№ 19-20 (21810-21811) субота 25 лютого 2017 року

Із виступу Президента України Петра Порошенка на оперативному зборі  керівного складу Збройних Сил

Як Верховний головнокомандувач, як Президент від імені українського народу хочу подякувати вам, а також солдатам, старшинам, прапорщикам, всьому особовому складу Збройних Сил та інших наших військових формувань за надійний захист країни від російського агресора. Агресії, яка в різних формах та з різним ступенем інтенсивності триває вже три довгих роки. Бо саме в цей час три роки тому так звані зелені чоловічки почали незаконну анексію Криму.

2608 українських військовослужбовців загинули за час агресії, 2200 з них — зі складу Збройних Сил України. Просив би вшанувати їхню пам’ять хвилиною мовчання. Ми вшановуємо як Героїв Небесної Сотні, яких країна поминає в ці дні, так і тих, хто віддав своє життя за захист територіальної цілісності нашої держави.

Завдяки героїзму воїнів, завдяки подвижництву волонтерів, завдяки твердому патріотизму переважної більшості українських громадян, завдяки спільній роботі всіх гілок влади, завдяки зусиллям українських дипломатів, які залучили на нашу підтримку значну частину світової спільноти, російську навалу вдалося призупинити. Ми звільнили частину захоплених ворогом територій і локалізували театр воєнних дій. Спасибі вам, і слава Богові, що дав нам сили і можливості вистояти.

Однак загроза повномасштабної агресії з боку Російської Федерації нікуди не ділася. І ця загроза не лише сочиться через неконтрольовані нами прикордонні ділянки на Донбасі, вона нависає по всій лінії кордону з РФ, і навіть більше. Що переконує нас у ворожих намірах Російської Федерації.

У ніч з 22 на 23 лютого 2014-го президент України Віктор Янукович, наляканий революційним Майданом, таємно залишив резиденцію в Межигір’ї і пустився навтьоки. Через три роки після втечі своєрідний «ювілей» одночасно відзначили в Москві і в Києві.

Про таємниці листування

У колишній братській країні трирічний «ювілей» втечі відсвяткував сам Янукович. Він дав інтерв’ю кільком засобам масової пропаганди, включаючи інформаційне агентство Росії «ТАСС», газету «Комсомольская правда» і псевдоліберальне радіо «Эхо Москвы».

Колишній президент повідомив, що був і є ворогом насильства, не віддавав наказу про розстріл протестувальників на Майдані, а три роки тому головною його ме-

тою було захистити свій народ. 14 березня 2014-го Янукович, позбавлений Верховною Радою повноважень глави держави, закликав Путіна ввести в Україну війська для наведення порядку. Але в інтерв’ю пресі він розповів, що зробив це не в листі (ЗМІ, мовляв, брешуть), а в заяві.

Чим заклик ввести іноземні війська в заяві відрізняється від такого ж заклику у листі — незрозуміло. Зате зрозуміло, навіщо російські ЗМІ витягли Віктора Федоровича на арену саме тепер, спішно обтрусили від нафталіну і дали можливість публічно верзти подібну нісенітницю.

Підозра у скоєнні Януковичем державної зради підтверджена документально. У розпорядженні Генеральної прокуратури України є копія документа (сумнозвісної «заяви»), засвідчена в секретаріаті ООН. На засіданні Радбезу в березні 2014-го саме цим папірцем потрясав постпред Росії Віталій Чуркін (нині вже покійний), виправдовуючи анексію Криму.

Добрий день, шановні панове!

Я все своє життя передплачую газети, і на цей рік, 2017-й, виписала п’ять: «Чорноморські новини», «Експрес», «Добрий господар», «Рідне село» і «Голос православ’я» (церковна газета Київського патріархату), але такого безпорядку за свої 75 я не пам’ятаю, як у цьому році.

Я дуже чекала перших номерів газет, вони завжди дуже гарні, святкові і дуже цікаві, але 4-й номер «ЧН» отримала 4 лютого, в суботу, а решти номерів так і нема — і коли вони будуть? Уже й цікавість пропала до них.

Газети дуже дорогі. Я передплачую на шість місяців, а потім, у червні — знову, на друге півріччя, але з такою доставкою ніхто їх не передплачуватиме, — це ж гроші на вітер викидати. З доставкою газет наша сільська, Єреміївська, пошта не винна — їй просто не доставляли газет ні обласна, ні районна пошти. Де мої газети? Хто винен у цьому безпорядку?

