Переглядів: 6219

«Ця війна настільки близько...»

На третьому році російсько-української війни Одеський міжнародний кінофестиваль, за визначенням, не міг обійти цю тему. Цю навіть не тему, а добрячий шмат нашого сучасного життя, вирваний з його мирного плину. Про те, як побачили цю війну литовські (й не лише вони) кінематографісти, саме й розповідає литовсько-французько-польсько-український фільм «Іній».

Проведіть особисте опитування серед випадкових людей на вулиці, в громадському транспорті чи деінде: які події відбуваються зараз в Україні, конкретно — на сході країни. Мабуть же, половина опитаних скаже, що то — громадянська війна, значна частина зовсім не зможе сформулювати ставлення до подій і лише менша частина дасть конкретну відповідь, що це — агресія. Агресія Російської Федерації проти народу, який вона брехливо впевняла у братерстві та вічній дружбі.

Можна по-різному оцінювати дії українських політичних еліт (а трагедія в тому, що це не еліти насправді, якщо серед них лише одиниці чесних, патріотичних громадян). Але треба відштовхуватися від факту: якщо ледь не щодня в різних куточках країни ховають вбитих, якщо шпиталі переповнені пораненими, якщо ми чуємо про спроби визволення з полону наших людей, котрі перебувають на непідконтрольній території і в самій РФ, про обмін бранцями, то які тут можуть бути ще сумніви? Це війна. Російсько-українська війна, яка триває століттями і вступила, нарешті, у свою вирішальну фазу — гарячу. І ця війна обов’язково має закінчитися нашою перемогою — лише на таких засадах можна говорити по мир. Про той мир, який буде ще не скоро, але буде обов’язково…

Усе, мовлене вище, навіяне роздумами після перегляду фільму «Іній». На фестивалі його було показано в міжнародній конкурсній програмі.

Литовський режисер Шарунас Бартас зняв правдиве, чесне кіно про війну, хоч нема там ні бойових сутичок, ані атак чи штурмів. Трохи лише пострілюють. Ідея фільму цілком зрозуміла — показати цю війну такою, якою вона є насправді. Себто безглуздою, тупою, страшною — тим, що смерть чигає на кожного і будь-де. Показати через внутрішній світ наших бійців, їхні обличчя, їхню мову, їхню службу, особливості спілкування, коли, розмовляючи, знаєш: завтра цієї людини може не бути. На прохання гостя боєць погодився показати йому «передок», якраз оте найнебезпечніше місце. Пішов і — лишився посеред руїн розбитої багатоповерхівки.

Сюжет стрічки дуже простий. Молодий литовець на ім’я Рокас погоджується на пропозицію приятеля повезти гуманітарний вантаж на Донбас. По правді сказати, хлопець і сам відчував неясне бажання зрозуміти, що то таке відбувається в сусідній Україні, з’ясувати для себе. Знаємо генетичний інтерес литовців до нас, українців, бачимо їхню небайдужість до долі нашої держави упродовж останніх років — починаючи від президента Литви. На прес-конференції після перегляду фільму виконавець головної ролі Мантас Янчікаускас образно сказав, що «ця війна настільки близько, що Росія може прийти і до нас, тому це актуально. Коли бомбують в Україні, то у нас добре чути».

Тож коли режисер запропонував молодому театральному акторові знятися у головній ролі в цьому фільмі, той одразу погодився. Перебував під ту пору, як він сам зізнався, у відповідному емоційному стані, хотів подивитися, що ж воно там відбувається насправді. Бачимо тут збіг бажань актора та його персонажу.

Майже половина картини минає в дорозі. Нічого особливо начебто не відбувається: там — заправка, там — ночівля, але весь той час фільм тримає глядача в напрузі, важко позбутись якоїсь неясної тривоги, наростає певна якась невизначеність. Майже через всю країну проїхав Рокас зі своєю дівчиною у завантаженому литовською «гуманітаркою» бусику. І всюди бачить він звичне життя, ніщо не говорить про війну, люди розважаються, живуть, як жили до війни. А це ж зовсім близько від Києва, якихось сім годин їхати...

Три з половиною місяці тривали зйомки цієї стрічки на території України — переважно у Дніпропетровській, Луганській, Донецькій областях, в тому числі й у зоні бойових дій. Короткими епізодами, майже хронікально, фільм дуже приязно, з теплотою показує воїнів, їхні будні. Ми не бачимо боїв, сутичок з ворогом, ми лише чуємо вибухи, постріли… Зате бачимо крупним планом обличчя наших бійців, чуємо їхні репліки. Ці лиця спокійні, люди упевнені у своїй правоті, вони знають, чого прийшли сюди, й тому не знають страху. І все-таки війна у фільмі присутня, і ми розуміємо: це аж ніяк не романтика. «Про війну нічого не можна розповісти, показати, це ні до чого», — каже актор.

Центральний епізод фільму — сцена із західними журналістами в готелі. У них упереджений інтерес до цієї війни. Тобто їм легше й простіше показати, що це громадянська війна, для них більш звичним є саме такий погляд. Вони не мають чіткого уявлення про те, що таке, власне, Україна, неохоче говорять про агресію проти неї, для них це — внутрішній конфлікт. Тим-то й нема у західних ЗМІ правдивої, об’єктивної картини про те, що ж усе-таки відбувається на сході України. Їхня неспроможність докладно розібратися в усьому, що відбувається, образно показана у фільмі у сцені в ліжку.

«Коли я повернувся додому, — каже актор, — в мені наче щось перемкнуло. Там, на війні, був не той Рокас, яким я є. А тепер — саме той. Все мені стало нецікавим. Я дивився на людей, котрі живуть мирним життям, і не розумів, як можуть вони не думати, що та війна, не надто й далека, може стати і їхньою, нехай Бог боронить… Недавно я повернувся з Туреччини, там 30 кілометрів до Сирії, де триває війна. І люди там живуть особливим життям, вони відчувають, співпереживають, думають про це…».

Ми не знаємо, чи загинув Рокас, котрий привіз нашим бійцям гуманітарну допомогу. Ми лише чуємо постріли снайпера, бачимо його лежачим, чуємо його монолог до своєї дівчини… А довкола — шаленіє безумство війни. Але ми розуміємо: він мусив на власні очі побачити, що ж таке ця війна, відчути її, якщо можна так сказати, на дотик. Він дає нам до зрозуміння: ця війна — надовго. І що не можна забувати: вона реально може прийти у кожний дім. Якщо спільними зусиллями не приборкаємо агресора, він не зупиниться ні перед чим. Такі війни не виграють самотою, один на один.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net