№ 90 (21881) субота 7 жовтня 2017 року

Подати заяву до РАГСу не означає одружитися. Обговорити або ухвалити два законопроекти, спрямованих Президентом до Верховної Ради як невідкладні, не означає змінити ситуацію на сході України. Нікому з допомогою прийняття законів ще не вдалося виграти війну або домовитися про мир. Про це варто було б пам’ятати главі нашої держави, який передає у парламент закони. А також народним депутатам перед тим, як у Верховній Раді вони тиснуть на червону або зелену кнопку.

Про мінливу кон’юнктуру

Цей огляд написаний, коли голосування щодо двох невідкладних законопроектів у парламенті ще не відбулося. Але ще кілька днів тому можна вже було передбачити кінцевий результат: законопроект №7163 «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями» підтримають у першому читанні, а законопроект №7164 «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької і Луганської областей» після доопрацювання, швидше за все, схвалять у першому, в другому читаннях і в цілому.

Цікаво, що підставою для такої впевненості серед політиків, журналістів та експертів була не якість поданих законопроектів, а те, що раніше називали доцільністю, а тепер — відповідністю політичній кон’юнктурі. Як на внутрішньому, так і на зовнішньому «ринках».

Прес-тур Закарпаттям відбувався за першої незвично холодної осінньої негоди. Мокре небо, гори, надійно сховані дощами й мрякою. Затишний Ужгород залишився позаду. Чиста Латориця від зливи у верхів’ї розлилася, перетворившись на грізну жовту ріку. Міжнародна автомагістраль Чоп—Київ веде вгору, в один з найвисокогірніших районів Закарпаття — Воловецький.

Об’їжджаємо Мукачево, вдалині на стрімкому пагорбі видніється силует середньовічного замку Паланок. Краєвиди змінюються, як у калейдоскопі. Охайні села, де будинки вздовж вулиць розташовані рівно, наче під ниточку. Сади й виноградники на схилах. Церкви, костели, каплички й придорожні розп’яття (закарпатці — люди побожні). Багатомовний, багатоконфесійний край, невелика область, яка межує з чотирма країнами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Чим вище в гори, тим рівної місцини стає менше, зате більше лісів. Минаємо відому цілющими мінеральними водами «Лужанська» та «Поляна квасова» Свалявщину.

Буджацький край — великий. Із Татарбунарів (див. номер за 5 жовтня) наш промотур, присвячений 100-річчю «Чорноморських новин», проліг на Арциз.

«До речі, що за назва така дивна — Арциз? Мабуть, як і Татарбунари, тюркського походження?» — запитає хтось. Аж ні! Ономасти, які вивчають власні назви, історики, краєзнавці, ну і, звісно, самі арцизці добре знають, коли й чому було поіменоване так це поселення. Тим, хто не знає, нагадаю, послуговуючись інформацією з такого авторитетного видання, як Енциклопедія сучасної України (т. 1, с. 735). Дата заснування Арциза — 1816 рік, коли Бесарабія в результаті підписання Бухарестського мирного договору (травень, 1812) увійшла до складу Росії. Названий так за указом Олександра І на честь перемоги 8—9 березня 1814-го союзних військ (австрійські, баварські та російські) над наполеонівськими військами біля французького міста Арсі (Arcis). Першими ж поселенцями тут були німці із Вюртемберга.

Взагалі, історія заселення цього краю дуже цікава і, певна річ, позначилася на нинішньому складі місцевого люду. Із 54 тисяч жителів того ж Арцизького району (дані за 1999 рік) 40 відсотків — болгари, 24 — українці, 20 — росіяни. У цій багатонаціональній сім’ї не чужими почуваються і представники інших етносів: молдовани, гагаузи, білоруси, євреї, роми і всі-всі, кого самого чи його предків доля привела у Буджацький степ.

(Про мільйони зайвих людей, громаду і «шию номер два»)

Стара, як Старий Завіт, істина: життя людині дають батьки, а свою долю кожен вибирає собі сам. І тут уже як кому поталанить: бути на коні чи під його копитами.

Люди ж — такі різні.

Одні живуть замкнено, у тісному колі власної родини та ще хіба з кількома найближчими, містечковими новинами, а вже на  кухні відводять душу: клянуть і нинішню владу, і колишню, бо за роки незалежності розграбували Україну, завели у глухий кут, де для людей праці ні роботи, ні справедливості — тільки боротьба за виживання. Погомонять отак на кухні, посперечаються між собою — на тому й закінчується їхня участь у суспільному житті країни.

Інша категорія населення — активна, виходить з мирними протестами під стіни високих посадовців, щоб їх почули, щоб у країні нарешті почалися реальні реформи і боротьба з корупцією. Тиснуть на владу, щоб діяла, а не імітувала діяльність.

Процес укрупнення адміністративно-територіальних одиниць базового рівня впливає на трансформації територіального устрою і субрегіонального рівня. Це потребує зміни системи органів влади на районному рівні. На цьому наголосив віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко в рамках обговорення у профільному парламентському комітеті.

Посадовець зауважив, що у районах, де ОТГ утворені в межах усієї території, відбувається дублювання повноважень органів місцевого самоврядування ОТГ, районних рад та РДА. «Там одночасно функціонують райдержадміністрація та райрада із відповідними видатками на їх утримання, а також виконавчі органи ОТГ з визначеними законодавством повноваженнями та фінансуванням. Відповідні райради, як правило, приймають рішення щодо грошової оцін-ки землі та перерозподілу трансфертів із держбюджету. Райдержадміністрації також позбавлені переважної біль-шості повноважень, які законом покладені на виконавчі органи ОТГ», — зазначив Геннадій Зубко.