Я знаю, що грошей ніхто не поверне, але нехай редакція витребує із них мої гроші за перші місяці і, відповідно, на сьомий і восьмий місяці, щоб я не платила знову за перший-другий місяці. Де мої гроші, де мої газети? От тому-то й не хочуть виписувати газет.

Дорогі земляки! Вітаю вас із днем народження Одещини!

Уже 85 років минуло відтоді, як з’явилася най-більша область — перлина на півдні України.

Нема жодних сумнівів щодо унікальності нашого краю — його завжди оточувала своєрідна духовна аура. Захоплюють відмінності у ландшафті, вигляді сіл та міст, характері жителів. На півдні вражає розмаїття недоторканої природи у Дунайських плавнях та неозорих полів, а на півночі — зачаровує Савранський ліс.

Олекса Різників (псевдонім — Олекса Різниченко) — шістдесятник, член Національної пілки письменників України, автор десятків книг поезії та прози, мовознавчих робіт «Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?» (2001, 2003), «Одноримки. Словник омонімів» (2002), «Складівниця української мови» (2003), «Маюнелла» (2014), «Словогрона духу» (2015) тощо.

Лауреат літературних премій ім. Павла Тичини, Кос-тянтина Паустовського, Тараса Мельничука, Степана Олійника, Бориса Грінченка, Ярослава Дорошенка, Тодося Осьмачки.

Двічі репресований органами КДБ — у 1959-у та в 1971-у. Першого разу засудже-ний на півтора року, вдруге — на п’ять з половиною.

Ось його розповідь про першу репресію.

Що король — голий, бачили дуже багато людей. 

І всі розуміли, що вголос про це говорити не можна — поплатишся свободою чи й головою. Осмілювалися про це сказати тільки великі правдолюбці або ж діти, як отой хлопчик у казці Андерсена «Нове вбрання короля».

Діти, як правило, ще не свідомі того, що за це їм за-грожує або ж, коли й свідомі, то природний потяг до Правди-Істини переважає у душі їхній усякий страх, і вони встигають, перш ніж злякатися, вигукнути:

— А король — голий!

Тоді починалася метушня. Одні мерщій ховали очі, щоб хтось не помітив, що і вони бачать нагість короля, інші — розглядалися по боках, чи хто не помітив, що і вони бачать...

або Кому «русскій мір» співає алілуя?

Давній-давній спогад.

— Мамо, а можна казати «к чорту»?

Мама жахається:

— Доню, що ти повторюєш? Це погане слово, забудь його.

— А чому ж тато, коли сердиться, говорить: «Ять його мухи!»?

На маминому обличчі уже посмішка:

— То не лайливі слова. Вони означають: «Їдять його мухи з комарами». А тато, щоб швидше — «Ять його мухи»! І мовив це спересердя.

Так було й напередодні. Прийшов батько з невдалої рибалки, спересердя кинув об підлогу однісінького карася:

— Ять його мухи! Тридцять днів — тридцять рибин!

Батько, перший механізатор у селі, був трактористом від Бога. А от рибалка з нього...

Але приходять нові часи, а з ними і, як кажуть, нові пісні, загрози та проблеми. Третє тисячоліття почалося із тектонічних зсувів у міжнародних відносинах і локальних воєн за переділ кордонів.

Не минуло це лихоліття й України. Нам би зміцнювати свою незалежність, втілювати реформи — аж ні. Війна! І знову з боку ненаситної Росії. Підступна, гібридна. Вже третій рік бандформування, споряджені й очолювані російськими хазяями, щодня обстрілюють наші позиції з артилерії, «градів», танків, прагнучи втягнути нас у гарячу фазу війни. Наші хлопці мужньо тримають оборону, не піддаються на провокації, а, бува, відвойовують хоч дещицю окупованої землі.

Бій у розпалі. «Гради» луплять не на жарт. Раптом неймовірний біль і… все… Мов у тумані бачу друга Ігоря, він лежить, вкритий пластом фосфору. Біжу. Навкруги справжнє пекло: крики, хаос і кров. Добігаю до товариша, звільняю його від фосфору і лягаю на нього, щоб прикрити своїм тілом. Аби лишень не покалічило. Далі — темрява…

Так пригадує свій останній бій у Луганському аеропорту старший сержант Ярослав Верхоляк. Тоді воїни потрапили під обстріл «Градів».

Перший осколок влучив Яро-славу в обличчя — розтрощив щелепу, розбив ніс і пошкодив око. Другий — потрапив у коліно.

Той гарячий липень в аеропорту, коли бойовики не шкодували ні споруд, ні людей, коли з боями не на життя, а на смерть Ярослав з побратимами проривався в саме пекло, вкарбувався осколками і в пам’ять, і в тіло. З колони старшого сержанта Верхоляка прорвалося лише шість машин…

«Ми ще не бачили, щоб «м’ясо» бігало!» — так побратими згадували момент, коли Яро-слав з розірваною ногою і понівеченим, закривавленим обличчям ледве добіг до товариша. Як йому це вдалося і що було потім — не пам’ятає. Доба без свідомості. Усе спостерігав, мов згори. Раніше у таке не вірив.

Відкривши очі, Ярослав зрозумів, що живий, бо відчував нестерпний біль. Війна ж дивилася йому у вічі скривавленими тілами побратимів… У той момент він сповна збагнув її жахіття.

У номері за 16 лютого «ЧН» уже писали про «круглий стіл» одеських економістів, представників малого та середнього бізнесу, присвячений підсумкам минулого року та нинішній політиці уряду. Тоді, зокрема, ми оприлюднили думку завідувача кафедри світового господарства та міжнародних економічних відносин Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, доктора економічних наук, професора Сергія Якубовського. Зараз пропонуємо вашій увазі основні моменти виступів інших учасників того зібрання, що відбулося в інформагентстві «Контекст-Причорномор’я».

Думку про те, що українців відверто обдурюють, підтримує й інший експерт — заслужений економіст України Василь Васильковський. Провівши певне економічне «розслідування», він дійшов висновку, що закладене в держбюджет-2017 зростання державного боргу означає одне: на українців, після приватизації «ПриватБанку», чекають «нові фінансові афери від уряду». Про це свідчить ще 300 млрд грн, закладені в гарантований держборг.

«Напередодні нашого «круглого столу» було засідання уряду. Там прем’єр Гройсман цілком серйозно заявив, що «Україна економічно піднімається з колін, заробітні плати зросли, а рівень безробіття знизився». Особливо коментувати тут нічого, достатньо просто реально оцінити ситуацію в нашій країні за трьома показниками: державний борг, ВВП, показники експорту і золотовалютних резервів, — зауважив експерт. — Тоді реальна картина життя українців проясниться. А реалії — далекі від ідеалу. Лише в 2016 році державний загальний борг досягнув 1 трлн 927 млрд грн (це 82% номінального ВВП, який, за попередніми даними, начебто складає 2 трлн 358 млрд грн). При цьому, в Бюджетному кодексі нашої країни, який прийняли в 2015-у, записано, що верхня межа державного боргу не повинна перевищувати 60% ВВП (у меморандумі Міжнародного валютного фонду показники трохи інші — там зафіксовано 71% ВВП) до 2020 року. А ми вже за результатами 2016-го за показниками державного боргу на позначці 1 трлн 927 млрд грн», — зазначив Василь Васильковський.

За інформацією регіонального відділення Асоціації міст України в Одеській області, торік надходження доходів загального фонду місцевих бюджетів об’єднаних територіальних громад (з урахуванням трансфертів з державного бюджету) склали 438 млн грн, що майже у сім разів більше порівняно з надходженнями 2015-го до бюджетів місцевих рад, які ввійшли до ОТГ.

Надходження власних доходів місцевих бюджетів ОТГ зросли більш ніж утричі (на 145 млн грн) порівняно з 2015 роком (із 64 млн грн до 209 млн).

Крім того, об’єднані територіальні громади Одещини за 2016 рік використали державну субвенцію на формування інфраструктури на суму 62 млн 442,38 тис. грн. Зокрема: Балтська ОТГ освоїла 19 млн 412,68 тис. грн; Біляївська — 3 млн 610,8 тис. грн; Великомихайлівська — 10 млн 356,1 тис. грн; Красносільська — 9 млн 492,68 тис. грн; Маразліївська — 6 млн 850,3 тис. грн; Новокальчевська — 4 млн 180,66 тис. грн; Розквітівська — 5 млн 694 тис. грн; Тузлівська — 2 млн 845,16 тис. грн.

