Перемонтаж,* або Фільм про те, як не треба фільмувати українську історію

Не щастить українській історії утвердитись у кінематографі — цьому ще й досі наймасовішому з мистецтв. А найбільше не щастить історії ХХ століття, гранично спотвореній у масовій свідомості, окраденій, оббріханій… Коли й робляться якісь більш чи менш вдалі спроби розповісти з екрана історичну правду — знаходяться, немов з потойбіччя, якісь темні сили й усе ставлять з ніг на голову. Та й зрозуміло, бо ж сказано колись — дуже давно, але справедливо: пізнайте правду, і вона зробить вас вільними. А вільні, освічені, освідомлені люди — це вільна країна. Але кому потрібна вільна, самодостатня, унезалежнена Україна, окрім самих лише українців — та й то, як бачимо, не всіх її громадян?.. (Трикрапка з риторичним знаком запитання тут саме на місці).

Багатостраждальна доля фільму «Окупація» — лише яскраве цьому підтвердження. Фільму поґвалтованого, скаліченого, понівеченого, перекрученого, спотвореного… які ще синоніми підібрати? Фільму, який починався зі шляхетного, здавалось би, наміру: розповісти про героїчні, трагічні події 1920-х років — часу, коли вся Україна була охоплена вогнем повстань проти російсько-більшовицької окупації, зокрема про славетних повстанців та отаманів Холодного Яру. Нехай і в тій формі, що була закладена у сценарії за кінороманом Марка Греся «Варіант Марконі» — як історичний детектив. Хоча… від самого початку все це виглядало дуже сумнівно. У цьому шпигунсько-детективному сюжеті всі герої були нафантазовані творчою уявою авторів. Якийсь вигаданий емісар Симона Петлюри — колишній царський контррозвідник, нібито посланий з Варшави для координації дій холодноярських повстанців, ворожий агент у повстанському штабі, якого він мусить викрити, чекістський начальник на ім’я Марконі (удостоївся, бачте, честі бути у назві фільму)… Ці придумані персонажі мали вирішувати свої дилеми в обстановці Холодного Яру. Понад те: у фільмі не було передбачено жодного реального персонажу. 

Хто читав роман-хроніку Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» чи книжки, видані історико-патріотичним клубом з такою ж назвою, той, безперечно, одразу подивується: а де ж тут самі холодноярці, адже вони мали би бути головними героями фільму? А й справді: до чого тут Холодний Яр? Лише як тло, на якому триває заплутана детективна гра? Може, воно й цікаво було б, та, знов-таки, не про це мав би бути фільм. Чому в основі сюжету — протистояння вигаданих персонажів, а не опір українських селян, всього українського народу російсько-більшовицьким окупантам, чому не конкретні історичні персонажі, чиї імена припадають пилом в архівних сховищах?..

Час від часу у ЗМІ з’являлися різні повідомлення, інтерв’ю про зйомки фільму. В одному з них можна було прочитати ось таке глобальне визначення: «Головне завдання — не виявити історичну істину, а розповісти про страшний час, дивовижний час, коли світ перевертався з ніг на голову». Але ж час — це все-таки люди, передовсім. А далі — як запевнення: «Нічого антиросійського в нашому проекті нема». 

Появи фільму ревно очікували, й не дивно: побачити на екрані легендарних холодноярських повстанців — це таки був би не лише вагомий крок в українському кінематографі, а й реальний внесок у національно-патріотичне виховання (попри всю заскорузлість цієї формули). Пам’ятаємо ще, скільки розмов було про необхідність екранізації роману Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець», і, як сказав сам автор на зустрічі з читачами в Одесі, цей час уже близько.

Зйомки почалися у жовтні 2013-го. Зрозуміло, що Революція Гідності, а далі анексія Криму, донбаські події внесли тут свої корективи. Мінялася назва картини: «Операція Марконі» і «Варіант Марконі», «Зрада», нарешті — «Окупація», була ще назва «Атаман» (чи «Отаман»). Мінялись режисери: Анна Гресь, Леся Калинська, молдовський кіно митець Валеріу Жерегі… Останній уже відзняв 70 відсотків картини, але тут у нього виник конфлікт з продюсерами, він звернувся з відкритим листом до громадської ради при Держкіно України, після чого з ним розірвали договір. Режисером фільму став американець Марк Хаммонд, котрий і завершив картину, але вже зовсім не таку... Тоді ж до роботи над сценарієм долучилися Андрій Бабик та Андрій Кокотюха. Зі всією повагою до літературного доробку останнього, варто все ж згадати не надто вдалу, як на моє переконання, участь відомого письменника у створенні серіалу «Катерина», кілька місяців тому показаного каналом «Один плюс один».

