Чорнобиль — перший постріл останньої війни

27 грудня 1979 року почалося радянське вторгнення в Афганістан. Ця десятилітня війна посилила конфронтацію Радянського Союзу із західними країнами і важким тягарем лягла на економі-ку країни. Ситуація в ній поступово ставала критичною і зайшла у безвихідь, коли Сполучені Штати домовилися із Саудівською Аравією, найбільшим виробником нафти в світі на той час, про обвал цін на неї. У висліді, з грудня 1985-го по квітень 1986-го ціни на нафту впали з приблизно тридцяти доларів за барель до десяти. Для Саудівської Аравії продаж нафти й надалі залишався прибутковим, оскільки її нафта була високої якості, а собівартість видобутку становила чотири долари за барель. Для Радянського Союзу таке падіння цін було справжньою катастрофою, оскіль-ки собівартість її видобутку становила якраз десять доларів

за барель і вона була порівняно низької якості. Потік нафтодоларів до Радянського Союзу, що раніше обчислювався десятками мільярдів річно, майже припинився. Купувати продовольство за кордоном вже не було за що. Непопулярна всередині країни й абсолютно шкідлива для її зовнішнього іміджу війна в Афганістані затягувалася, ціна її зростала, а перспективи ставали дедалі невизначенішими. В країні тривала так звана «перебудова». Політична активність і сміливість населення швидко зростала.

Крім політичних факторів, падіння цін на нафту мало і серйозне економічне підґрунтя — це стрімке зростання атомної енергетики. Із 1970-го по 1986-й виробництво електроенергії атомними електростанціями зросло удесятеро. За цей же час їх доля в енергетичному балансі світу збільшилася із 2% до 15%, продовжуючи швидко зростати й надалі. У деяких провідних країн світу її частка наблизилася до 50%. Ця електроенергія була значно дешевшою, ніж з будь-якого іншого джерела, й екологічно чистою — не вироблялися парникові гази, не забруднювалося навколишнє середовище, не виводилися із сільськогосподарського використання величезні площі земель. Для порівняння: один стандартний блок АЕС можна замінити сонячними панелями, що накривають площу землі у 100 квадратних кілометрів. Навіть без урахування втрат від невикористання землі за призначенням собівартість сонячної за походженням електроенергії приблизно вдесятеро вища за вироблену на атомних електростанціях. Зауважимо, що природні запаси урану з атомною масою 235, який використовується на сучасних АЕС на повільних нейтронах, за його енергетичною місткістю у рази перевищують запаси нафти. Паралельно почали швидко розроблятися технології використання урану з атомною масою 238, якого в природному урані 99,3%. Це збільшувало енергетичні запаси людства у 150 разів і робило їх практично невичерпними. Що-правда, використання такого урану вимагало створення нового, складнішого, типу реактора — реактора на швидких нейтронах. Але такі наукові програми через їх колосальну практичну перспективу добре фінансувалися, і якби стан ейфорії щодо атомної енергетики тривав і далі, то, впевнений, зараз ми були б свідками практичного використання реакторів на швидких нейтронах.

Різке падіння цін на нафту було для Радянського Союзу неочікуваним і могло затягтися на довший час, якщо не на завжди. Економічна катастрофа при такому розкладі була неминучою, а разом з нею і соціальний вибух. Країна могла втратити керованість і швидко розпастися. Економічний колапс, що насувався, вимагав екстраординарних дій. Ціни на нафту слід було підняти за будь-яких умов і слід було переломити негативне ставлення західних країн до Радянського Союзу через війну в Афганістані. Потрібно було якщо й не повернути повагу до країни, то викликати хоча б співчуття до неї за якихось дуже поважних обставин. Такі два завдання здавалося неможливим виконати за короткий термін.