Побачити Гуцульщину в Одесі можна на виставці світлин фотомайстрині Лілії Гричулевич у бібліотеці імені Едуарда Багрицького, що на Преображенській 35-а.

Рік тому я писав про її художній фотозвіт з мандрівок Грузією. Саме світлини Лілії дали найповніше уявлення, як виглядає ця країна, в якій мені, наразі, ще не довелося побувати. Гуцульщину знаю добре, тож не міг собі відмовити у задоволенні подивитися на дорогий мені край очима іншої людини.

У центрі уваги фотографа — люди, мешканці гуцульських сіл та присілків, розкиданих далеко поміж горами, лагідними в погідну літню днинку, темними й непривітними малосніжної зими. На світлинах — середовище, в якому вони народжуються, живуть, старіють. Нелегка буденна праця і свята, бо як же без них? Тут збережені прадідівські звичаї та обряди, інколи — з дохристиянським корінням. Для місцевого люду таке життя звичне і йде «за порєдком». Хліб насущний тут добути важче, ніж на рівнині. Бог обділив гуцулів землею для оранки, але взамін дав чудові гірські краєвиди та почуття прекрасного. Тутешні люди — справжні естети, це в них вроджене. А для того, хто здаля приїхав, — то велика екзотика.

Світові Гуцульщину відкривали не місцеві. Михайло Коцюбинський, Станіслав Вінценз, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Георгій Якутович. Чотиритомну монографію «Гуцульщина», найповніше класичне дослідження з етнографії, написав професор Володимир Шухевич, дід славного Романа Шухевича (Чупринки). А Гнат Хоткевич, автор «Довбуша» та «Камінної душі», засновник Гуцульського театру, котрий вперше потрапив сюди з Великої України 1908 року, написав: «Коли я приїхав на Гуцульщину, то роззявив рот. Шість років ходив із відкритим ротом і виїхав з відкритим ротом».

Лілія Гричулевич за походженням подолянка, тож подивімося, як вона відкрила для себе і для нас цей дивовижний край. Залишаючи осторонь популярні, але знівельовані комерцією, туристичні центри Яремче чи Буковель, авторка показує нам автентичну Гуцульщину, котра справді зігріває душу.

У середу в Києві відбулася прем’єра фільму «Гіркі жнива», а з учорашнього дня його можна  переглянути в кінотеатрах країни.

В основі сюжету — епічна історія кохання на тлі трагічних подій в Україні початку ХХ століття. Життя молодого хлопця і його коханої змінюється назавжди в 1933-у, коли їхня родина і земляки стають жертвами Голодомору та сталінських репресій. Але цього разу творці стрічки вийшли за рамки традиційного сприйняття того жахіття і приниження, яке творив тодішній режим проти нашого народу, — мистецькими засобами вони показують силу непереборної волі українців до життя та їхній незламний дух боротьби.

Фільм знятий канадськими кінематографістами в Україні за участю відомих голлівудських, європейських та українських акторів. На широкі екрани по всьому світу «Гіркі жнива» вийдуть в останні дні лютого — у першій половині березня. Прем’єри вже відбулися в Австралії, Великобританії та США. На черзі — Канада та ще понад 40 країн.

Як зауважив у коментарі «Укрінформу»  продюсер стрічки Ян Ігнатович (Канада), низка країн готує спеціальні покази фільму, а також його демонстрацію на телебаченні, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. «Це не є масове кіно, не Star Wars. Але ми сподіваємося, що глядачі підуть дивитися наш фільм, що про нього будуть говорити, що він справить велике враження», — додав продюсер.

Творці фільму, усвідомлюючи, що про Голодомор на Заході практично нічого не знають, намагалися зробити кіно у форматі, зрозумілому і прийнятному для тамтешнього глядача. 

25 лютого — 130 років від дня народження Леся Курбаса (1887—1937), українського режисера, актора, драматурга, публіциста

Кожна епоха народжує митців, які потрапляють на стрижень духовного й культурного життя нації, вияскравлюючи у своїй творчості найістотніші риси народу, їхнє мистецтво мовби вбирає в себе творчу енергію країни, особливо в драматичну добу, в часи виняткової напруги, піднесень, трагічних прозрінь і пророчих осяянь.

Саме таким велетнем був Лесь Курбас — одна з найвидатніших постатей українського культурного життя 1920-х — початку 1930-х років. Актор і режисер, організатор театру і театральний педагог, драматург і перекладач, мислитель.

Народився Олександр-Зенон Степанович Курбас 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою — Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, але й за бідності своєї прагнув дати Олександрові гарну освіту. Хлопець навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура.

Уже тоді Лесь Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року ця мрія здійснилася — він вступає до цього театру. Але сталося так, що свій акторський талант, який міг там розвинутися, Лесь приніс у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом «Молодий театр» (ця назва з’явилася вже влітку 1917-го). «Молодий театр» — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього колективу взяли початок кілька українських театрів.

Цьогоріч минає 165 років від дня народження видатного художника, педагога, громадського діяча К.К. Костанді — культової фігури для мистецької Одеси. Цій даті присвячена чергова виставка членів обласної організації Національної спілки художників України, яка відкрилася в Одеській філії Грецького фонду культури і яка є частиною відкритого проекту «Маловідомий Костанді — його учні й послідовники».

Серія художніх та фотовиставок, які ініціював фонд у 2016 році, — вияв поваги і шани Киріаку Костанді, прагнення глибше збагнути його значення для Одеси і ширше — для європейської культури (див. «ЧН» за 3 грудня  2016-го).

Присутніх привітали господарі — голова філії Грецького фонду Софроніс Парадисопулос, спів-організатори виставки: голова облорганізації НСХУ Анатолій Гор-бенко, керівник живописної секції спілки Микола Овсійко, а також доктор мистецтвознавст-ва Ольга Тарасенко, директор Архітектурно-художнього інституту ОДАБА Віктор Уреньов, мистецтвознавець Анна Носенко, художник Борис Бєлов.

Цікаві факти про Киріака Костанді та його родину повідав присутнім Юрій Валюк, який був близько знайомий з доньками славетного митця. Він є автором психологічно виразного графічного портрета Любові Кирі-аківни, створеного у 1984 році і  представленого на цій виставці.

Одеський південь, його клімат, з одного боку, традиції, перш за все, французького ім-пресіонізму і російського плене-ризму — з іншого, породили та-ке художнє явище, як живописець Костанді, південноросій-ську школу з її насиченим колоритом та емоційністю. Прина-гідно відзначимо, що за межами Одеси ді-яли східні тенденції: розвиток споглядаль-ного пленеризму характерний для творчості І. Похитонова, С. Васильківського, П. Левчен-ка. Вони брали активну участь у виставках Одеського товариства південноросійських художників. Потрібно пам’ятати, що раніше у цьому напрямку зробив помітний крок Т.Г. Шевченко (картина «На пасіці», 1843).

Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка на засіданні, що відбулося 20 лютого, визначив переможців 2017 року.

Офіційно імена лауреатів будуть оприлюднені після того, як Президент  Петро Порошенко підпише відповідний указ. За рішенням комітету цьогорічними достойниками названо:

• у номінації «Література, публі-цистика, журналістика» — Іван Малкович (книга віршів «Подорожник з новими віршами»);
• у номінації «Візуальні мистецт-ва» — Микола Малишко (художній проект «Лінія», скульп-тура);
• у номінації «Музичне мистецтво» — Богдана Фроляк (симфонія-реквієм «Праведна душа ...», хорова кантата «Колір», музичний твір «Присниться сон мені»);
• у номінації «Кіномистецтво» — Степан Коваль (анімаційний серіал «Моя країна — Україна»).

Національна премія імені Тараса Шевченка — найвища творча відзнака в Україні. Премію присуджують за вагомий внесок у розвиток культури і мистецтва. Щорічно присуджується до п’яти нагород.

Посівний календар — не догма, а порадник. Ґрунтується він на багаторічній практиці садівників-городників, які, вирощуючи рослини, враховують і віковий досвід попередників,і науково доведений вплив на Землю її супутника — Місяця.

Посівний календар називає дні в кожному місяці, коли рекомендується садити ту чи іншу культуру. Зрозуміло, не у всіх дачників є можливість серед тижня вибратися на свою ділянку, а відтак і чітко, поденно, дотримуватися розпису. У такому випадку знадобляться основні правила висівання-висаджування: культури, що ростуть над землею, необхідно висівати-садити в період зростаючого Місяця, а ті, плоди яких зріють під землею, — в період спадаючого («старіючого») Місяця.

