Рятуйте! люнуло!..
Дні летять на старість з роками наввипередки. Ніби вчора їздили з Віктором Марченком на риболовлю, а вже десять літ, як він почив у Бозі. Добрий був чоловік до людей і мудрий до землі — агроном.
Народився в селі Любашівського району, тому гордо називав себе Сином Землі. Закінчив Ананьївське ПТУ, потім — Одеський сільгоспінститут. Будучи чесним комуністом, пройшов безвідмовно складну школу життя: колгосп, райком — за розум, райком профспілки працівників сільського господарства, бо не колінкував ні перед ким. Після здобуття Україною незалежності капітан Марченко працював воєн-руком у своєму ПТУ, а після розвалу військової підготовки у школах — завучем з виховної роботи в Ананьївській школі-інтернаті. Огледівся лишень один раз — пенсія.
Якось прийшов до мене в гості з пляшкою оковитої, привітом з рідного села, заткнутою кукурудзяним качаном. Знав, що дружина в санаторії, син — у Києві, а донька — у турпоїздці. Його ж дружина поїхала до Польщі «за шмутками», а його з собою принципово не взяла. Мати мені саме дала на обід літровий слоїк дрібненької звареної картоплі, таку колись викидали свиням, присмаченої товченим часником з олією та золотисто-посмаженою цибулькою. Так її навчила подруга, тітка Ніна Осадча, дружина адмірала запасу Павла Осадчого, яка приїздила з Одеси до 90-річної матері на фазенду. Так ото Кононович глянув на оту дрібноту в посудині й спитав, посміхаючись:
— Що це? Хто мав час на чищення такої дрібноти? Можна, спробую?
— Звичайно! Це мати постаралася, щоб дитина не була голодною. Подякуєш їй. Мені для товариша й «свинячої» не жаль. Зараз он наріжу українського наркотика, гарно засмаленого, помідорчик, малосольні огірочки — і розпочнемо риболовлю: наливай і смикай...
Доки готував закуску, Кононович виделкою дзьобав мамин делікатес, заглядаючи в банку, як горобець. У банці було вже половину харчу...
— Ти що, здурів? Це ж шикарна закуска!
— Це я вже оцінив. У тому-то й справа, що я, Син Землі, а ще й не пробував такої простої смакоти...
— Треба жити в Одесі, мати жінку адміральшу, а не спекулянтку, якій було б не ліньки творити таку смачну без нітратів страву. А тут ще й витримка потрібна, щоб очистити таку кількість мундирів...
Прийнявши те, що підсилює думки, домовилися на вихідні порибалити.
Прокинувся поночі, українці кажуть, «ще в чортів голос», без будильника, — настільки було великим бажання порибалити. І — швидше з хати, щоб не розбудити дружину. Спросоння може щось лихе буркнути — і прощавай, риболовля: рватимуться снасті, риба сходитиме з гачка, а то й зовсім не клюватиме і т.д. То є найперша і найперевіреніша прикмета.
На вулиці охоплює нічна прохолода, по тілу пробігають приємні дрижаки. Вже поховалися зорі. Миттєво завантажив старого товариша разом із снастями. Й ось колеса стрімко намотують кілометри бетонної смуги до ставка. Нервовий дрож уже спав, бо прийшла віра в рибальське щастя.
Обабіч дороги хизується своїми золотими шатами пшениця, нахиливши колосся за вітром. У густих рядках вилискує кукурудза. Мов килим, зеленіє соняшник, заткавши той килим золотом своїх голівок, що повернулися на схід сонця. Запахи землі широко роздувають легені. Пахтить різнотрав’ям і дорожньою пилюкою з обочини. Краса ж бо яка в Україні!..
Але в око впадають понівечені рукотворні лісосмуги. Місцями лише стирчать молоді чагарі. Мов би в Україну повернувся смертоносний буревій кучмівської доби. Субсидії й тарифи заставили населення взятися за сокири та пилки і рятуватися тим, що посадили їхні діди та бабусі... Ніхто нічого не охороняє — всі кинулися в політику й хабарі... Покійна мати розповідала, що після революції були така ж руйнація, вакханалія і нищення прекрасного... Нині ж — влада анархістів і бариг...
— То як з’їздили на Буг? — перервав невеселі думки Віктор Кононович. — Щось взяли солідне?
— Взяти-то взяли, але ледве не втопився у Первомайську.
— Як це ти ухитрився? Човен тріснув чи що? Чий човен?
— Сергія Забудька. Та не в тому справа... Сів ото я на сома. Взяв свій фірмовий спінінг з рапірами. На два гачки начепив нарізану смужками яловичу печію, а середній — зарядив вовчком... Сиджу й куняю недоспане. Приємний вітерець повіває вздовж старовинного Буга. Бачу, хлопці вже тягають рибу, а в мене, грішного, жодного хвоста. По серцю пазурами шкребуть від заздрощів коти... Тільки-но подумав про передислокацію під невеличкі зарості, бо краще коблик у руці, ніж омріяний сом у думці, — аж тут як смиконе!.. Човен став боком вгору і дивом не перекинувся. Добре, що чималий якір. Потім ніби попустило, лише спінінг, немов пружина, ще краще підсік здобич і тремтить у руці. Та ось знову як смиконе, і з швидкістю кур’єрського разом з якорем рвонуло в бік мосту, на гостре каміння... Думкою бачу: зараз як шандарахне в бика мосту, так з мене одні ноги й повискакують на берег, а тулуб піде на харчі ракам і сомам... З переляку як зарепетую: «Хто у Бога вірує, рятуйте, а невіруючі — бийте сома!» А звідусіль дають поради: «Кидай спінінг, рибалко нещасний, як нема чим підрізати волосінь! Кидай, дурню, спінінга, бо втопить! Там добрий кабан попався, он що виробляє. З ним жарти кепські...».
Гай-гай, думаю, хай втопить, але я його, змія-горинича, не відпущу. Замориться без білета катати. Думаю, невже здамся перед отим пудом сома? Так ось, лечу як по іподрому на рисакові, аж вітер свище, ногами вперся у борт човна, намертво вчепився у ручку спінінга, який колись у Криму витяг 30-кілограмову камбалу-калкан. Тим часом сом підійшов до бика по мілководдю, зрозумів, що там не мед, і різко розвернувся на чисту воду. Тут я згадав, що плавати не вмію, і подумки благаю: Господи, спаси і помилуй! Я ж не винен, Боже, що став затятим рибалкою. Не можу кинути спінінг, бо дорогий як спогад. Потім усі рибалки району і двох областей травитимуть з мене анекдоти, що здрейфив, злякався якогось супербичка. Не всякому, Боже, ти посилаєш до рук таке щастя! Звернувся до Матері Божої-заступниці, встиг ще й звернутися до свого ангела-охоронця... Й ось на мій дикий лемент наввипередки поплило декілька човнів. В одного рятівника в руках зблиснула рушниця, в другого — сокира... Прогримів дуплет. Справу завершила сокира. Сома зважили в ресторані, що понад річкою. Мені відрубали хвоста на сім кіло і голову, щоб навчився думати.
— Скільки ж заважив сом? — спитав товариш.
— 67 кілограмів.
— Де ти рибалив?
— Казав же — у Первомайську. Про той випадок, мабуть, там пам’ятають і досі...
— Тільки щось має статися цікаве — так у мене відрядження, — відреагував на розповідь Кононович...
Хотілося б, друже, повернути той час, а з ним — і тебе...
Борис ДРАЇМ.
м. Ананьїв.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206