№ 57 (21848) субота 17 червня 2017 року

Наступного тижня Президент України Петро Порошенко відвідає з робочим візитом Вашингтон і зустрінеться з Президентом США Дональдом Трампом. Точну дату зустрічі поки що не підтвердила ні американська, ні українська сторони, але в нашій пресі на тему цієї важливої події вже ви-словлена маса здогадок і припущень. Аж до того, що Трампу саме зараз конче знадобився прямий контакт з Порошенком.

Трамп в обороні

Через п’ять місяців з дня вступу на посаду 45-го президента США політичні бурі навколо його обрання могли б і стихнути. Але цього не сталося. Досі опоненти Трампа, і не тільки опоненти, впевнені, що російські «фахівці» втрутилися у виборчу кампанію США. А деякі вважають, що Кремль і зараз якимось чином контролює діяльність господаря Білого дому.

Чи так це, чи не так, але будь-які ініціативи Трампа або представників його адміністрації у зовнішній політиці часто оцінюють з подібної точки зору. Ро-сійська карта найнесподіванішим чином розігрується на слуханнях у Конгресі США, під час роботи над законопроектами і навіть при затвердженні торговельних угод. Таких, скажімо, як продаж американської зброї Саудівській Аравії.

Перебуваючи в стані постійної оборони через звинувачення у симпатіях до Росії, Трамп спробував змінити порядок денний у зовнішній політиці — затіяв конфронтацію з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином, посварився з природними союзниками в Європі щодо боротьби з глобальним потеплінням, незграбно втрутився у складні ігри на Близькому Сході.

Але «російське питання» нікуди не зникло. Воно, як скалка, глибоко застрягло в політичному тілі США і тепер нариває, вимагаючи хірургічного втручання. Якщо це не дійшло до Білого дому, то в Конгресі вже відчули: політика бездіяльності щодо Росії, популярна при Обамі, веде до зараження крові.

Як ми уже повідомляли, 14 червня міністри закордонних справ Королів-ства Швеція Маргот Вальстрьом, Литовської Республіки Лінас Лінкявічюс та України Павло Клімкін побували в Одесі зі спільним робочим візитом. Вранці Лінас Лінкявічюс та Павло Клімкін мали зустріч з головою Одеської ОДА Максимом Степановим, після чого відбулося коротке спілкування дипломатів з пресою.

Павло Клімкін: — Дуже радий бути в Одесі три дні після того, як запрацював безвізовий режим. Це особливе відчуття, відчуття не технічної можливості отримати чи не отримати візу, а відчуття нашої приналежності до Європи. У неділю вранці я був на угорсько-українському кордоні, розмовляв з багатьма нашими людьми, хто отримав змогу перетнути кордон. Це для всіх нас особлива подія. І я щиро вдячний всім нашим європейським друзям, особливо вдячний Лінасу за те, що він намагався не просто підштовхувати процес, а робив з нами разом усе можливе для того, аби це відбулося. Дуже радий вітати Лінаса, а за кілька годин до нас приєднається Маргот Вальстрьом, міністр закордонних справ Швеції. Тут, в Одесі, Лінас майже свій, ми з ним уже втретє у вашому місті. Сьогодні ми разом відкриємо Литовський ярмарок. Цими днями литовську мову чути на одеських вулицях. Це справжня дружня «експансія» і, врешті-решт, це економі-ка. Це дружнє плече і справжня підтримка наших литовських друзів. А також те, що нас пов’язує, українців та литовців. Я завжди пам’ятаю, говорячи про політичні чи економічні речі, що Литва за цей час допомогла в лікуванні та реабілітації 155 наших військовослужбовців. Це для мене справді особливий вияв того, що таке дружба.

Тому будемо працювати далі. Сьогодні домовилися, що наступного разу поїдемо на південь Одеської області, подивимося, що можна там зробити з точки зору двосторонньої співпраці, з точки зору проектів ЄС. Завтра відкриватимемо у Києві українсько-шведський бізнес-форум. Отже, це не просто якась формальна співпраця, а дружній формат взаємодії, справжня унікальна вісь — Балто-Чорноморська. Вона насправді працює, між друзями на півночі і друзями на півдні. Тому ще раз, Лінасе, дякую тобі особисто за те, що ти зробив. Лінас завжди був першим, він уперше приїхав до Широкиного, першим серед усіх міністрів ЄС. Потім було багато, але він був першим. Лінас першим приїхав до Авдіївки, після того як ми відбили атаку російських сил і проросійських найманців. Дякую за справжню дружбу та справжню підтримку України.

Шановні медичні працівники!

Професія лікаря завжди була й залишається однією з найнеобхідніших і найшанованіших. Ви даруєте людям найдорожче — здоров’я, віру та надію.

Кожен з вас обрав не фах, а спосіб життя, оскільки це копітка робота, величезна відповідальність, щоденна самопожертва.

Сьогодні чимало українських лікарів проявляють не тільки гуманізм, а й стійку мужність та патріотизм у зоні бойових дій. Ризикуючи власним життям та нехтуючи особистим спокоєм, вони рятують поранених військових, надають допомогу місцевим мешканцям і волонтерам.

Чергова сесія Одеської міськради ознаменована черговим скандалом — на неї не пустили частину журналістів, а також представників громадськості, які мали претензії до деяких питань, внесених у порядок денний.

Як повідомив згодом на своїй сторінці у Фейсбуці радник начальника ГУ НП в Одеській області Руслан Форостяк, за перешкоджання журналістській діяльності відкрите кримінальне провадження, слідство веде Приморський відділ поліції.

Навколо медичної реформи, втілити яку прагне український уряд, а Верховна Рада ухвалила нещодавно відповідний законопроект у першому читанні, зараз точиться багато палких дискусій і в експертних колах, і, передусім, в політичному середовищі. Озвучені думки, часто полярні, породжують домисли, міфи, які насторожують, а то й лякають людей.

На захист своєї позиції у Кабміні проаналізували десять найпопулярніших міфів та на їх спростування підготували своє тлумачення змін, які відбудуться з українською системою охорони здоров’я, якщо парламент ухвалить урядові законопроекти.

Міф 1. Медицина стане платною і дуже дорогою

Безкоштовної медицини в нашій країні не існує. 90% ліків купуються за особисті кошти громадян. За даними досліджень, кожен другий пацієнт відмовляється від лікування або відкладає його через брак грошей. Тому казати, що медицина стане платною і дуже дорогою — неправильно. Вона вже платна і дуже дорога.

Реформа вводить нові чіткі правила в медичній системи, однакові для будь-якого громадянина. Для кожної медичної послуги буде чітко відомо — чи оплачена вона державою, чи ні, чи оплачена повністю, а чи частково.

З’явиться чіткий список послуг, які будуть повністю, на 100%, профінансовані державою. Так, завжди безоплатною для пацієнта буде первинна допомога — послуги сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів.

«Голос пролетария» — первісна, стартова назва народженої в Одесі у липні 1917-го газети об’єднаних соціал-демократів інтернаціоналістів, яка сьогодні, через сто літ, ведучи безперервну нумерацію, відома як «Чорноморські новини», вражаючи зовсім іншим, ніж первісний, бойовим духом — української національної звитяги у герці за волю, самостійність, незалежність і могутність українського народу — носія вічної слави Київської Русі.

Отож, важливо не те, звідки ми вийшли, а те, куди йшли і прийшли крізь жертовність, втрати й болі на шляху до історичної мети, яка й сьогодні вимагає єдиного пориву для остаточної Перемоги.

Перехитрили чорносотенців

Першопрохідці серед нашого брата-журналіста завжди викликають цікавість та захоплення. Не був винятком і я, коли, відпочиваючи в санаторії у Кисловодську, дізнався, що в курортному місті мешкає колишній працівник «Голоса пролетария» Яків Бєлєнький, який брав участь у підготовці першого номера газети.

Зустрілися. Яків Ісакович, на моє прохання, поринув у спогади про 1917-й — з його нестатками, лихими буднями і, зрештою, кров’ю, бо ще ж, крім усього, палала світова війна. В цих умовах частина робітництва Одеси вірила у здатність соціал-демократів допомогти йому, тож новонароджену газету з надією чекали на заводах. Позбутися продовольчої кризи, безро-біття, сваволі капіталістів — про це прості люди мріяли. І перший номер нової газети, здавалося їм, вкаже рятівний шлях.

Підготували. Віддрукували. А як вивезти тираж, нехай і такий, що вміститься на одній підводі? Редакція розташовувалася на вулиці Поліцейській, 39, у будинку, що належав Покровській церкві. «Пролетарі» займали підвал і перший поверх, а над ними, на другому і третьому поверхах, нависала чорносотенна «Русская речь». Чорносотенці не раз стріляли вночі у «пролетарів», що перетинали подвір’я, перерізали електричну проводку. Отаке було становище. А наклад необхідно вивезти.

Реєстраторка шлюбів у Лиманському перебачила багато наречених, але таких, котрі стали тоді перед нею на рушничок, зустріла вперше: молодий був з протезами обох рук, а молода — з протезом ноги.

Сплеск емоцій викликав момент, коли молодятам піднесли обручки. Хто не знає, що цей шлюбний символ надівається на безіменний палець?! У цьому ж випадку, аби зберегти традицію, нареченій довелося надіти судженому каблучку на пластиковий замінник пальця. А обранцеві взагалі непросто було виконати таку дію.

Молода вродлива пара з обмеженими можливостями викликала водночас розчуленість, зворушеність, повагу і прихильність, але десь там, у глибині душі, зринало питання: «Як попливе їхній сімейний човен у бурхливому життєвому морі, в якому навіть цілком здорові люди не завжди можуть дати собі раду?».

Нещодавно у Музеї Шустова відбулася цікава й насичена подія — виставка-перфоменс, присвячена долям людей, які були в’язнями концтаборів та остарбайтерами під час Другої світової війни. Нині їм уже за дев’яносто, і їхнє життя, як правило, обмежується стінами власних помешкань. Що пережили ці люди, чим живуть сьогодні і що хотіли б передати майбутнім поколінням?

Саме про це розповідає виставка, представлена кількома експозиціями. Одна з них, під назвою «…Немов ковток свіжого повітря…», створена у рамках програми «Місце зустрічі — діалог», вже кілька років поспіль мандрує містами країни, нагадуючи всім про те, про що забувати не можна. Це — портрети колишніх жертв нацизму з України, Білорусі, Росії та їхні розповіді про важкі випробування під час війни. Ці люди діляться своїми враженнями щодо участі в програмі німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», яка змінила їхнє життя й наповнила новим значенням їхню старість.

— Виставка, насичена спогадами, фотознімками, справді діє немов ковток свіжого повітря, збагачуючи новими враженнями людей, які її оглядають. А для нас, колишніх жертв нацизму, — це особливо важлива подія. Про те, що ми пережили, потрібно розповідати — щоб ніколи не повторювалися ці страхіття та випробування, — вважає пенсіонерка Галина Кириченко, якій у дитинстві довелося бути разом із мамою у концтаборі.

Друга частина експозиції — це фотодослідження Галини Юдіної на тему «Віра. Війна. Повернення». Галина вже кілька років поспіль є волонтеркою програми «Місце зустрічі — діалог». Відвідуючи дев’яносто-літніх жінок, учасниць програми, слухаючи їхні життєві історії, вона неодноразово замислювалася над тим, що ж допомагало людям, приреченим на смерть, вижити в епіцентрі війни, коли мільйони інших перетворювалися на дим та попіл. Що допомогло їм повернутися додому? І чому сьогодні, коли їм за 90, до них знову повернулася війна? Експозиція виставки — це не лише фото дев’яностолітніх у домашній обстановці, а й світлини, зібрані ними за все життя, починаючи з дитинства, речі та предмети тієї епохи, листівки, довідки, листи... Біля кожної з героїнь виставки — на пожовклій радянській листівці — її побажання прийдешнім поколінням, слова, які вони хотіли б передати як символ своєї віри...

У рамках виїзного засідання виставки-форуму «Українська книга на Одещині» відбувся «круглий стіл» на тему «Шляхи співпраці та координація зусиль бібліотек і видавництв щодо популяризації української книги та читання серед молоді», а також презентація нового видання, підготовленого одеським істориком Ігорем Стамболом — «Злочинний порятунок» (Київ, 2017). Це збірка історичних та гостросоціальних оповідань, присвячених періоду Визвольних змагань, подіям Другої світової війни, післявоєнного голоду та добі становлення Незалежності України. У рамках виїзного засідання відбулася також автограф-сесія відомого одеського поета, дослідника мови, колишнього політв’язня Олекси Різникова. Усі ці події викликали підвищену увагу інтелігенції Березівського району.

«Круглий стіл», який відбувся у приміщенні районної ради, зібрав фахівців, причетних до написання, видання, розповсюдження і популяризації книги. Особлива увага приділялася залученню до читання молоді. Часом виникала дискусія, що свідчить про різні погляди на проблему.

Певну тональність «круглому столу» задав критичний і конструктивний виступ директора Державної бібліотеки України для юнацтва Георгія Саприкіна (Київ). «Дитячі й юнацькі бібліотеки є в кожній області. Нам важливо визначитися перед державою і молоддю, чого ми прагнемо, — наголосив він. — Повинна бути стратегія розвитку. Маємо євроінтеграційний напрямок, увесь світ будує інформаційне суспільство, хоча воно давно побудоване, і є багато інформації зайвої, брудної тощо. Сьогодні Україна посідає одне з останніх місць на пострадянському просторі щодо фінансової підтримки нових видань з боку держави. Не можна сказати, що в державі нема грошей. Війна не пояснює цієї ситуації. Грузія — країна набагато бідніша, ніж Україна, і теж зазнала агресії з боку Росії… Мабуть, проблема у мисленні того прошарку суспільства, який нині розподіляє кошти. Інша полягає в поганій комунікації, адже інфраструктура у нас недостатньо розвинена, особливо це стосується доріг».

(«Ми шукаємо себе, а знаходимо Україну»)

В Одеській національній науковій бібліотеці з великим успіхом пройшла XVIII Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині». У її рамках у центральній міській бібліотеці ім. Івана Франка відбулася презентація книги Євгена Акимовича «Спогади про молодість».

Євген Олександрович — автор ідеологічної концепції «Демократичний патріотизм» (1992), півтора десятка цікавих книжок. У 2006 році він започаткував серію видань під рубрикою «Кафедра Євгена Акимовича», в яких досліджує найважливіші історичні віхи суспільного життя, культури і духовності України.

Нова книга вийшла за редакцією заслуженого журналіста України Йосипа Бурчо й присвячена світлій пам’яті матері та дружини автора.

Черговим виданням Євген Акимович хоче допомогти читачам збагатитися віковою мудрістю людства — від стародавнього світу й до початку нинішнього століття. Впродовж кількох десятиліть він збирав перлини мудрості — афоризми, прислів’я, вислови відомих філософів, політиків, державних діячів, письменників, щоб з часом поділитися цим скарбом з іншими.

Не минуло й місяця, коли за участі Президента України й поважної турецької делегації в Одесі феєрично і з піднесенням відкрили Стамбульский парк, а він уже став  улюбленим місцем відпочинку і городян, і туристів, заангажованих сюди екскурсоводами, які одразу включили його до переліку найцікавіших об’єктів міста.

У парку нема написів: «По газонах не ходити!». Навпаки: можна не лише ходити, а й сиді-ти, ба навіть лежати. Тож люди із задоволенням користуються цією можливістю: і малеча, і молодь охоче валяються на травичці. Біда лишень, що такі сміливці ризикують несподівано вмоститися на собачі екскременти: одразу після відкриття дехто почав вигулювати тут собак. Після того, як на новенькому травнику запримітили собачі «міни», охорона парку почала ретельніше контролювати відвідувачів із собаками.

Але не лише чотириногі друзі створюють проблеми. Туристи, які обов’язково хочуть повернутися в це місце, так закидали монетами фонтан у гроті Діани, що він зламався: дрібні гроші затягнуло у насос, і водограй довелося ремонтувати.

У перший же тиждень після відкриття парку вивели з ладу й один з автоматичних пристроїв для поливання газонів. Комусь, бачте, полив заважав відпочивати на травичці…

За порядком на території парку наглядає муніципальний патруль. Працюють також чотири камери відеоспостереження. Але, мабуть, цього замало, щоб відстежувати всіх порушників.

У німецькому Гамбурзі користується популярністю незвичний вид громадського транспорту — автобус-амфібія Hafencity riverbus.

Багатофункціональний транспортний засіб з легкістю виконує роль і міського автобуса, і теплохода, повідомляють enki.ua. На суші він пересувається зі швидкістю  звичайних автобусів, а на воді може розігнатися до 5,9 вузла. Цікаво, що зареєстрували цей транспорт як пасажирське судно. Ходить він під прапором Болгарії (бо ж створений болгарською суднобу-дівною фірмою).

Через те, що в німецькому законодавстві не передбачений громадський транспорт у вигляді амфібії, на оформлення всіх необхідних документів пішло чотири роки. Довелося докласти немало зусиль, щоб отримати необхідні дозволи: творці надали автобусу традиційну форму й обладнали додатковими засобами безпеки.

«Найбільшою проблемою для мене було знайти технічний персонал для його обслуговування. Адже така амфібія є одночасно і автомобільним транспортом, і човном. А всі корабельні меха-ніки з машинами «не дружили». Мені довелося відправляти своїх співробітників на курси підвищення кваліфікації в компанію MAN. Зараз вони майстри на всі руки і навіть можуть полагодити автобус за лічені години», — розповів автор автобуса-амфібії Фред Франкен.

Невідомий переможець популярної у США лотереї Powerball зірвав джекпот у розмірі 448 мільйонів доларів.

Щасливий квиток був куплений у продуктовому магазині, розташованому на півдні Каліфорнії.

За словами представників Powerball, виграш є десятим за величиною за всю історію проведення різних лотерей у США. Згідно з правилами, переможець може отримати джекпот частинами впродовж 29 років або ж стати його володарем відразу, проте в другому випадку сума виграшу буде десь удвічі меншою і з неї необхідно буде заплатити податки.

Апеляційний суд штату Нью-Йорк відмовився визнавати за шимпанзе право на базові людські права.

Адвокат Стівен Уайз, засновник руху Nonhuman Rights Project, представляв у суді двох дорослих мавп, Томмі і Кіко, які утримуються в неволі. Юрист домагався для своїх підзахисних надання «хабеас корпус» — права на особисту свободу.

Уайз наполягав на тому, що шимпанзе, які багато років перебувають у клітках у Глосервіллі і в Ніагара-Фоллс, повинні бути випущені в заповідник у Флориді. Розгляд щодо незаконного ув’язнення тварин триває з 2014 року. Раніше суд першої інстанції визнав: хоча шимпанзе й досить кмітливі, на них не можна покладати відповідальність за будь-які дії і вони не здатні зрозуміти суть соці-ального контракту, що об’єднує людське суспільство.

Самі тварини не брали участі у судовому розгляді. Однак на їх захист були наведені свідчення британського вченого Джейн Гудолл, яка спостерігала у людиноподібних мавп, зокрема шимпанзе, подібні з людськими особливості поведінки, здат-ність до комунікації та пізнання.

«Заявлені когнітивні й мовні здібності не можна сприймати як таланти і здібності, властиві людині, вони не означають здатність шимпанзе нести правові зобов’язання і відповідати за свої дії», — цитує слова судді Дайан Ренуік The New York Daily.

Господарі будинку спочатку вирішили, що їх пограбували, але, подивившись відео з камери спостереження, зрозуміли, хто ходив по їхній оселі і грав на піаніно.

У будинок однієї з родин, що мешкає у місті Вейл у Колорадо (США), вдерся ведмідь. Тварину зафіксувала прихована камера, розташована у вітальні, передає The Mashable. На кадрах відео видно, як клишоногий розгулює по кімнаті, потім підходить до піаніно, кладе на нього лапи і визирає у вікно, розташоване за ним. При цьому інструмент видає пронизливий звук, а сама картина виглядає досить кумедно.