Слід, мабуть, зауважити, що завтра, 26 лютого, настає молодий Місяць, тож з понеділка починається фаза його росту, яка закінчиться 11 березня. Наступного дня, 12 березня, Місяць стане уповні, а відтак надалі «старітиме», фаза спадання. 28 березня — молодик, далі — зростаючий, 11 квітня — повний Місяць, далі — спадаючий і 26 квітня — знову молодик. Рости Місяць буде до 

9 травня, а з 11-го знову піде на спад, аж поки 25 травня не постане новий. Наступні два тижні — фаза зростання, 9 червня — повний Місяць, далі — «старіючий», а 24-го — знову молодик.

До речі, у нашій, північній, півкулі Землі відрізнити першу чверть (початок зростання) від останньої (завершальної на спаді) можна й за виглядом Місяця: якщо його серп на небосхилі схожий на літеру «С», то він «старий», тобто остання чверть, якщо ж повернутий навпаки — молодик.

У православних та греко-католицьких церквах Великодній піст — час духовної підготовки віруючих до свята Великодня — цьогоріч розпочинається у понеділок, 27 лютого.

Уже перші християни у день єврейської Пасхи розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того щоб належно провести цей день, вони вирішили проводити його у пості. У первісній Церкві цей 1—3-денний піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою.

У ІІ та ІІІ століттях Церква починає звертати велику увагу не лише на сумну подію Христових мук та смерті, але й на радісний факт Воскресіння Христа. Так виникла практика хресної та воскресної Пасхи. Протиріччя, які виникли згодом, усунув 325 року Нікейський собор.

У ІІІ ст., як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, передпасхальний піст у деяких церквах триває уже впродовж тижня: сьогодні — це Страсний тиждень. Перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст походять з IV ст.

Розбіжність у визначенні дати Пасхи між Сходом і Заходом виникла після введення у XVI ст. григоріанського (нового) стилю, коли на Заході почали використовувати нову формулу вирахування Пасхи, пов’язану з впровадженим календарем. У східній церковній традиції продовжує зберігатися юліанський (старий) стиль, а тому дата Пасхи вираховується від рівнодення за старим стилем, тоді як у західній традиції — від рівнодення за новим стилем. Іноді випадають роки, коли християни різних церков святкують Великдень одночасно.

Хоча говоримо про 40-денний Великодній піст, у Східній Церкві він фактично триває 36 з половиною днів — сім тижнів без субот та неділь, а також Велика субота безпосередньо перед Пасхою та половина ночі перед Пасхою.

Фахівці Університету Калгарі стверджують, що можна «спати наперед».

Це означає, що коли на людину очікує нічна робота, буквально дві додаткових години сну того дня дозволять їй впоратися із ситуацією і не заснути. Зайвих дві години сну на добу можуть допомогти мільйонам людей виправити непросту ситуацію з робочими змінами або соціальними процесами.

Довгий час вчені вважали, що єдиний спосіб повноцінно відпочити — це поспати вже після важкого розумового чи фізичного навантаження. Однак недавнє дослідження канадських учених показало, що це не зовсім так: додаткові кілька годин сну перед роботою дозволять поліпшити працездатність, різні функції мозку, в тому числі пам’ять, а також фізичну силу.

Дослідники Університету Тафтса встановили, що солодкий червоний перець знижує ймовірність розвитку раку легенів у курців.

У список продуктів, що містять бета-криптоксантин (червоний пігмент), увійшли апельсини, мандарини, інші помаранчеві, різні види солодкого перцю, більшість червоних і жовтих фруктів та овочів.

Пари, в яких обидва партнери страждають на ожиріння, мають на 50 відсотків менше шансів стати батьками, ніж пари з нормальною вагою.

Результати дослідження, оприлюднені науковцями Національного інституту дитячого здоров’я та розвитку людини у журналі Human Reproduction, засвідчили, що пари з надмірною вагою стикаються з великою кількістю труднощів при зачатті дітей. Особливо складно було завагітніти жінкам з індексом маси тіла, вищим за 35, тобто із сильним ступенем ожиріння. Чоловікам і жінкам із зайвою вагою потрібно близько року, щоб зачати дитину. При зниженні маси тіла ймовірність зачаття автоматично збільшувалася.