№ 46 (21837) субота 13 травня 2017 року

Цього тижня в Україні і за океаном практично одночасно вибухнули дві інформаційні бомби. Зв’язку між вибухами нема. Але є спільне відлуння. І його хвилі з різних боків накривають нашу країну.

З ким ви, майстри кайданок і кийків?

9 травня тепер називають Днем перемоги над нацизмом. Назва ця не відображає суті подій, які відбулися 72 роки тому. Тоді, в 1945-у, в результаті перемоги союзників капітулювала гітлерівська Німеччина, а нацизм і його різновиди (фашизм, комунізм, маоїзм та інші) продовжували існувати, існують дотепер і розмножуються з неймовірною швидкістю.

Живучість тоталітарної ідеології особливо наочна в країні, яка нібито перемогла фашизм. Після розпаду СРСР в Росії через кілька років сформувалася, а через десятиліття оформилася доктрина імперської винятковості. За генезисом (приниження від розпаду великої держави) і за іншими показниками (такими, як завдання реваншу) ідеологія ця схожа на ту, яку німцям запропонував Адольф Гітлер у «Моїй боротьбі» або Альфред Розенберг у «Міфі ХХ століття».

Щорічно традиційна художня виставка, присвячена Дню Матері, відкрилася у виставковій залі Одеської організації Національної спілки художників України, що на вул. Торговій, 2.

З кожним роком усе далі відсуваються від нас аж надто за-кріплені у масовій свідомості совкові свята. Дякувать Богові, потихенько відходить у минуле маркетингово-ідеологічне божевілля напередодні 23 лютого. Хіба що окремі індивіди вперто залишають для себе привід хильнути добряче в цей день. Та ще… дами, вибачайте на слові, не можуть обійтися без березневих презентів, як ото весняних кицьок не мож втримати від… ну, ви розумієте. Погані справи, коли подарунку дівчина чи мадам чекає лише в цей день. Та й чому маємо святкувати во славу якихось давно забутих закордонних шльондр? А наші північні сусіди, котрі все ще не можуть відмовитися від «женского дня» (ви чуєте, як звучить?!), й без того «пошановують» матір сотні разів на день — добірним матірним словом.

Одеська обласна організація «Комітету виборців України» презентувала журналістам нову міжрегіональну ініціативу щодо підвищення участі громадськості в управлінні містом.

— На жаль, сьогодні залучення громадськості до участі в управлінні містом — це, переважно, модний тренд серед різних органів влади, — переконаний керівник організації Анатолій Бойко. — Як показує досвід, усе зводиться до гучних презентацій та прийняття якихось формальних рішень чи нормативних документів. У підсумку, це не підвищує реального рівня участі громадян у міському житті. По суті, ситуація кардинально не змінюється, і це відбувається з двох причин. По-перше, органи влади не досить чітко усвідомлюють увесь спектр заходів, зусиль, інструментів, які необхідно впроваджувати, щоб ситуація змінювалася, а по-друге, цей тренд використовують лише для піару, не збираючись впроваджувати реально.

У четвер перед адмінбудівлею Одеської обласної ради (проспект Шевченка, 4) відбулася урочиста церемонія підняття Державного Прапора України та Прапора Європейського Союзу з нагоди відзначення Дня Європи в Україні.

У церемонії взяли участь очільники області, керівники силових та правоохоронних відомств, громадськість, а також почесні гості — представники дипломатичного корпусу.

Команда Одеського міжнародного кінофестивалю, котрий цьогоріч відбудеться 14—22 липня, представила концептуальний постер ОМКФ-2017 у вигляді двох плакатів, центральними героями яких стали чоловік та жінка.

ОМКФ, який від перших днів свого існування був  орієнтований на глядацьку аудиторію, завдяки цьому став одним з найбільших  кінофестивалів у Східній Європі. Восьмий рік поспіль саме глядачі показів міжнародної конкурсної програми визначатимуть фільм-переможець, що отримає головну нагороду — Гран-прі. Тому центральні персонажі нового постера — це  глядачі, Він та Вона.

Коли пишеш про інший народ, то завжди існує великий ризик упередженого ставлення до нього, особливо, якщо твій народ з тим іншим народом перебуває у стані війни. Краще послуговуватися авторитетними свідченнями представників того, іншого народу. Таким незаперечним авторитетом для московитів є Микола Олександрович Бердяєв. Хоча його дитинство й молоді роки пов’язані з Україною, а в зрілому віці він уже жив за кордоном, де і помер, його з цілковитою певністю можна вважати найвидатнішим російським інтелектуалом ХХ сторіччя. Ніхто краще за нього не зумів зрозуміти суті здійсненого в 1917-у більшовицького перевороту.

У Російській імперії цінністю для Бердяєва був лише ро-сійський народ. Інші народи він просто не помічав. Ось що він пише про події 1917 року («Роздуми про російську революцію»): «Поверхово і помилково дивляться на більшовизм ті, хто вбачає в ньому винятково зовнішнє насилля над російським народом банди розбійників». Сучасний російський націоналізм  події в Російській імперії в 1917 році трактує саме так: інтернаціональна банда пройдисвітів з переважаючою єврейською складовою зґвалтувала морально досконалий, цнотливий російський народ. Натомість Бердяєв вважає: «Більшовики — це не банда розбійників, що напала на російський народ на його історичному шляху і пов’язала йому руки й ноги, і не випадкова їхня перемога. Більшовизм є явищем глибшим, страшнішим і зловіснішим. Банда розбійників була б набагато невиннішим явищем. Більшовизм є не зовнішнім, а внутрішнім для російського народу явищем, його тяжкою духовною хворобою, органічною недугою російського народу. Більшовизм є лише відображенням внутрішнього зла, що живе у нас… Він є лише галюцинацією хворого народного духу». Тобто, за Бердяєвим, більшовизм — це лише тимчасова хвороба здорового народного організму.

У Другій світовій війні Україні випала і героїчна, і трагічна роль. Для України ця війна — національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. З Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з людським життям.

У цій війні я втратив своїх батьків і залишився круглим сиротою. У новозбудованій двоповерховій сільській школі розташовувався дитячий будинок, але мене до нього не прийняли тільки тому, що мої полеглі на війні батьки не були комуністами. Втім, наша сільська козацька спільнота не залишила мене напризволяще, і я вдячний їй за це все життя.

(Закінчення. Початок у номерах за 6 та 11 травня).

Отже, при виконанні цього наказу сотні тисяч людей були приречені на смерть або, в кращому випадку, на втрату своїх домівок напередодні зими. Нерідко солдати і партизани були змушені спалювати села і містечка, де мешкали їхні сім’ї.

Після вигнання німецьких військ за межі Радянського Союзу бойові дії розгорнулися на територіях Рейху та його союзників. У середині січня 1945-го розпочався загальний наступ радянських військ. Були успішно завершені Вісло-Одерська, Східно-Прусська і Західно-Карпатська операції.

16 квітня розпочалася Берлінська операція, під час якої були розгромлені 93 піхотні, танкові та моторизовані німецькі дивізії. Із 16 квітня по 7 травня радянські війська полонили 480 тисяч солдатів та офіцерів, захопили 1550 танків, 8600 гармат, 4510 літаків. Усього цього було досягнуто ціною життя понад 100 тисяч радянських воїнів. 8 травня 1945 року Німеччина підписала Акт про беззастережну капітуляцію. З війною в Європі було покінчено.

З ініціативи Українського інституту національної пам’яті (www.memory.gov.ua) основний акцент цьогорічних вшановувань Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні було зроблено на внеску українців, які боролися у лавах різних армій, що входили до Об’єднаних Націй.

Для України війна розпочалася 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу і її авіація почала бомбардувати Львів та інші міста. Уже з того моменту 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної Армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бесарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бесарабії у перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих та арештованих.

Нещодавно в Києві відбувся VІІ з’їзд Асоціації українських письменників. На ньому президентом АУП обрано нашого земляка, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка Тараса Федюка. Наш кореспондент зуст-рівся з відомим українським поетом.

— Пане Тарасе, вас уже вкотре обрано президентом АУП. Відомо, що творчі люди не дуже люблять своїх керівників і, зазвичай, не часто переобирають їх на наступний термін. Вас обрано вчетверте. З чим ви це пов’язуєте?

— З небажанням моїх колег працювати. (Сміється). А якщо серйозно, то люди завжди добре бачать і відчувають — ти працюєш на громаду чи, використовуючи посаду, працюєш на себе і вузьке коло своїх «кумів». Усі знають, скільки і які проекти мені вдалося реалізувати в попередні роки (до речі, незалежно від того, чи був я президентом, чи не був). Тому й обирають, напевне. Хоча, як на мене, ця ситуація не є дуже «здоровою» і я зроблю протягом цієї каденції все, аби передати «віжки» до рук молодих.

9—11 червня Міністерство культури України, Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів та Одеська національна наукова бібліотека за підтримки Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Державного комітету телебачення і радіомовлення України проведуть XVIІI Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».

Започаткована у 2000 році, ця виставка-форум здобула широку популярність у провідних вітчизняних видавництв і має високий рейтинг серед подібних акцій в Україні.

Основна мета заходу — збереження і примноження духовного та культурного надбання українського народу, створення сприятливих умов для видання та популяризації української книги, поповнення бібліотек південного регіону новими виданнями, виховання культури читання та любові до друкованого слова на кращих зразках української літератури, підтримка молодих письменників.

15 травня - Міжнародний день сімей

Міжнародний день сімей був заснований Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році, аби привернути увагу світової громадськості до вирішення проблем сім’ї як основи людської спільноти. І це особливо актуально сьогодні, коли сімейні цінності зазнають потужних атак з боку так званих захисників гендерної рівності. Адже одним з основних інститутів суспільства, першою сходинкою соціалізації особистості, берегинею людських цінностей, носієм культури та історичної спадщини поколінь завжди була саме сім’я.

Європейська цивілізація, побудована на традиційних християнських цінностях, наразі змінює орієнтири. З’явилося нове поняття — «європейські цінності», що включає в себе одностатеві союзи, шлюбні контракти, гендерну рівність, цивільні шлюби та інші «досягнення».

Цими днями одеситка Тамара Лукашова стала двічі призеркою престижного джазового конкурсу «Новий джаз-приз Німеччини-2017».

«Тамара Лукашова квартет», який вона створила і є його солісткою, отримав найвищу у Німеччині відзнаку в сфері джазу (10000 євро). Особисто Тамару відзначили як найкращу джазову солістку Німеччини 2017 року.

Тамара Лукашова народилася і виросла в Одесі у родині музикантів: її мама — класична піаністка, батько — джазовий саксофоніст. Дівчина зростала в оточенні музики і музикантів, навчалася в Одеському музичному училищі ім. К.Ф. Данькевича одразу на двох факультетах — як піаністка і як джазова вокалістка. Значний поштовх до самостійної творчості дали їй знайомство та співробітництво з видатним джазовим музикантом Юрієм Кузнецовим.

Знаменитий одеський тренер-педагог СТ «Динамо», майстер спорту СРСР, богатир України Микола Пасічник передав частину своїх спортивних нагород краєзнавчому музею, який діє в його рідній школі.

За свою півстолітню спортивну кар’єру Микола Антонович нагороджений двома сотнями медалей, кубків, дипломів і грамот. Стенди про його здобутки-перемоги є в музеї спортивної слави та народному музеї органів внутрішніх справ Одещини. Відтепер же експозиція, присвячена спортивним досягненням богатиря Пасічника, з’явилася і в Шарівці на Хмельниччині: Микола Антонович з радістю відгукнувся на запрошення педагогічного колективу рідної школи завітати до них у гості й передав для музею 12 кубків, 20 дипломів, кілька десятків публі-кацій у ЗМІ, а також чемпіонську стрічку з багатьма медалями різного ґатунку.