І знов, уже вкотре, було змінено — перемонтовано — концепцію фільму: як було сказано, «для забезпечення глядацького потенціалу». Тепер уже він став фільмом про… цензуру. Події відбуваються у 1971 році. Головний персонаж — режисер Бойко — знімає націоналістичний фільм про холодноярців. Чорно-білі фрагменти з цього фільму вмонтовані у кольорову канву іншого фільму — про перипетії довкола перемонтажу стрічки. Це, властиво, історія сміливого режисера, відважної монтажниці та недолугого агента КДБ. Два сюжети в одній картині…

Після демонстрації стрічки в залі кінотеатру «Родина» перед очі глядачів вийшла досить чисельна кількість творців фільму. Відповідаючи на запитання журналістів, Марк Хаммонд, зокрема, сказав:

— Коли я приєднався до знімальної групи і мені показали ті чорно-білі кадри, я подумав, що коли буду цю історію розвивати, то мені треба додати якусь цікаву частину, аспект, який мені буде найцікавішим, і я вирішив розвинути питання цензури… Зрозуміло, що, не будучи українцем, я не можу претендувати на те, аби з усією повнотою розкрити якісь великі сторінки української історії. Але, як я вже казав, питання цензури мене хвилювало сильно, і я його постарався в цьому фільмі висвітлити…

Що ж, позиція зрозуміла і, принаймні, чесна. Не зрозуміло тільки, навіщо було запрошувати режисера аж зі США, щоби дозняти — а по суті, цілковито все перемінити — картину з української історії. До того ж, фрагменти, що стосуються холодноярських подій, не дають цілісного уявлення, про що ж, власне, йдеться.

— Фільм виглядає так, бо є режисер-постановник Марк Хаммонд, — додав продюсер Володимир Філіппов. — І тут ми не будемо більше коментувати, чому він виглядає саме так. Тому що перед вами цільний закінчений аудіовізуальний продукт, який називається фільм «Окупація»… Фільм почали знімати у 2013 році — задовго до Революції Гідності, ще у січні, з ним відбувалися різні трансформації, з багатьох причин, про які, гадаю, ви знаєте, бо відстежували кожну зміну в сценарії, в сценарно-режисерській групі… Фільм важко розвивався, як, власне кажучи, важко розвивалася наша країна… Цей фільм — пряме відображення того, що відбулося від 2012 року, коли ми отримали сценарій, і донині. 

А далі пан Філіппов висловився вже зовсім загадково:

— Фізичне відображення в цьому фільмі є. Тому що, отримавши сценарій у 2012 році, ми дуже важко працювали над тим, аби отримати зараз такий результат. Гадаю, що результат є, і говорити про те, що давайте, мовляв, покопаємося в цьому ще…

У фільмі випускниця кіноінституту, звичайно ж, впоралася із завданням кадебістів — перемонтувала картину. Але як! У процесі роботи вона перейнялася ідеями режисера, понад те — між ними зародилася любов. І знову — перегляд, уже перемонтованої стрічки. І знову — скандал: глядачі бачать холодноярців такими, якими вони були насправді — свідомими борцями за волю. І знову лютують кадебісти. А де ж головні герої, наші закохані? А вони усамітнилися десь на березі моря… Цим завершується фільм «Окупація». Фільм про окупацію України, у якому про саму окупацію не говориться майже нічого. Фільм, якого зачекалося наше суспільство і який міг би стати винятково актуальним — під нинішню пору. Фільм, який не могли зняти до Майдану, і не зуміли — вже у наш час.

Роман КРАКАЛІЯ.

*Монтаж — технічний термін, що означає один з найголовніших процесів у виробництві кінофільму.