я тих визвольних змагань, розчаровані, але не впокорені. Не було б й Української пов-станської армії. До таких цілком конкретних висновків допровадив історик своїх слухачів.

Здобуті на семінарі знання та отримана інформація мають допомогти дитячим бібліотекарям краще зорієнтувати юних читачів. Адже патріотичні почуття, гордість за свою країну не народжуються спонтанно, вони формуються в душі, а відтак уже в свідомості, з багатьох і багатьох нібито дрібниць. 

А потім свої знання про Україну показали молодші учні СШ № 60. Школа з російською мовою викладання (є і такі в Одесі), а проте діти добре володіють українською. Вони активно відпові-дали на запитання кількох вікторин з українською тематикою, запропонованих працівниками книгозбірні, попри те, що спе-ціально не готувалися до цього. 

— Це діти, котрі часто відвідують бібліотеку, тож їхня ерудиція, а відповідно й активність цілком природні, — сказала завідувачка організаційно-методичним відділом централізованої бібліотечної мережі Тетяна Колісниченко. — А щодо семінару, то сьогоднішня тема, звісно, вимагає більше часу. Наші бібліотекарі не історики, а до того ж — відомо, як викладалася історія. Тому ми й запросили доцента Олександра Музичка — фахового історика й доброго лектора. Всі задоволені. Тепер, кажуть, треба все почуте обдумати — «переварити», як мовиться, переглянути літературу. 

Роман КРАКАЛІЯ.