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції в Україні. У цей день якраз і були розв’язані обидва зазначені завдання. Ціни на нафту відразу поповзли вгору і за кілька місяців вартість нафти зросла майже вдвічі. Радянська нафта знову стала високоприбутковим експорт-ним продуктом. Увага світової громадськості перейшла з війни в Афганістані на Чорнобильську трагедію, і Радянський Союз почав викликати масове співчуття. Був ще і третій, внутрішній, результат цієї трагедії. Комуністична партія Радянського Союзу отримала колосальний удар по своєму іміджу, від якого вона ніколи так і не оговталася. Хоча безпосередньої провини Компартії за Чорнобильську трагедію не було, але прості люди країни звикли покладати на неї відповідальність за все, що відбувалося, і сили всередині державного апарату, що прагнули відсторонення партії від влади, отримали на це реальний шанс. Першу таку спробу зробив ще Лаврентій Берія — найвпливовіша людина в най-ближчому оточенні Сталіна відразу після його смерті. Але всі знають, чим це для нього скінчилося. Берія, крім інших визначних посад, очолював Міністерство внутрішніх справ СРСР, до якого було приєднано і Міністерство державної безпеки. Другу таку спробу приписують у 1957 році міністрові оборони СРСР Георгію Жукову. Того разу обійшлося лише відправленням його на пенсію. І тільки у 1991-у це, нарешті, вдалося першому президенту Російської Федерації Борисові Єльцину.

Комуністична партія була організацією з негативним відбором кадрів. Якщо Сталін, її очільник у 1922—1953 роках, мав початкову світу, то його наступник Микита Хрущов до школи взагалі не ходив. Партія так і не змогла знайти спільну мову з інтелігенцією. Характерний приклад. У 1980-ті на Одеську академію холоду, де я працював викладачем, на рік виділялося два ордери на безкоштовне житло і дві анкети для вступу в партію. Кількість співробітників академії перевищувала 600 осіб. Тобто вступ вузівської інтелігенції до партії був таким же складним, як і отримання безкоштовного житла. У висліді професійний рівень і рівень моральних чеснот «щасливих» володарів партійних квитків був не надто високим.

З іншого боку, така структура, як Комітет державної безпеки Радянського Союзу, дотримувалася практики позитивного відбору кадрів. Вона комплектувалися найкращими випускниками різних вишів для роботи у штаті організації і мала практично необмежену позаштатну кількість співро-бітників з науковими степенями і званнями, членів різноманітних творчих спілок та на різних ща-блях державного апарату. Ті, хто був молодший, залишаються на своїх посадах і досі, перебуваючи тепер уже не тільки в якос-

ті позаштатних працівників ФСБ, а й у небезпечному для воюючої України статусі п’ятої колони нашого ворога. Слід зауважити, що для більшості керівних посад у Радянському Союзі узгодження кандидатур на ці посади з КДБ було обов’язковим. Скільки кандидатів при такому узгодженні погодилися на пряму співпрацю з КДБ — важко сказати, але ще важче уявити, що хтось міг відмовитися. Те, що ми не оприлюднили в незалежній Україні списки позаштатних співробітників колишнього КДБ, серйозно послаблює нашу обороноздатність і пояснює біль-шість наших негараздів у всіх сферах діяльності держави та українського суспільства в цілому.

Саме спецслужби Радянського Союзу були локомотивом «перебудови». Основна ж маса партійних працівників погано розуміла, що відбувається, і покірно пливла за течією. Головною метою «перебудови» 1985—1991 років була модернізація безна-дійно відсталої на той момент країни та її інтеграція в світове співтовариство. Фактично те, що сьогодні здійснив Китай. Просто у Китаю вийшло, а у Радянсько-

го Союзу — ні. Формально до 1991-го КДБ беззастережно підкорявся партії, фактично ж вів цілком самостійну гру і вийшов у ній переможцем. Його влада після розпаду Радянського Союзу у 1991-у лише зросла. Зараз штатний склад Федеральної служби безпеки РФ у кілька разів перевищує штат КДБ всього колишнього Радянського Союзу, а її очільник Володимир Путін із 1999 року є беззаперечним лідером Російської Федерації. Весь же колосальний партійний апарат Радянського Союзу пішов у небуття.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції, безумовно, відтермінувала розпад Радянського Союзу, але в тому варіанті, в якому відбулася, зробила його неминучим. Неминучою вона зробила і майбутню російсько-українську війну, тому що тільки тимчасовим послабленням Московії можна було пояснити відносну легкість здобуття Україною незалежності у 1991-у. Перш за все аварія вплинула на настрої українців, поступово радикалізуючи їх щодо подальшої долі Союзу. Найбільше це стосувалося жителів української столиці, а революції завжди відбуваються в столицях.

Вибір Чорнобильської АЕС для сумнівних експериментів, які, врешті, і закінчилися вибухом, був, на мою думку, не випадковим. По-перше, подібні експерименти вже тричі проводилися на цій станції в попередні роки (1982, 1984, 1985). У програмах випробувань передбачалося поступове збільшення екстремальності режиму функціонування реактора. Всі вони виявилися безуспішними, проте дали багату інформацію про поведінку даного типу атомного реактора в екстремальних умовах. По-друге, близькість Києва могло суттєво підсилити трагічні наслідки можливої аварії, що було важливим для зовнішнього політичного використання майбутньої трагедії. По-третє, якби аварія виявилася масштабнішою за ту, що відбулася, в зону евакуації міг би потрапити і весь Київ. Тоді Україна могла б просто залишитися без столиці. Оскільки ж революції завжди відбуваються в столицях — то й без національної революції. По-четверте, аварія могла остаточно підірвати життєві сили української нації, яка перед тим пережила три геноциди голодом та один геноцид війною.

Я вважаю, Києву просто пощастило, що разом з четвертим не вибухнув і технологічно з ним пов’язаний третій енергоблок, що інтенсивність ядерної реакції в ядерному паливі після термічного вибуху реактора виявилася недостатньою для ядерного вибуху, що розплавлене ядерне паливо не потрапило в зону під реактором, наповнену водою, і це не спричинило колосального викиду радіоактивних аерозолів у навколишній простір. І ще багато чого могло статися на гірше, але не сталося. «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими», — сказав Ніцше. У висліді ми, замість того, щоб зостатися без столиці напередодні визначних подій, отримали активовану ра-діацією столицю, яка швидко дозрівала, щоб очолити національну революцію.

Про Чорнобильську аварію написано так багато, що розібратися у цьому матеріалі нелегко. Мені вдалося в інтернеті знайти відео-інтерв’ю генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, де він, зокрема, сказав, що і сам до кінця не розуміє всіх обставин аварії. А що тоді казати про решту громадян? Важливим є те, що й досі нема загальноприйнятого розуміння перебігу аварії. Обговорюються десятки версій, крім тих, які мають високу ймовірність реалізації. Ця ситуація нагадує вбивство президента Кеннеді, де серед усіх версій найбільше пропагується найменш ймовірна — про вбивцю-одинака.

Що достеменно відомо про обставини Чорнобильської аварії?

По-перше, трагічний експеримент, що призвів до аварії, кілька разів переносили. Припущення: чекали сприятливого і стійкого переміщення повітряних мас у західному напрямку. Як з’ясувалося згодом, радіоактивні опади після аварії досягли навіть східного узбережжя Сполучених Штатів.

По-друге, в день зупинки реактора, коли його потужність була поступово зменшена до половини від робочої, зателефонували з «Київенерго» і попросили не зупиняти реактор повністю ще впродовж кількох (дев’яти) годин. Припущення: це потрібно було для отруєння реактора ксеноном і самарієм. Ці елементи є продуктом радіоактивного розпаду урану і при різкому зменшенні потужності реактора їх концентрація суттєво зростає. Одночасно вони добре поглинають нейтрони і при цьому відбувається їх радіоактивний розпад з перетворенням в елементи, що нейтрони поглинають погано. У висліді отруєння реактор переходить у нестійкий стан з тенденцію до зупинки, оскільки нейтронів не вистачає для підтримання сталої ланцюгової реакції. Так і сталося. Через кілька годин роботи на половинній потужності вона різко впала майже до нуля.