Як  приклад він навів Старосинявський район, що на Хмельниччині, де громади об’єдналися за принципом — «один район — одна ОТГ», у якому обсяги видатків на утримання апарату РДА сягають видатків із районного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення  (8,1 млн грн).

За гроші, отримані в рамках «митного експерименту», триває поточний середній ремонт автомобільної дороги КПП «Олексіївка»—Кодима—Балта, яка впродовж довгого часу була у незадовільному стані.

На ремонт двох ділянок загальною протяжністю 39 кілометрів виділено понад 200 мільйонів гривень. Роботи виконує ТОВ «Березівкаагрошляхбуд». На першій ділянці (а це 21 кілометр) уже облаштовано дорожнє корито та покладено вирів-нювальний шар з асфальтобетону на 17 кілометрах, а на 5 кілометрах — верхній шар дорожнього покриття. Зараз тривають підготовчі роботи для подальшого прокладення корита на другій, 18-кілометровій, ділянці дороги.

«У рамках реалізації «митного експерименту», який успішно триває на Одещині, ми вже змогли акумулювати чималі кошти на ремонт ключових доріг у регіоні. Серед них багато таких, що роками були в аварійному стані, бо бракувало фінансування. Зараз маємо намір упродовж найближчого часу серйозно відновити дорожню інфраструктуру Одещини», — зазначив голова обласної ради Анатолій Урбанський.

Тільки жителі південних районів Одещини насолоджуватимуться наступного тижня більш-менш комфортними погодними умовами. На решті території області буде досить прохолодно, хмарно, подекуди — з дощами.

Отож у південних районах опади малоймовірні, вночі 8—12, вдень 16—21 градус тепла. Натомість у північних, за попереднім прогнозом, дощитиме, вночі 6—9, вдень 11—16 вище нуля. В Одесі та прилеглих районах із середи має трохи розпогодитися, вночі 7—11, вдень 12—18 градусів.

Упродовж усього тижня вітер буде поривчастий, колючий, переважно північних напрямків.

14 жовтня — День захисника України

В історії України, як і в історії всіх слов’янських народів, здавна колосальною повагою користувалися люди, покликані захищати свою землю та свій народ.

З найдавніших часів військові вожді населенням і керували. Не випадково сучасна українська та європейська в цілому демократія вийшли з її локальної форми — військової демократії, що існувала у наших предків аж до появи держави з усіма її атрибутами. І хоча вже в часи Київської Русі завдання оборони країни від зовнішніх загроз і внутрішніх потрясінь покладалися на професійний військовий стан — дружинників, частина яких була не русичами, а варягами, у хвилини гострої потреби озброювався кожен здатний тримати в руках зброю чоловік. Таких людей називали воями, і саме вони у плині значних військових походів формували піхотну та суднову (ту, що пересувалася у великих човнах) рать. А тому вже принаймні з Х століття збройні захисники своєї землі — вої-воїни, що чинили ратні справи, були в особливій пошані в усіх, хто своїм життям і волею зобов’язаний був саме їм.

Ще більше устоявся у свідомості населення України образ захисника в добу запорізького козацтва. Тоді, рятуючись від нещадної експлуатації місцевих і сторонніх (насамперед польських) феодалів, на утворену за порогами Дніпра вільну та самоврядну територію втікали тисячі знедолених. Саме там до середини XVI століття виникає не тільки унікальне державне утворення — Запорізька Січ, а й формується професійний військовий стан. І хоч серед справ запорожців були й такі, що не додавали честі цій когорті озброєних людей, в історію вони ввійшли як сила, яка виступила захисником жителів сіл і міст України від турецько-татарських набігів і знущань польських магнатів.

Для учнів 1-А класу Татарбунарської ЗОШ №1 ім. В.З. Тура цьогорічний Міжнародний день туризму (27 вересня) став символічною датою приєднання до величезної дружньої родини мандрівників.

Як повідомили «ЧН» у відділі культури Татарбунарської райдержадміністарції, з ініціативи класного керівника Людмили Григорівни Козлової допитливим школярикам у День туризму запропонували створити композицію з природного матеріалу, взяти участь у грі «Рятівник природи» та вирушити у маленьку подорож рідним містом. У маршрутному листі мандрівки — меморіальні пам’ятки Татарбунарів та історико-краєзнавчий музей.

На згадку про цікаво проведений Міжнародний день туризму малеча, сповнена нових знань і вражень, сфотографувалася біля знака «Я люблю Татарбунари».

Нагадаємо, метою свята, заснованого Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 27 вересня 1979 року, є популяризація туризму як рушія регіональної та світової економіки, пошанування його внеску у розвиток світової спільноти, зміцнення дружніх стосунків між народами.

Супервулкан, що на території Італії, є серйозною загрозою для всієї планети та її жителів. Особлива небезпека полягає в тому, що ніхто точно не може сказати, коли очікується чергове виверження.

Близько 40 років тому на Флегрейських полях (Неаполь) спостерігалися невеликі підземні поштовхи. Вчених зацікавило це явище, і через деякий час з’ясувалося, що на цій території під землею накопичилося багато магми. Через сильний тиск вона піднялася на 2 кілометри вгору і врізалася у тверді утворення. Через такий спротив тиск дедалі посилювався, і нині існує загроза для всієї планети.

«Мідні» огірочки

Купуючи на стихійних ринках квашену продукцію, не «кидайтеся» на апетитні зелені огірочки.

Огірки, приготовлені в мідному посуді, мають дуже привабливий зелений колір — буквально як свіжі. Але зелений колір — ознака насиченості окисом міді, тож такі огірки надзвичайно шкідливі для здоров’я.

Щоб перевірити якість продукту, треба встромити в огірок чисту сталеву голку. Якщо овощі квасили в мідному посуді, голка набуде мідного забарвлення.