Наставник для сироти

— Для дитини, яка перебуває в інтернаті, наставник може бути альтернативною формою взаємодії з дорослими. Близько 8% дітей у таких закладах мають статус для всиновлення чи опікунства. А що робити іншим, зважаючи на те, що всього в інтернатних закладах області виховуються майже п’ять тисяч неповнолітніх?

Звичайно, є ще чимало запитань, тільки недавно прийнято положення про наставництво, тож треба багато що обговорювати, зазначив він.

Очевидно одне: переважна біль-шість випускників інтернатів не пристосовані до реального життя, потребують уваги та підтримки дорослих. Без такої підтримки вони часто потрапляють у погані компанії, вживають алкоголь і наркотики, бувають втягнутими у кримінал чи в комерційний секс.

Координатор проекту Тетяна Іордан розповіла, що практика наставництва діє в Україні з 2009 року, відколи було запущено проект «Одна надія». Він співпрацює з київськими службами, наразі лише в столиці створено понад 200 успішних пар «наставник — вихованець». У всій Україні наставництвом охоплено більше 1350 дітей. Загалом за весь час проекту 11 дітей потрапили в сім`ї — чи їх забрав до себе наставник, чи прийняли його батьки або близькі родичі, чи ж наставник спеці-ально знаходив родину, аби влаштувати туди свого підопічного. Були випадки, коли з дитиною настільки добре попрацювали, що її захотіли всиновити у 12 років, це при тому, що підлітків в Україні зазвичай у родини беруть неохоче.

За підсумками засідання «круглого столу» було підписано меморандум про співробітництво між Уповноваженим Президента України з прав дитини, Одеською облдержадміністрацією та громадською організацією «Одна надія» щодо впровадження наставництва для дітей з інтернатних закладів нашої області. Таким чином, дано старт масштабному непростому проекту, який має спрацювати на позитив, а Одещина стала шостим регіоном України, що підтримав його.

Дуже коротко про те, що таке наставництво і як воно має бути організоване.

Наставництво — це добровільна, безкоштовна підтримка та підготовка до самостійного життя дитини, яка позбавлена батьківського піклування або живе в закладі для дітей-сиріт. А сам наставник — це друг-авторитет, готовий проводити час з дитиною, спілкуватися, давати їй поради.

Серед нас чимало людей самотніх, не реалізованих як батьки чи дідусі з бабусями. Наставництво — гарна можливість стати для когось справжнім другом, мудрим порадником, прикладом у житті, а там, може, і названими батьком чи матір’ю.

Ще один надзвичайно важливий момент: дитина повинна розуміти, що наставник не може її усиновити. Безперечно, менші мають певні сподівання: малюки в дитбудинках проходять етапи, коли називають виховательку «мамою». Найкраща позиція наставника — говорити дитині правду: він не може усиновити, але хоче допомогти. Щоправда, часто дорослі й діти прив’язуються одне до одного і хочуть жити родиною.

Наставник, відповідно до положень, мусить впродовж року зустрічатися зі своїм підопічним. Він не зобов’язаний утримувати дитину, робити їй подарунки чи забирати додому. Найважливіше в наставництві — це постійна підтримка. Не може бути такого, що набридло чи поганий настрій, і я не піду в інтернат, адже дитина чекає, а її інтереси — понад усе. Вона отримала серйозну травму, яку здолає не кожен дорослий, і завдання наставника — допомогти їй це пережити.

Які результати дає наставництво? За даними організації «Старші браття і сестри США», молодь, яка має наставників, на 46% менш схильна почати вживати наркотики і на 27% — алкоголь.

Наставником може стати повнолітня дієздатна особа. Вища освіта не обов’язкова. Важливо розуміти відповідальність, щиро хотіти спілкуватися з підопічним, поважати його, бути відкритим.

Перш ніж остаточно визначитися, варто зрозуміти, що наставництво — це довгострокові стосунки.

На тих, хто захоче стати наставником, чекає спеціальна підготовка. У центрі «Одна надія» така підготовка триває десь три-чотири місяці. Можливо, в Одесі вона буде менш тривалою.

Згідно із законодавством України, відповідальною за дитину-сироту є держава (інтернат, дитбудинок, служба у справах дітей). Тому будь-яку ініціативу, яка передбачає взаємодію з дітьми, можна реалізувати лише у партнерстві з ними, за допомогою спеціального тристороннього договору із закладом, де живе дитина, і центром соціальних служб.

Наставника для дитини підбирають, а не він сам вибирає підопічного. Щодо вікової категорії, то наставника може мати дитина від народження і до 18 років, але насамперед ініціатива орієнтована на підлітків. Маленькі діти часто не розуміють, що наставник не може забрати їх додому назавжди, й болісно це переживають.

Наставник може допомагати дитині в кількох напрямках: разом виконувати домашні завдання чи соціалізувати підопічного — навчити правильних моделей поведінки, комунікації з оточуючими. Також наставники допомагають формувати нові навички: навчають готувати їжу, робити покупки, розподіляти гроші. Ще один важливий напрямок — проф-орієнтація підлітка. Наставник допомагає визначитися з майбутньою професією, обрати відповідний навчальний заклад, знайомить із процесом пошуку роботи, скажімо, допомагає написати резюме.

Активісти, які вже мають відповідний досвід у цій сфері, переконують, що наставництво — це реальна можливість змінити на краще відразу два життя.

Підготувала Ніна ЗАЛЕВСЬКА.