Прощавайте, канікули, або Кілька вражень про освіту в Канаді

Прийшли представники з дитячих секцій запрошувати на свої програми. Таких — сотні. Вони, здебільшого, безкоштовні. Починаючи з 2—3 років і до 24 дитину можна віддати безкоштовно на плавання, танці, музику, навчання готувати їжу і т.д. Є окремі безкоштовні програми для людей літнього віку 60+.

Говорили й про гроші. Як на батьківських зборах в Україні. От тільки у нас з цього починають і цим закінчують (фактично, це — найголовніше питання задля чого збирають батьків). А в Канаді цьому питанню присвячують дві хвилини. Тут «також, як в Україні» навчання в школах безкоштовне. Єдиний внесок, який роблять батьки на початку року, — 15 канадських доларів (300 гривень). І це не на туалетний папір, а на щоденник, який кожна школа друкує свій, на замок до індивідуальної шафки і на футболку для фізкультури, яка має бути у всіх студентів однаковою. Всім іншим школа забезпечена від А до Я.

Дуже багато приділялося уваги адаптації дитини в школі, в новому колективі. Тут є соціальні працівники, які постійно працюють і з дітьми, і з батьками. Неодноразово розповідали, що вони цікавляться домашньою обстановкою. Бо дитина має тут велику юридичну підтримку і захист. Не дай Боже, хтось дізнається, що батьки вдома «заохотили» до навчання запотиличником: назавтра до них прийде поліція, опитає сусідів і, в кращому випадку, такі батьки сплатять штраф. А він починається з тисячі чи майже тисячі — все залежить від вашого надмірного виховання.

Також у школах ніхто ні на кого не кричить. Учитель тут — скорі-ше, друг. Оцінки виставляють конфіденційно — тільки для вас і дитини. І ще: ніхто напам’ять тут нічого не вчить. Для навчання використовують різні методи заохочення. Діти пишуть по-стійно якісь програми на задану тематику, їздять на екскурсії.

Зустріч закінчилася не менш позитивно — дітям роздавали подарунки, всіх пригостили смачним обідом.

…Я слухала сьогодні про навчання в канадській школі і думала: як довго ми іще будемо йти до такого рівня?.. І це ж не якийсь космос, це — елементарні речі. І чому в нас, в Україні, постійно реформують систему освіти, а вона все шкутильгає й шкутильгає? Чому батьків ставлять перед фактом, що діти старших класів мають мити підлоги в кабінетах — або здавайте гроші? Чому за безкоштовної освіти батьки щомісяця, навіть влітку, платять за школу і за клас? Куди щезають ті гроші, які ніде не проходять по документах? І, врешті-решт, навіщо дітей завантажувати непотрібною кількістю предметів, які вони забудуть, у кращому випадку, через рік?..

Знаєте, нині я переконана, що ті, хто долучається до втілення реформ, повинні мати суперосвіту. Це повинні бути люди, які не тільки навчалися в інших країнах, а й обов’язково були на практиці десь за кордоном. Ще донедавна я також думала, що можна брати у владні структури людей без досвіду і з них буде більше толку. Але вже потім зрозуміла, що варто все ж таки залучати тих, хто має різний досвід. Й обов’язково не український. Бо що вони змінять, якщо самі нічому не навчилися?..

І ще одне. В цей альбом (мова про альбом на сторінці авторки в Фейсбуці. — Прим. «ЧН») я почала збирати фото і писати про різні моменти, які мене здивували в Канаді, й назвала його «Інша реальність». Зізнаюся, мені інколи соромно, що елементарні речі, які в розвиненій країні сприймаються як належне, у нас викликають здивування... Я хочу, щоб в Україні все це стало реальністю! Сподіваюся, що в Україні хоча б новий навчальний рік розпочнеться без «свят» з чиновниками й депутатами на врочистій лінійці. Хоча б перший крок до цивілізації і подалі від совка...

Терпіння батькам й успіхів школярам!

Надія ЯШАН.
Онтаріо (Канада).