Душа — у хмарах, вірші — у серцях

Цю по-справжньому неординарну людину добре зна-ли у Балті (і не тільки), але мало хто — як поета. Талановитого поета.

Мова — про Віталія Агеєва, міцного чоловіка, завжди бадьорого, оптимістичного, усміхненого, залюбленого в життя, чудового батька, багатьом відомого як кочегара (оператора котельних установок), який працював на молочноконсервному комбінаті, а потім — на хлібозаводі та швейній фабриці. Скромний і простий, він рідко ділився зі знайомими власними віршами — чистими, як його душа, й відвертими, як його характер.

Віршовані спроби Віталій почав робити під час строкової військової служби у Туркменії в 1980-х. Тоді це було душевною потребою для висловлення почуття ностальгії за рідним краєм. А серйозно захопився поезією, вже повернувшись додому, в Балту. Тут він 1966 року народився, тут закінчив школу №2. Тут і нині живуть його рідні та близькі.

Як поет Віталій — справжній самородок, адже, крім школи й профтехучилища, ніде не навчався, спеціально не опановував канони віршування та літературознавства. Однак Бог наділив його ліричною душею й поетичним мисленням. До цього додалися природні простота і щирість, а ще — відраза до фальші та працелюбність.

Мені особисто випало долею лише кілька років спілкуватися з Віталієм, слухати й читати його вірші, а деякі з них готувати до друку в районній газеті «Народна трибуна». Це були справді чудові години й дні спілкування. Як, сподіваюся, для нього, так і для мене — двох побратимів по перу і двох друзів. На превеликий жаль, трагічна випадковість за безглуздих обставин на початку серпня 2012-го обірвала життя Віталія Агеєва.

Він встиг видати лише дві книжки віршів — «Шагнуть бы в небо не спеша» (Одеса, 2005) та «Откройте окна» (Кодима, 2009). Саме остання, на мою думку, відкрила читачам появу в Балті справжнього поетичного таланту. Друкувався також у колективних збірках та місцевій пресі. Впродовж 2000-х був активним членом балтського літоб’єднання імені В. Куликівського при «Народній трибуні».