Коли співають серця...

Сьогодні — репетиція народного хору «Надія» та ансамблю «Закохані в пісню», учасником яких мені пощастило стати півтора року тому. У залі на піаніно щось награє гарненька жіночка спортивної статури. Це наша багатолітня керівниця, диригент та хормейстер обох музикальних колективів Віра Василівна Сокур. На стільцях вмостилися близько півсотні співаків та співачок. На обличчях людей проглядається втома, адже кінець робочого дня, але настрій уже міняється, всі налаштовуються на музику, на спів. Скажу про себе — тільки-но сів у крісло, як моя втома кудись зникла. Хочеться співати і співати.

Рівно сімнадцять. Віра Василівна стає перед співаками. Сувора і серйозна, як хороша вчителька. Починаємо розспів. До-ре-мі-фа-соль — соль-фа-мі-ре-до. Мені низько, я тягну басом, але через дві октави вже сідаю на свого коня, й мене може зупинити тільки Віра Василівна. Сьогодні ми повторюємо кілька пісень з минулого репертуару і розучуємо нову — «Гарний козак, гарний...». Із знайомими творами проблем небагато, а от з «Козаком…» справа важча. Пісню мають співати чотири різноголосих групи — перші і другі голоси, альти з басами, а також тенори. Віра Васи-лівна, слід віддати їй належне, проспівує групам усі чотири партії своїм голосом, змінюючи його тональність перед кожною групою, начебто вона вчилася цьому ще з першого класу школи. І ця її майстерність повинна влитися в нашу свідомість, у наші серця і залишитися там назавжди. Як вона сама каже: «Ви маєте співати голосом, але якщо не робитимете цього ще й серцем, то й пісні не буде».

Отож, партії розучили. Тепер їх треба об’єднати в один могутній голос, який називається хором. Вчили начебто всі, а тут... Хормейстер чує і бачить усе, як би ти не ховався. «Вікторе Миколайовичу, ну що ви тягнете цю ноту, як вантажний потяг на підйомі?». «Та я, та ні…». «Так, співаємо з вами особисто, удвох». Перша спроба, третя, п’ята… На шостій — нота пішла. «Гарний козак, гарний…». «Леонтію Михайловичу, а що це ви співаєте так голосно, начебто на площі закликаєте голосувати за Кличка? Ви, мабуть, думаєте, що співаєте на дні народження? То нагадаю вам, що ви співаєте в хорі. І перестаньте заглядати в свій щоденник. Щоб на чергову репетицію вивчили всі слова». «Ой, Боженьку, що ж робити? Це ж треба вивчити близько ста пісень!». Це вже я тихенько про себе.

Бас — Леонід Юхимович Жабановський — звертає увагу Віри Василівни на те, що він міг би співати трохи вище. «Ні! Бог нагородив вас прекрасним басом, то нікуди вже вам від нього дітися, — каже Віра Васи-лівна. — Але ваше побажання матиму на увазі». Одному добре — козакові з гарними вусами, тенору Василеві Андрійовичу Старову. Він співає вже майже двадцять років і співає так гарно, що Віра Василівна зауважень йому не робить — нема за що.

П’ятдесят співаків — стільки ж характерів, і кожен вважає, що він найкращий, і до кожного потрібен підхід.

Узимку в залі трохи холоднувато, а від Віри Василівни йде гаряче повітря — вона, як вогонь. А ви спробуйте так, як вона, то й вам буде гаряче! Нам, щоправда, також не холодно — вже після розспіву та першої пісні.

Ой, ніхто нікуди не відлучався, а вже майже восьма вечора! Молодий хлопець Андрій Фролов, претендент на роль першого тенора і за сумісництвом технічний директор хору, складає обладнання. Акомпаніатори-баяністи Борис Максимович Бурдейний та Юрій Андрійович Плохотнюк задоволені — їхня віртуозна гра підняла співаків ще на один щабель майстерності. «Нагадую: наступні репетиції в середу — для ансамблю і в четвер — для хору», — голос Віри Василівни втомлений, але задоволений, на обличчі посмішка.

Розходимося. Тим, хто живе в Чорноморську, добре — вже через десять хвилин будуть вдома, а іншим ще треба трястися в маршрутці до Малодолинського чи Великодолинського, Олександрівки чи садового колективу «Хвиля». Репетиції — щотижня, без вихідних та відпусток. А 28 червня — День Конституції України, а 2 липня — річниця від дня народження Юрія Миколайовича Штельмаха, поета і композитора, пісні якого хор «Надія» та ансамбль «Закохані в пісню» часто виконують. Співаємо на площі, перед Палацом спорту в Чорноморську, в бібліотеці, в Одеському будинку офіцерів, у планах — вояж по сільських будинках культури Одещини. Співаємо «Реве та стогне Дніпр широкий», і робимо це не як усі, а по-своєму — так, як захотілося Вірі Василівні. І від нашого співу у слухачів мороз по спині. Сам знаю, бо поки не співав у хорі, то слухав. Співаємо «Молитву за Україну» — і люди плачуть. Вдячні чорноморці бурхливими оплесками ллють мед у наші душі і не відпускають зі сцени, а суворе обличчя хормейстера перетворюють на усміхнене та щасливе.

А в Чорноморську вже починається всеукраїнський фестиваль «Серпневий заспів», який додасть нашим співакам роботи до сьомого поту, але щасливої роботи. Побажаймо ж, земляки, хору «Надія» та ансамблю «Закохані в пісню», нашому хормейстеру бурхливих оплесків! Нам більше нічого не треба. І приходьте до нас, приходьте — Віра Василівна навчить вас співати і зробить щасливими.

Леонтій ПАВЛЮК,
учасник народного хору «Надія».
м. Чорноморськ.