По-третє, після цього, всупереч інструкції, яка вимагала при такому перебігу подій повної зупинки реактора, його потужність знову почали піднімати до половини від номінальної. Для цього з реактора вивели всі дозволені інструкцією запобіжні стрижні з матеріалу, що поглинає нейтрони. Але це не допомогло. Тоді почали виводити з активної зони ті стрижні, які убезпечували реактор від вибуху і які в жодному разі виводити було заборонено. Система автоматичної регуляції стрижнів при цьому була відімкнена за умовами сумнівного експерименту. Припущення: це було потрібно для переведення реактора у нестійкий стан, який не можна виправити автоматично. Реактор, по суті, залишився без запобіжних стрижнів, що мали поглинати зайві нейтрони, але не вибухнув, оскільки роль поглинача нейтронів відігравала тепер вже вода, що служила для охолодження реактора і перенесення теплової енергії до парової турбіни, та елементи, якими реактор був отруєний. Доля реактора тепер залежала лише від нормативної подачі води до нього. Ця подача також мала систему захисту. В разі зменшення рівня води автоматично вмикалися запасні насоси і рівень відновлювався. Але відповідна автоматична запобіжна система також була відімкнена нібито за умовами сумнівного експерименту. Тепер реактор уже перебував у вкрай загроженому стані з високою ймовірністю розгону.

По-четверте, буквально за лічені секунди до аварії відбувся стрибок напруги в електричній мережі, що забезпечувала роботу водяних насосів. Припущення: для виходу реактора з нестійкого стану в стан розгону потрібен поштовх. Збій у роботі насосів зумовив зменшення обсягу охолоджуваної рідини в реакторі. Але ж вода в цій ситуації відігравала роль поглинача зайвих нейтронів. Отже, їх кількість зросла і, відповідно, зросла інтенсивність ядерних реакцій у реакторі. Це призвело до збільшення виділення тепла реактором й утворенням більшої кількості пари з води, що залишалася в реакторі. Пара почала витискувати воду з реактора, що призвело до ще більшого зростання кількості нейтронів і виділення ще більшої кількості тепла. Розгін реактора швидко за-кінчився вибухом, і всі дії персоналу, який керував роботою реактора вручну при відімкненій автоматиці за цього майже блискавичного процесу, жодної ролі не відіграли. Стрибок напруги могло спричинити приєднання (або від’єднання) до електро-станції потужного споживача електричної енергії. Це як у су-сідньому помешканні ввімкнули електрозварювальний апарат, а у вас від перепаду напруги вийшов з ладу якійсь електронний прилад. Чи був такий споживач поблизу Чорнобильської станції? Так, був. Це загоризонтна радіолокаційна станція, або «Дуга-1». Об’єкт мав справді космічні розміри і використовувався для виявлення запусків міжконтинентальних ракет на території США. Він споживав колосальну кількість електричної енергії, і його будівництво поряд з атомною електростанцією було абсолютно виправданим. Викладена версія подій видається мені найбільш імовірною, хоча й не єдино можливою.

На кого ж офіційно була покладена відповідальність за аварію?

Перше розслідування завершилося висновком про безвідповідальність персоналу і судом над кількома посадовими особами на чолі з директором станції. Пізніше було проведене додаткове розслідування. Тут уже відповідальність за аварію переклали на конструкторів реактора, зокрема на наукового керівника проекту зі створення цього типу реактора — президента Академії наук СРСР Анатолія Олександрова. Це була легендарна людина. Виходець з України, учасник білого руху — юнкер в армії Врангеля. Далі — полон у червоних у Криму, смертний вирок, втеча з полону, кілька років переховування. Після легалізації — завершення освіти, стрімке сходження шаблями наукової кар’єри, унікальні наукові досягнення, належно оцінені державою. Важливо, що він вважав вибух реактора диверсією і намагався привернути увагу саме до сумнівного експерименту, ідея якого зовні виглядала цілком безневинною, але внаслідок реалізації якого і вибухнув реактор. «Коли я потім читав розклад експерименту, то був нажаханий». «Чудовищный» — таке ро-сійське слово він ужив щодо експерименту.  Цінними є спогади президента Всеукраїнської організації «Союз Чорнобиля», колишнього начальника зміни ЧАЕС Юрія Андрієва, який свідчив, що причина аварії криється в програмі випробувань. В інтерв’ю каналу «ВВС Україна» він сказав: «… і побачив, що якщо виконати програму випробувань детально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо». Як на мене, то саме за лаштунками цього експерименту слід шукати справжніх винуватців Чорнобильської аварії. Але так далеко розслідування не пішло. Подібні цитування можна було б продовжити і далі, та хотів би завершити цей абзац словами академіка Анатолія Олександрова, важливими для майбутнього атомної енергетики України: «Відмова людства від розвитку атомної енергетики була б для нього згубною. Таке рішення є не меншим неуцтвом і не менш жахливим, ніж той експеримент на Чорнобильській АЕС, що безпосередньо призвів до аварії».

Проте людство не почуло цих слів. Атомна енергетика була повністю дискредитована. Ще кілька років за інерцією доля атомної енергетики в енергетичному балансі людства зростала за рахунок добудовування електростанцій, спорудження яких розпочалося раніше, далі деякий час залишалася на досягнутому рівні, а ще далі — почала зменшуватися. Людство поступово перекрило собі доступ до дешевої атомної енергетики. Почався швидкий розвиток вітрової і сонячної енергетики. Але собівартість такої енергії на порядок перевищує собівартість атомної. Таку собівартість могли собі дозволити лише дуже багаті європейські країни. Але і їхня продукція через таку дорожнечу енергетичних ресурсів ставала неконкурентоздатною. Вихід був лише в закупівлі європейськими країнами енергетичних ресурсів у тієї ж Московії, що збільшувало їх економічну, а відтак і політичну залежність від цієї країни. Чи слід дивуватися, що світові ціни на нафту стрімко пішли вгору, досягнувши перед початком військових дій між Московією та Україною ста двадцяти доларів за барель? Для Московії Чорнобильська трагедія обернулася найприбутковішою за всю її історію інвестицією у майбутнє. Стрімке зростання цін на нафту, а відповідно і на газ, дозволило збільшити внутрішній валовий продукт Московії більш ніж удвічі порівняно з 1991 роком, а відтак суттєво підняти життєвий рівень населення, почати модернізацію армії. Найважливіше, що останніми роками вдалося Московії, — стабілізувати своє населення.

Для України все відбувалося з точністю до навпаки. Чорнобильська трагедія важким тягарем лягла на нашу економіку. Зараз в Україні 15 працюючих реакторів, могло б бути 19. Наш внутрішній валовий продукт так і не перевищив показників 1991 року. Захмарні ціни на нафту і газ стали гирями на ногах української економіки. Руками п’ятої колони Москви була фактично знищена українська армія. Реальна відсутність українського інформаційного простору не дозволила розірвати ментальний зв’язок між московитами і громадянами України. Останнє надалі відіграло фатальну роль у маніпуляціях їхньою свідомістю з боку Москви. Чорнобиль запустив механізм біологічного вимирання української нації. На 1 січня 2006 року в Україні 2594071 особа мала статус постраждалої внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Стрімко, майже у 1,8 раза, зріс контингент інвалідів Чорнобиля. А найбільше (на 24%) скоротилася чисельність учасників ліквідації наслідків аварії у 1986—1987 роках. Тобто саме перша хвиля ліквідаторів, чоловіків молодого віку, зазнала найсильнішого удару по здоров’ю — вони поступово вимирають. У рік Чорнобильської аварії різко зросла кількість абортів через непродуману, а, швидше, зловмисну їх пропаганду серед населення нібито з метою уникнення народження дітей з фізичними вадами. А далі ця кількість вже залишалася на високому рівні. Біологічне вимирання українців набуло загрозливих масштабів і стало головним негативним результатом аварії. Найбільший трагізм полягає в тому, що якщо війни винищували передусім дорослих, голодомори — дорослих і дітей приблизно однаково, то постчорнобильське вимирання губить переважно дітей — ненароджених дітей, майбутнє нації. Загальні післячорнобильські втрати населення України дорівнюють приблизно десяти мільйонам осіб, що можна порівняти лише з нашими втратами у Другій світовій війні.

Одне слово, у 2010-х визріли всі передумови для початку військової фази війни за відновлення з боку Московії стратегіч-ного контролю над Україною. І четвертий рік ми вже в стані цієї війни. Наша поразка у війні її не припинить. Війна просто набуде форми геноциду, як це вже було після Першої і Другої світових воєн. Цю війну може припинити лише наша перемога. Але пам’ятаймо, що першим пострілом останньої російсько-україн-ської війни був вибух четвертого реактора на Чорнобильський атомній електростанції 26 квітня 1986 року.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук.