Переглядів: 975

Традиція української освіти

Продовження. Початок у номері за 3 червня.

У Києво-Могилянській академії навчалися славетні гетьмани Іван Виговськаий, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович. Тут училися Григорій Сковорода, Теофан Прокопович, Михайло Ломоносов. Коли 1687 року в Москві була заснована Слов’яно-греко-латинська академія, то з Києва привезли всіх професорів, викладачів і студентів з Києво-Могилянської академії. Взагалі впродовж XVIII століття в Московській академії викладали лише українці. Крім того, як писав відомий релігійний діяч та історик культури Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у 1919—1920 роках був міністром освіти та віро-сповідань в уряді Української Народної Респуб-ліки, в ті часи «на всіх вищих посадах митрополитами, архієпископами, ігуменами сиділи по всій Росії самі українці». За словами того ж І. Огієнка, «українці в Москві за XVI—XVII століття завше були сіячами ліберальних думок, за що їм доводилось багато перетерпіти, а то й накласти життям».

Освіта козацької доби стала надбанням широких верств населення. Кожне село мало церкву, школу та шпиталь, практично всі володіли грамотою. Про те, що знання латинської мови було поширене серед українців, свідчить такий факт. Коли католицький чернець з французької амбасади розмовляв з шістьма козаками, що втекли з турецької неволі, він був здивований рівнем їхньої освіти та добрим знанням латини.

Архідиякон Павло Алепський із Сирії, який відвідував Україну в 1654 і 1657 роках, зауважив: «Навіть селяни в Україні вміли читати і писати…, а сільські священики вважали своїм обов’язком навчати сиріт, не дозволяючи їм тинятися вулицями як бродягам… У козацькому краю в кожнім місті та кожному селі побудовані доми для бідних і сиріт. Хто туди заходить, дає їм милостиню, не так, як у молдовському або волоському краю, де вони юрбою ходять по церквах і не дають людям молитися. Тут є скрізь лазні для мешканців, скрізь на дзвіницях і вежах я бачив гарні годинники, на площах водограї».

 

Ми бачимо світоглядну гуманістичну традицію, яка реалізовувалася тоді, коли українці панували у власній країні. Коли ж Богдан Хмельницький 1654 року здав Україну Московії, спостерігаємо суцільну деградацію соціального життя. Якщо у XVII ст. ми бачимо майже тотальну грамотність, то в часи Тараса Шевченка село стало геть неписьменним.

Видатну роль в розвитку української культури та освіти відіграв гетьман Іван Мазепа (1639 — 1709). Саме Мазепа будував величні храми, школи, сприяв відродженню Києво-Могилянської академії та часто виступав там латиною.

Після 1654 року Московія залишила Магдебурзьке право лише у деяких українських містах. 1831-го указом імператора Миколи І Магдебурзьке право було скасовано по всій Україні, крім Києва, в якому остаточно його відмінили 1835-го. Ліквідація Магдебурзького права як важливого елемента громадянського суспільства призвело до деградації соціальних відносин в Україні.

Боротьба за освіту, збереження мови є боротьбою за існування самого народу. Володимир Сосюра писав:

Без мови нашої, юначе,
Й народу нашого нема.

Коли дехто каже, що не має значення, якою мовою говорити, він забуває, що мова — це не лише засіб комунікації, мова — це психологія, філософія народу. Мова — це душа народу.

Ліна Костенко 1993 року написала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

Український публіцист Віталій Портников зауважив: «Російськомовна Україна завжди буде просто російською областю. Брянською, Курською або Київською — не має значення. А україномовна Україна буде країною. Країною, в якій не залишиться місця для меншовартості, але завжди буде місце для самоповаги»

Освіта є теоретичним підґрунтям практичної діяльності, тому слід казати про надзвичайно важливе значення освіти в сучасному світі. Американський економіст Джон Гелбрайт стверджував: «Долар, вкладений в освіту, дає прибутків більше, ніж долар, вкладений у будь-яку сферу виробництва». Країни, що мають найкращу систему освіти, посідають перші місця за рівнем економічного розвитку та життя (Сингапур, Фінляндія, Південна Корея, Швеція, Німеччина).

Без належної освіти людині, суспільству важко реалізувати wish list (список бажань), досягти пристойного результату в житті. Деякі люди хочуть розумного цивілізованого заможного життя, але вчитися, думати та сумлінно працювати не хочуть. Вони готові лише споживати, та цього замало. Не існує Ельдорадо! Життя не стало гіршим, життя стало складнішим. Саме освіта допомагає людині розібратися у сучасному світі та знайти оптимальний варіант соціальної поведінки. Ривалізація проявляється перш за все як суперництво у галузі освіти, культури та науки. Навіть війна у сучасних умовах не війна автоматів та танків. Вирішальною є перевага у високоточних технологіях, які базуються на відповідному науковому рівні.

Італійський мислитель Антоніо Грамші писав: «Tutto и la politica — Все є політикою». Державна, економічна, екологічна, культурна, національна політика вимагає надзвичайних інтелектуальних зусиль, високого рівня культури. Культура базується на освіті. Яка освіта — така й культура.

Французький історик Жуль Мішле (1796—1874) дотепно зауважив: «Якою є перша частина політики? — Освіта. Якою є друга частина політики? 

— Освіта. І якою є третя частина політики? 

— Освіта».

Існує кореляція (взаємозв’язок) між освітою та суспільною мораллю, усвідомленням первинності духовних цінностей, раціонального підходу до соціального управління. При тому, що США продукують 16 відсотків світового ВВП, колишній президент цієї країни Барак Обама носить годинник за 160 доларів. Канцлер ФРН Ангела Меркель винаймає квартиру разом з чоловіком, професором фізики, в Берліні у звичайній багатоповерхівці. У провідних країнах світу скромність стала невід’ємною частиною суспільної моралі.

У сучасному світі світоглядний підхід до освіти суттєво різниться. Демократична влада розвиває освіту, вбачаючи в ній важливий чинник прогресивного розвитку країни, натомість антидемократична влада бачить у якісній освіті загрозу власному пануванню.

Михайло Грушевський на початку ХХ століття зазначав: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». Слова видатного історика і дотепер залишаються актуальними. Освіта в країні є віддзеркаленням пануючої ідеології.

Англійський поет Редьярд Кіплінг (1865—1936) писав: «Освіта — найвеличніше з усіх земних благ, але лише тоді, коли вона найвищої якості. Інакше вона абсолютно марна».

Під час Другої світової війни прем’єрові Великої Британії Вінстонові Черчиллю запропонували скоротити видатки на освіту та науку, на що той відповів: «За що ж ми тоді воюємо?».

Філософська традиція української освіти полягає у намаганні виховати вільну людину, демократично налаштовану особистість, світогляд якої спрямований на розбудову незалежної України. Аксіологічні (ціннісні) орієнтири українського народу проходять через усю історію, формуючи потужну традицію. Суттєвою складовою україн-ського світогляду є гасло, що виникло у козацьку добу: «Україна без холопа і пана!».

Французький філософ Вольтер 1729 року в «Історії Карла ХІІ»: написав «Українці завше боролися за свободу». Українцям притаманна, кажучи сучасною мовою, майданна свідомість. Ця традиція бере початок з часів Русі (ІХ—ХІІ ст.). Тогочасні можно-владці селилися не в центрі Києва, а на околицях, побоюючись розправи повсталого народу. Кияни цінували соціальну справедливість та власну гідність, тому в ті далекі часи не терпіли наруги над собою.

Російська імперія та більшовицька влада робили все для знищення українського фізичного та духовного життя. Розуміючи, що мова є одним з наріжних каменів національної самосвідомості, царизм та більшовизм випустили сотні нормативних актів, спрямованих на знищення української мови, культури та освіти. Згадаймо секретний Валуєвський циркуляр міністра внутрішніх справ Петра Валуєва 1863 року та Емський указ, виданий імператором Олександром ІІ у 1876-у, які були спрямовані на заборону української мови в царині освіти, преси, театру. Україножерчий характер імперії яскраво продемонстрований у словах Валуєва: «...никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может». Емським указом заборонялися друкування і ввезення з-за кордону літератури, а також театральні вистави українською мовою. Імператор Микола ІІ у 1914-у заборонив святкувати 100-літній ювілей народження Тараса Шевченка. Російська імперія ненавиділа українську мову та культуру, вбачаючи в українцях загрозу азійському диктату.

Більшовицька імперія знищувала не лише українську мову та освіту, а й самих українців. 30 грудня 1930 року в тодішній столиці радянської України Харкові був скликаний з’їзд кобзарів. 337 делегатів з’їзду зібралися в тамтешньому оперному театрі. Після засідання кобзарів та їхніх хлопчиків-поводирів повантажили до ешелону та відвезли на околицю станції Козача Лопань. Там, у лісосмузі, чекісти розстріляли сотні українських патріотів. Трупи скинули в вириті траншеї та засипали вапном. Музичні інструменти спалили поряд з тілами вбитих.

Сталін та його посіпаки відчували зоологічну ненависть до українців як до небезпечного для комуністичної системи етносу. Олександр Довженко 1942 року в «Щоденниках» занотував: «Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті. Посилали примусово. Професорів заарештовували майже щорічно і студенти знали, що таке історія, що історія — це паспорт на загибель».

1951 року радянські чекісти репресували 800 студентів Харківського університету. 33 із них засудили до смертної кари та розстріляли. Всіх — за відмову складати іспити російською мовою.

Наведені звірства більшовицької влади виходять за межі людського розуміння. Я думаю, що такої паскудної, нелюдяної влади, як більшовицька, світова історія не знала.

Курс на знищення української мови, освіти, культури тривав до розпаду СРСР й продовжується нинішньою російською владою. Система освіти в сучасній Росії є агресивною, шовіністичною, фашистською, що виховує в молоді рабську покірність до путінського правління, ненависть до інших народів, прагнення до завоювання чужих земель та панування в усьому світі під орудою харизматичного вождя. Одягати російську малечу в однострої, давати в руки автомати та волати про перемогу над ворогами — це калічити дитячі душі, перетворюючи молоде покоління на моральних виродків.

Володимир Путін назвав розпад СРСР найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Натомість видатний американський політолог Збіґнєв Бжезінський стверджував: «Найбільша геополітична подія ХХ століття — проголошення незалежності України». Це два протилежні погляди на розвиток сучасного світу. Перший — імперсько-ординський, другий — демократичний, цивілізований.

Московсько-імперська влада працює над відтворенням Радянського Союзу, який ще президент Рональд Рейган назвав «Імперією зла». Керівництво Росії намагається повернути історію назад. Популярним у нашого східного сусіда є гасло: «Росія піднімається з колін». Проте, як кажуть дотепники, «це не Росія встає з колін, то СРСР вилазить з могили».

Освіта — це альфа та омега сучасного життя. Томаш Масарик, перший президент Чехословаччини, писав: «Великий історичний урок історії в тому, що культура, освіченість є міцною політичною силою, є тривалішою, ніж сила держави, війська та економіки».

Революція на граніті 1990-го, коли студенти голодували на Майдані, протестуючи проти сва-вілля влади, Помаранчева революція 2004-го, Революція Гідності 2013—2014 років — це щаблі української традиції боротьби за свободу та гідність. Це також певним чином пов’язано з україн-ською освітою та вихованням, які традиційно акцентувалися на утвердженні таких цінностей, як повага до особистості, свобода та солідарність. Традицією в Україні завше був філософський, світоглядний принцип — кордоцентризм (від латинської cordis — серце), який у поєднанні з раці-ональною складовою створював потужний інструмент пізнання та творчої діяльності.

Традиція української освіти — один з наріжних каменів формування громадянського суспільства. Якщо панівний клас буде сильнішим від громадянського суспільства, Україну чекають похмурі часи деградації та несправедливості. Натомість провідна роль громадянського суспільства неодмінно призводить до розбудови цивілізованої країни вільних та заможних громадян, де існує повага до особистості та її натуральних прав.

Відомий український актор Олексій Горбунов нещодавно заявив: «Моя країна — це ті, хто був на Майдані». Ця майданна Україна має великий вплив на ментальність людей. Не лише українських. Знаменитий американський боксер Майк Тайсон звернувся до росіян: «Get out of Ukraine! — Забирайтеся з України!»

(Далі буде).

Євген АКИМОВИЧ,
кандидат філософських наук.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua