Переглядів: 627

Шлях, визначений Господом

Ярославу Лепіху — докторові фізико-технічних наук, професорові Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, академіку, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженому діячеві науки і техніки України, директору Міжвідомчого науково-навчального фізико-технічного центру МОН і НАН України — у ці дні сповнилося 70. З чим ми його щиро вітаємо!

Коли людина у дещо вже поважному пенсійному віці все ще виповнена життєвою енергією, творчим, як мовиться, потенціалом, цікавими задумами та певністю власної спромоги їх успішного здійснення, то це, попри генні та різні інші фактори, передовсім, означає: життєвий шлях, фаховий напрямок було обрано вірно, а можливо, що й визначено було Всевишнім. І неважливо, коли це сталося: в дитинстві, юності чи вже у зрілому віці. І не має значення, умовно кажучи, фізик це чи лірик.

Ярослав Лепіх якраз фізик. Представник тієї науки, на якій, за його переконаннями, базується нинішня цивілізація. На чому, як про це можна здогадуватись, заснована його особиста гордість — властиво, тим, що він, як науковець, перебуває в самому епіцентрі процесу. Яскравим свідченням цього є понад 400 наукових публікацій та понад 30 авторських свідоцтв на винаходи й патенти, 7 навчальних посібників, три з яких мають гриф МОН України… А ще — обсяг його наукових зацікавлень: фізична акустика твердого тіла, акустоелектроніка та сенсорика. Ним створено новий напрямок розвитку сенсорної електроніки нового покоління, надчутливі сенсори, які широко застосовуються в промисловості, медицині, екологічному контролі та спецтехніці…

Щоби не відвернути читацьку зацікавленість, на цьому переліку логічно буде поставити крапку. Та нагадати найцікавішу його думку: закони фізики не можна змінити, наприклад, владою олігархів чи рішенням суду, й тому діяльність у цій сфері є цікавою та приємною, а коли ще й вдається чогось досягти чи встановити якісь закономірності явищ — це дає незрівнянну радість і насолоду. Це дуже сучасний підхід, хоча, здається, він таким був завжди — принаймні, відколи існує фізика як наука. Характерною особливістю науковців є раціональне мислення. Хоча прина-гідно можна було б згадати відомі вчені авторитети, причетні і до сфери ірраціонального.

Та чомусь пригадується інше. А саме — 90-і роки минулого століття, інтенсивне відновлення донедавна заборонених релігійних конфесій, зокрема й Української греко-католицької церкви, репресованої радянщиною ще в 1940-х. Ярослав Лепіх — не гуманітарій, не клірик — став одним із активних промоуторів створення в Одесі греко-католицької громади, властиво, відновлення того, що колись тут уже було. Сьогодні ця громада є однією з найбільших на південно-східних теренах України. Цим завдячує енергії та наполегливості видатного — без будь-якого перебільшення — вченого. Людини, котра поєднує точну науку, що формує адекватне світоглядне розуміння природи, життя, з духовною сферою. І це повністю відповідає законам світобудови. Сьогодні, як знаємо, наука не суперечить релігійному вченню.

Коли ж замислитись, чому з-поміж багатьох саме цей чоловік взявся за таку справу, то неодмінно думка засягне до тих місць і до того соці-уму, де, властиво, прийшов до життя. А це — та частина сьогоднішньої Польщі, де спрадавна жили українці. Тодішній Ярославський повіт — батьківщина його роду. Драматичним наслідком сумнозвісної операції «Вісла» стало переселення українців — властиво, депортація всіх українців — з території Польщі. Родина опинилася на Тернопіллі, в містечку Товсте, де й народився майбутній вчений. А в чому феномен? Та в тому, що справіку люди там жили не лише куснем хліба та мирськими пристрастями, а й глибокою вірою, що допомагала їм у всьому. Свідомість того покоління не була отруєна руйнівною атеїстичною пропагандою. Так і діти виховувались.

Потім був переїзд на Одещину, в Березівку. Золота медаль — як підсумок шкільних років, коли вже з дитинства розумілося, що треба добре вчитися, щоби уміти захистити себе і родину — це десь на рівні підсвідомого. Потім — Одеська політехніка. А далі — трудовий шлях, як прийнято говорити: від інженера Сухумського акустичного інституту АН СРСР (це за призначенням) — до академіка. Нагорода Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи України, переможець конкурсу «Людина дії — 2011» у номінації «Український учений» (за версією журналу «Український тиждень»), переможець всеукраїнських конкурсів «Винахід-2011», «Винахід-2012», «Винахід-2016»… В Енциклопедії державних нагород України про Ярослава Лепіха вповідає ціла сторінка…

Людина дії… Ось найхарактерніше для нього визначення. Понад те, постать ця аж ніяк не вкладається в уже усталені професорські прокрустові рамки. Наш професор — моложавий, рухливий, енергійний, в міру емоційний. Тяжіє до полі-тики — як більшість тверезо мислячих українців, бачучи її як інструмент позитивних змін у суспільстві. Як учений, науковець широких поглядів переймається не лише проблемами фізики. Чому, наприклад, науковців не причисляють до творчої інтелігенції — як працівників сфери культури? Чому Українська держава майже не підтримує українську науку: нинішній бюджет Національної академії наук дорівнює бюджетові середнього європейського університету або ж футбольного клубу на кшталт «Шахтаря»? Дуже непокоїть його, що нинішня молодь не бачить для себе перспективи в Україні, й через те воліє вчитися за кордоном. У 2016 році — про це він говорить з тривогою як про тенденцію — у ВНЗ однієї лише Польщі навчалося близько 60 тисяч українських дітей — це приблизно 10 таких університетів, як ОНУ ім. І.І.Мечникова.

Проблем багато, вони вельми серйозні і не можуть не тривожити серйозного вченого, людину з державницьким, патріотичним мисленням, бо назрівали давно, й він це бачив, передбачав, спостерігаючи за тенденціями розвитку країни — а вірніше, відсутності такого. Тож не випадково свого часу балотувався до ВР та до міської ради. І цілком вже логічною видається його участь у діяльності Народного руху України — свого часу був там заступником голови проводу. А також очолював міську організацію демократичної інтелігенції, хоч, по правді сказати, слово це стрімко втрачає і свій авторитет, і вагу в суспільстві, яке за останніх чверть століття трохи таки деградувало. Сьогодні воно, як ніколи, потребує таких ось людей активної дії, людей неспокійної думки та широти мислення, надто — на місцях.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net