№ 94-95 (21885-21886) субота 21 жовтня 2017 року

Спроба організувати новий Майдан під стінами українського парламенту повністю вкладається у формулу Гегеля, що історія повторюється двічі. Перший раз як трагедія, другий — як фарс.

Три гасла на прапорі, один в умі

Організатори акції 17 жовтня або «Великої політичної реформи» своїми діями зробили для дискредитації Революції гідності більше, ніж відверті контрреволюціонери. Вони окарикатурили саму суть демократії. Звели народне обурення діями нинішньої влади до декорацій і примітивних вимог. До методів, які не можуть закінчитися нічим, крім ганьби.

Найприкріше, що карикатуру на «третій Майдан» малювали зовсім відкрито у нас на очах. А в підготовці акції брали участь найрізноманітніші і навіть вороже налаштовані один до одного політики. Озираючись назад, чітко бачиш, що каталізатором збурень, поштовхом для хвилі подальших дій стала провокація з позбавленням українського громадянства Міхеіла Саакашвілі. Ті, хто напоумили Петра Порошенка підписати цей божевільний указ, найімовірніше, передбачали його наслідки. І не помилилися.

У вівторок, 17 жовтня, біля адмінбудівлі, що на проспекті Шевченка, 4, зібралося близько сотні людей. Учасники одеського мітингу на підтримку всеукраїнської акції «Велика політична реформа», яка того дня розгорнулася в Києві біля стін Верховної Ради, плакатами та через гучномовець закликали до створення антикоруп-ційного суду, скасування депутатської недоторканності, зміни виборчої системи. У переліку претензій до обласної влади, зокрема, факт підвищення в рази злочинності на Одещині. Окрім того, активісти наполягали на перевиборах міського голови та міської ради Одеси.

Як згодом прокоментувала подію заступник начальника відділу комунікації головного управління Національної поліції в Одеській області Любов Гордієв-ська, хоча мітинг проходив мирно, а його учасники передали свої вимоги керівництву ОДА і ще до закінчення апаратної наради (вона тривала трохи менше години) спокійно розійшлися, про всяк випадок порядок забезпечувала достатня кількість поліцейських, які разом з військовими Нацгвардії кільцем оточили споруду. Раніше, пам’ятаємо, траплялося, що протестувальники вибивали двері та товкли вікна, які лагодили, зрозуміло, за гроші громади.

Із 8 жовтня до 7 листопада триває конкурс проектів громадського бюджету Одеси-2018.

«Громадський бюджет» — це одна з ініціатив оналйн-платформи «Соціально активний громадянин» (citizen.odessa.ua), яка почала діяти в Одесі з квітня нинішнього року. За цей час у рамках громадського бюджету було подано 256 проектів, з яких 147 взяли участь у конкурсному голосуванні, а 40, що перемогли, зараз втілюються у життя (на них виділено майже 100 мільйонів гривень).

Проекти можуть подавати будь-які суб’єкти господарювання (крім комунальних закладів та установ), громадські організації та повнолітні (від 18 років) громадяни, які зареєстровані та постійно проживають в Одесі.

Знову на чверть, а з урахуванням літнього здорожчання — в півтора раза підвищила ціни за послуги з доставки періодики «Укрпошта». Знову переглянуло, звісно, в який бік, тарифи на друк видавництво «Чорномор’я». І ті, й інші бідкаються на своє: низьку рентабельність, малі прибутки, невисокі зарплати.

А нам, газетярам, що робити?

У друкованих ЗМІ є, по суті, два джерела надходжень: реклама та реалізація накладу. З рекламою досить сутужно: видань, теле- та радіоканалів, не кажучи вже про електронну мережу, — он скільки, а рекламодавців — катма, бо й нема що дуже рекламувати (іменини-роковини, знахарі-цілителі та ще трохи самопіару від партій, аби до виборів не забули). Тож більші сподівання на передплату. А тут свої проблеми: за послуги взяли, а газету принесли не вранці того дня, що позначений вгорі на першій сторінці, а через два дні, тиждень чи й узагалі загубили. Така вже біда з нашою поштою: перманентний, себто постійний, форс-мажор, стихія, яку не приборкати, не здолати. І все ж щось та й міняється: завдяки спільним зусиллям — редакції та передплатників — дирекція, що на Садовій, почала потроху реагувати на скарги щодо запізні-лої доставки чи й недоставки свіжих випусків. Тут важливо й надалі не попускати: не отримали своєчасно номер — зразу телефонуйте на 726-39-54. Вода, як кажуть, і камінь пробиває.

У Миколаївській школі на видному місці можна побачити три чоловічих портрети. Троє юнаків у строях українського війська дивляться на галасливих школярів, котрі пробігають попри них, навіть не глянувши у той бік. Бо, звісно ж, діти. Юнаки на фотознімках не ображаються: заради того вони пішли на цю війну, яка нікому не потрібна, а передовсім — їм самим, і поклали там свої молоді, повні мрій і фантазій, голови, щоби ці діти могли отак безтурботно бігати, могли спокійно вчитися, і колись так само вдягнути військові строї, щоби ніхто не посмів знову порушити наш спокій.

А попри те, чи не кожен школяр тут знає ці імена, і на запитання відповість: це — наші герої. І не важливо, які у них бойові нагороди, й чи отримали вони звання Героя. Народились і зростали вони у різних селах Миколаївського району. Микола Буданов — у Настасіївці, Вадим Тарабанов родом з Гвоздівки, а Сашко Калашник народився у Скосарівці. Це ж подумати тільки: троє з одного лише району залишилися на тій неоголошеній війні!.. Для учнів цієї школи вони справді Герої. Хоч не всі, можливо, це усвідомлюють поки що. На все свій час. Принаймні, в школі все робиться для того, щоб виховати з цих жвавих, непосидючих, розумних, як всі нинішні діти, справжніх патріотів. Саме у цьому контексті й відзначалося того дня, 14 жовтня, у Миколаївці велике свято сучасної України — Покрова Пресвятої Богородиці, що об’єднало в собі День захисника України, свято Українського козацтва та 75-у річницю створення Української повстанської армії.

Пропаганда тоталітарної імперії, відображена в топоні-мах, монументах і пам’ятних знаках, повинна була в перші ж роки незалежності поступитися місцем символам національної історії та культури. Саме так відбувалася декомунізація в усіх країнах Центральної та Східної Європи. Й у нас очищення від радянських символів повернуло б країні її правдивий образ, надало б її «топографічному обличчю» свого, національному характеру.

Варто нагадати, що практика масових перейменувань українських населених пунктів у радянський час мала за мету не тільки стерти історичну пам’ять й утвердити культ правлячої партії та її вождів, а й уніфікувати топонімію міст і сіл на всіх територіях російської колоніалізму.

Зараз, коли питання топонімі-ки стало гострою для Одеси проблемою, хочеться нагадати принципи, за якими спочатку називали вулиці міста. Попервах в Одесі не було назв вулиць та відповідних покажчиків. Приватні, казенні будівлі та споруди ідентифікувалися за номерами кварталів та місць. Спочатку це не викликало особливих труднощів з пошуком конкретного будинку. Однак із розостанням міста адреси ставало шукати дедалі важче. Тому офіційна нумерація стихійно доповнювалася народними назвами. Для зручності орієнтування вибиралися предметні об’єкти: храми, установи, ринки, елементи рельєфу, підприємства, етнічні райони. Такі топоніми забезпечували функцію пошуку і пізніше були офіційно закріплені. Так, на Садовій давно нема великих садів Кобле та Ферстера, але їх давнє існування залишилося в назві. А на Дігтярній нема дігтярних рядів, на Ковальській — кузень...

Айті-волонтер і громадський діяч Вадим Георгієнко — один з тих, хто поєднує в собі чимало різних талантів. Він має значний досвід у сферах місцевого самоврядування та державного управління як член виконкому та радник міністра, соціального підприємництва (лауреат конкурсу «Соціальний підприємець України-2006» Фонду Шваба) та використання інформаційних і комуніка-ційних технологій для потреб громадянського суспільства. Ще у 2011-у опрацював благодійну онлайн-платформу «Доброчин».

Позаторік разом з друзями-айтішниками Вадим створив проект Civil Society (Громадянське суспільство) https://gurtom.mobi, який глобальна організація ISOC визнала однією з найкращих ініціатив у світі для розвитку громад за допомогою інтернету. Презентуючи проект, розповів, як саме можна послуговуватися інтернет-ресурсами у випадку надзвичайних ситуацій, що нині часто виникать в Україні:

— Коли налітає стихійне лихо або ж трапляється надзвичайна ситуація, державним службам зазвичай не вистачає ні сил, ні ресурсів, щоб одразу з усім справитися. І нам доводиться приймати як належне, що така ситуація є, і навчитися взаємодіяти між собою задля її вирішення.

П’ять років позбавлення волі — саме такий вирок отримав 11 жовтня організатор злочинної групи, яка впродовж 2015—2017 років незаконно переправляла через державний кордон моряків з використанням суден закордонного прямування.

Переміщення осіб здійснювалося через закриті пункти пропуску на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. 

За неповні два роки було переправлено майже 100 жителів Одеської та Херсонської областей.

Завдяки злагодженій співпраці оперативних працівників Південного регіонального управління Держприкордонслужби спільно із слідчим відділом ГУ Нацполіції в АР Крим та м. Севастополі під процесуальним керівництвом прокуратури АР Крим та м. Севастополя вдалося зібрати достатньо доказів для притягнення злочинця до кримінальної відповідальності.

І тут без Китаю не обійтися! Так можна сказати про реалізацію однієї з основних складових плану розвитку порту «Южний», а саме — поглиблення його акваторії, що дозволить причалам приймати під розвантаження і навантаження великотоннажні судна (до 250 тисяч тонн).

Як розповів голова Южненської філії Адміністрації портів Максим Широков на нещодавній зустрічі з журналістами, гостра необхідність в цьому виникла під час реалізації найбільшого в Україні за останні роки інвестиційного проекту — будівництва тут нового зернового терміналу, потужність якого 5 мільйонів тонн. Загальна вартість проекту — 150 мільйонів доларів.  Його втілюють найбільша американська продовольча корпорація Cargill та український стивідорний оператор MV Cargo, а також ЄБРР та МФК, які надали 74 мільйони доларів кредитів.

Планується, що завдяки реалізації цього проекту буде створено 500 робочих місць безпосередньо на терміналі та 2000 — у суміжних га-лузях.  До бюджетів різних рівнів надійде 23 мільйони доларів податків, а «Южний» отримає 10 мільйонів портових зборів.  Переможцем тендеру на проведення днопоглиблювальних робіт, який відбувся 20 квітня і в якому взяли участь п’ять провідних компаній світу, стала китайська China Harbour Engineering Company Ltd.  Запропонована нею вартість робіт була на 131,6 мільйона гривень нижчою, ніж в інших.

Хоч основні жнива позаду, ще не все вирощене українські селяни зібрали з полів. Ідеться про пізні культури.

Наразі Одещина є лідером серед інших областей за вжинком ранніх зернових — 3 млн 770 тис. тонн. Загалом же нинішнього року наші хлібороби планують зібрати 4 млн 300 тис. тонн зерна. Середня врожайність — 37,6 ц/га.

Зараз закінчується збирання пізніх культур: кукурудзи, соняшнику, гречки, сої та рису.

«Одещина славиться родючою землею і пра-цьовитими людьми, завдяки яким ми вже не перший рік очолюємо рейтинг областей України за кількістю зібраного врожаю зернових. Наявні потужності дозволяють нам успішно завершити збиральну кампанію» — підкреслив голова обласної ради Анатолій Урбанський.

Ми з колегами по 30 і більше років пропрацювали на виробництві. Мешкаємо у гуртожитку від заводу. Чули, що, можливо, отримаємо право приватизувати наше житло. Підкажіть, як правильно це зробити.

Тетяна ЛИТВИН.

Хто має право на приватизацію?

Громадяни України, які постійно проживають у квартирах (будинках) або перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах мешкають у них.

«У січні-вересні нинішнього року платники податків Одещини направили до бюджетів усіх рівнів майже 13 млрд грн податків, що на 2,9 млрд грн, або на 30% перевищує надходження за аналогічний період 2016-го. До місцевих бюджетів нашої області надійшло понад 7,48 млрд грн, що також на 30% більше, ніж торік», — повідомив начальник головного управління ДФС в Одеській області Гліб Мілютін.

За його словами, до загального фонду державного бюджету платники податків спрямували 5,4 млрд грн, що на 1,2 млрд грн, або на 30% вище показника аналогічного періоду минулого року. Половину надходжень до держбюджету забезпечено за рахунок податку на додану вартість — 2,6 млрд грн. Порівняно з таким же періодом 2016-го надходження збільшилися на 643 млн грн, або на 34%.

«Завдяки посиленню роз’яснювальної роботи та упередженню виплат заробітних плат у «конвертах» майже на півмільярда гривень зросли надходження податку на доходи фізичних осіб. З початку року роботодавці сплатили до державного бюджету майже 1,5 млрд грн цього податку, або 30% від загальної суми надходжень до держбюджету», — підкреслив Гліб Мілютін.

Хоча саме слово «рабство» зазвичай асоціюється з далеким минулим, однак і в ХХІ столітті люди, буває, опиняються в ситуації, яку іншим словом і не назвеш.

Чоловіків і жінок, людей похилого віку, підлітків і дітей позбавляють елементарних прав, вони стають об’єктом торгівлі з подальшим примусом до сексу, жебрацтва, важкої роботи без оплати або за копійки. Дохід від цього злочинного бізнесу, за даними міжнародних правозахисних органі-зацій, становить у світовому вимірі 150,2 мільярда доларів на рік. Ще страшніше те, що, за інформацією тих же організацій, 99% людей, що потрапили у сучасне рабство, з нього не визволяються.

Не менше 160 тисяч наших співвіт-чизників за останні 26 років постраждали від торгівлі людьми. У 67% випадків основною країною призначення наших невільників торік була Росія. Далі йдуть країни-члени Європейського Союзу: Польща (86% потерпілих), Італія, Німеччина, Греція, Фінляндія, Литва, Австрія, Чехія та Великобританія, звідки повернулося 17% бранців.

Михайлові Славуцькому — 82 роки. Разом з дружиною Валентиною вони охоче відвідують заходи у рамках програми «Золота осінь людей похилого віку»,  виступають, діляться з друзями цікавими історіями із свого життя.

Уже багато років пан Михайло береже пам’ять про людину, яка у важкі часи Другої світової допомогла його родині вижити.

До війни Славуцькі жили в Одесі. Їхня велика родина налічувала 17 осіб. Дванадцятеро з них через приналежність до єврейського народу були розстріляні  у 1941 році фашистами. Дідусь, який не захотів підкоритися німецьким наказам і не пройшов реєстрацію, запалив піч, закрив піддувало й отруївся чадним димом.

— Нас залишилося четверо: мама, нас, двійко дітей, та її рідний брат, — згадує пан Михайло. — Із єврейської колони, яку вели на Богданівку, нам вдалося втекти — навколо снували чутки, що всіх будуть розстрілювати. Ми переховувалися, як могли, але нас упіймали і знову відправли у Доманівку. Дорогою смерті людей гнали, мов скотину, не даючи жодної хвилини передихнути. На моїх очах вагітну жінку застрелили лише за те, що спробувала присісти, аби перепочити. Дядько, молодший мамин брат, весь час скаржився, що в нього болить нога, але ми просили його  не зупинятися, бо це — кінець. Коли ж усіх пригнали в Доманівку і закрили у свинарнику, дядько зняв чобіт і, зітхнувши з полегшенням, одразу ж помер.

Попри те, що більшість одеських мажоритарників входить до складу фракцій політичних партій чи депутатських груп, жоден з них не голосував на 100% відповідно до позиції своєї фракції або групи. Про це свідчить сервіс громадянської мережі «Опора» «Вони голосують для тебе».

Ця платформа, нагадує громадський консультант «Опори» в Одеській області Ігор Луговський, допомагає відстежити, зокрема, коли депутат голосує не так, як більшість фракції/групи, до якої він входить. За умови, коли понад 50% членів фракції проголосували «так» щодо певного законопроекту, голосування окремого депутата «ні», «утримався» або «не голосував» вважається голосуванням «проти фракції».

У Військово-Морському ліцеї відбулися десяті, ювілейні, «Козацькі ігри». Це справжнє козацьке свято з піснями, танцями, спортивними змаганнями і силовими забавами.

Не випадково, що кожного року саме в жовтні проходять ці дійства, бо ж 14-го числа цього місяця відзначаються одночасно три свята — День захисника України, Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва.

Історія козаків починається ще з 1492-го, коли вони вперше офіційно згадуються. Того року козаки атакували турецьку військово-морську галеру та визволили полонених українців, започаткувавши літопис своїх перемог.

(До 90-річчя від дня народження вихідця з Донеччини, «за якого не соромно»)

Олекса Іванович Тихий (1927—1984) — педагог, мовознавець, правозахисних, один із членів-засновників Української Гельсінської групи (УГГ) — став широко відомим українській патріотично налаштованій громадськості після перепоховання 18 листопада 1989 року на Байковому цвинтарі в Києві трьох закатованих у радянських таборах Пермської області українських дисидентів-членів УГГ. Тоталітарна влада називала їх «особливо небезпечними державними злочинцями» через здатність відкривати людям очі на її злочинні дії.

З Василем Стусом, Олексою Тихим та Юрієм Литвином близько 100 тисяч киян прощалися як з національними героями, адже дисидентський рух в Україні для значної частки українського народу дав поштовх до самоусвідомлення себе українцями, за словами донецького журналіста С. Федорчука, «став одним із наріжних каменів побудови нової України». Хоча ніхто не оголошував про перепоховання, Києвом йшла велелюдна процесія вперше з синьо-жовтими прапорами. То був стихійний вияв поваги до пам’яті тих, хто не повернувся із таборів і заслання. Перепоховання стало важливим кроком до нашої незалежності. «Такого ще не бачив Київ, такого не бачили ми, не бачили наші комуно-кадебістські вороги», — так оцінював цю подію Левко Лук’яненко. Двоє з трьох були вихідцями з Донеччини.

14 жовтня сповнилося б 90 років від дня народження Гелія  Снєгірьова (1927—1978), українського сценариста і режисера-документаліста, правозахисника

«Це був красень — вікінг, високого зросту скандинаво-слов’янин, — описує письменника Гелія Снєгірьова його друг мистецтвознавець Вадим Скуратівський. — Блискучий гітарист, прекрасно співав і страшенно подобався жінкам. Запеклий автомобіліст і мотоцикліст. Розбив два автомобілі. Був дуже доброю людиною. Коли зустрічав тебе на вулиці, то перше, що запитував: «Обідав?».

Народився Гелій Іванович Снєгірьов у Харкові в родині літератора. Охрестили його Євгеном, проте в дусі часу називали Гелієм. Тоді якраз усі захоплювалися повітроплаванням, а аеростати й дирижаблі заповнювали газом гелієм, тож дитині й дали таке досить екзотичне ім’я...

Вступив до Харківського театрального інституту, ще студентом грав у театрі. Після закінчення вишу почав викладати в ньому ж. У 1956-у переїхав до Києва, працював завідувачем відділу прози в газеті «Літературна Україна». Через рік вийшла перша збірка новел «Літо вернеться».

У вівторок у рамках 33-го Варшавського кінофестивалю відбулася світова прем’єра повнометражного документального фільму про письменників «Розстріляного відродження» «Будинок «Слово», — повідомив «Укрінформ».

«Представлення нового українського кіно відкриває нову Україну. Я сподіваюся, що сьогоднішній фільм, буде добре сприйнятий польською публікою та журі й отримає найкращі відгуки, а потім ми матимемо можливість цей фільм та багато інших демонструвати в Польщі, зокрема в рамках тижня українського кіно у Варшаві», — заявив перед прем’єрою посол України в Польщі Андрій Дещиця.

Режисер фільму Тарас Томенко важливим назвав те, що світова прем’єра стрічки відбувається саме у Варшаві, оскільки це потверджує, що Україна є країною Європи і Заходу. «Винищення української інтелігенції відкинуло Україну на сотні років назад. Зараз ми робимо спробу повернути цих письменників, розповісти про них світові», — сказав Тарас Томенко, підкресливши, що гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви!» зараз дуже актуальне.

Василь Сагайдак… Це ім’я добре відоме в українській літературі. Ім’я поета, який залишив помітний слід і в літературному процесі нашого краю.

У ці дні громадськість Одещини та, зокрема, Чорноморська вшановує 72-ліття від дня народження поета. Вже без самого Василя…

А кілька місяців тому світ побачив ошатний томик його віршів «Іду я спомином до вас…». Поет повернувся до свого читача.

У книзі — вірші, не опубліковані за життя поета. Котрісь із них — вимогливий не лише до поезії інших, а й до написаного ним самим — не включав до книжок сам Василь, котрісь — не проходили тодішню цензуру… І — що теж важливо — книга «Іду я спомином до вас…» є розгорнутою і відкритою письменницькою лабораторією.

Мистецький проект з ушанування пам’яті Кіріака Костянтиновича Костанді (1852—1921), ініційований торік Одеською філією Грецького фонду культури, цілком заслужено можна вважати безпрецедентним: упродовж 2016—2017 років на різних виставкових майданчиках міста відбувалися заходи за участі викладачів і студентів наших провідних художньо-освітніх закладів на ознаменування 165-ліття від дня народження та 95-ліття від дня смерті митця. Вони є частиною відкритого проекту «Маловідомий Костанді — його учні й послідовники».

Серед учасників проекту — Художня школа № 1 ім. К.К. Костанді, Одеське художнє училище ім. М.Б. Грекова, художньо-графічний факультет Південноукраїнського національного педуніверситету ім. К.Д. Ушинського, Архітектурно-художній інститут ОДБА, Одеська обласна організація Національної спілки художників України. Сьогодні цей список поповнили десять викладачів театрально-художнього училища, які представили свій творчий доробок у виставковій залі філії Грецького фонду культури. У проектах були також задіяні фотохудожники, мистецтвознавці, які виступали з лекціями про життя і творчість митця.

Закінчення. Початок у номерах за 7 та 19 жовтня.

Закарпаття. На гербі цього краю — зображення ведмедя, що зіпнувся на задні лапи. Майже таким був і герб Карпатської України. Але наша розповідь — про живих персонажів регіональної геральдики, які утримуються в єдиному в країні реабілітаційному центрі бурих ведмедів Національного природного парку «Синевир».

Кожного, хто хоче дістатися сюди з Ужгорода, Львова чи Івано-Франківська, чекає нелегка дорога, запаморочливі підйоми-спуски серпантинами через кілька високих перевалів, але той, хто її здолає, отримає винагороду у вигляді пречудових карпатських краєвидів, побачить наші гори, прекрасні за будь-якої погоди.

Ми — в Міжгірському районі, неподалік села Синевирська Поляна. Тут, у масиві Західних Горган, серед старого заповідного хвойного лісу, збудували справжній ведмежий «курорт». Нам пощастило: того дня у ведмедів був настрій «на людей подивитися і себе показати». І це ще не все. Про своїх підопічних нам розповів фахівець, який про ведмедя бурого (Ursus arctos), найбільшого хижака України, знає напевне все, — заступник директора парку «Синевир» з науково-дослідної роботи, кандидат біологічних наук Юрій ТЮХ.

У Дубаї (ОАЕ) запущений проект найбільшої у світі електростанції із сонячним колектором.

Потужність електростанції становитиме 700 мегават. Висота споруди для вловлювання відбитих променів сягатиме 260 метрів. Це буде найвищий подібний об’єкт у світі.

За планами влади Дубая, частка «чистих» джерел  в електрогенерації емірату до 2020 року має досягти 25%, до 2050-го — 75%.

Експeртна група з підготовки номінаційного досьє об’єкта Всeсвітньої спадщини ЮНEСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших рeгіонів Європи», яка нещодавно зібралася в Австрії на чергове засідання, ухвалила рішення про спільне управління об’єктами природної спадщини, розташованими на території 12 країн.

«Зроблено щe один крок на шляху збeрeжeння букових лісів, які відіграють важливу роль у лісових eкосистeмах Європи, й України зокрема», — наголосив директор департаменту екомережі та природно-заповідного фонду Мінприроди Віктор Клід.

Учасники експертної групи обговорили також ініціативи щодо розвитку сталого туризму та залучення до цього процесу місцевих громад. Окремо під час засідання йшлося про управління буферними зонами.

13—15 жовтня у китайському місті Сямінь відбувся черговий етап Кубка світу зі скелелазання у класі «швидкість, складність» ІІ ранг. У змаганнях взяли участь 120 спортсменів із 13 країн. Україну представляв одесит, вихованець спортивної школи № 12, майстер спорту України Костянтин Павленко, який виборов третє місце серед дорослих у класі «швидкість».

Нещодавно Костянтину сповнилося 18 років, тож за тиждень до цих змагань він виступав у молодіжному чемпіонаті Європи із скелелазання, який проходив у Пермі (Росія). Там мірялися силами 240 спортсменів із 18 країн. Свою участь у юніорівських змаганнях одесит завершив з чудовим результатом: став срібним призером змагань (від першої сходинки п’єдесталу його відділила буквально десята секунди, на яку він відстав від переможця). Втім, враховуючи, що підсумкова перемога присвоюється за результатом виступів на етапах кубкових змагань та чемпіонату Європи, на яких наш земляк впевнено перемагав, володарем юніорського Кубка Європи-2017 став саме він.

Щоденні помірні фізичні навантаження впродовж тридцяти хвилин зменшують ризик серцево-судинних захворювань та запобігають передчасній смерті.

Канадські вчені з університету Макмастера провели великий експеримент, у якому взяли участь 130 тисяч людей із 17 країн світу. Впродовж семи років науковці стежили за їхнім здоров’ям, фіксували частотність захворювання, дати смерті. Учасники експерименту заповнювали анкету, в якій вказували, як часто протягом тижня вони займалися фізичними вправами.

У результаті з’ясувалося, що у тих, хто займався швидкою ходьбою 750 хвилин на тиждень, ризик передчасної смерті знижувався на 36 відсотків. Бігати, до речі, не обов’язково, достатньо, на думку вчених, просто щодня ходити пішки на роботу або прибирати у помешканні. Така помірна фізична активність за сім років допоможе уникнути вісім відсотків смертей.

ВООЗ рекомендує людям у віці від 18 до 64 років знаходити хоча б 150 хвилин для фізичної активності, а також займатися вправами, які зміцнюють м’язи не менше двох разів на тиждень.

Ліки  від  нудьги

Японські вчені виявили у живих організмів особливу речовину, яка здатна занурювати у стан спокою, а якщо «відкоригувати» її концентрацію в крові — допоможе позбутися нудьги.

Наразі нейрофізіологи з університету Цукуби можуть керувати сном мишей, маніпулюючи роботою відповідної ділянки головного мозку. Як стверджують науковці, мозок і гормональна система обробляє два типи сигналів: один відповідає за пробудження організму та мобілізацію сил, другий — за сон та відпочинок. Різниця у коливанні цих імпульсів і «підказує» організму, коли треба засинати, а коли — діяти.

«Усі живі істоти, в яких є нервова система, сплять у тій чи іншій формі. Крім циклу сну та неспання, є ще й «проміжні» стани. Наприклад, люди проганяють сон, коли їм потрібна гранична концентрація. При цьому, коли їм нудно, прогнати сон набагато важче. Раніше ми лише припускали, з чим пов’язане це бажання», — розповідає професор Йо Ойсі.