№ 16-17 (21807-21808) субота 18 лютого 2017 року

Переглядів: 448

Криза назріла, перезріла, але нічого не сталося

Надзвичайка — справа звична

Рішенням уряду запроваджено надзвичайний стан в енергетиці? Але ж імовірність цього не виключали й тоді, коли ешелони з антрацитом з «народних республік» ще безперешкодно перетинали лінію поділу, а до торгової блокади окупованих територій активісти тільки готувалися.

Через блокаду залізничних шляхів ветеранами АТО виник дефіцит антрациту? Але ж він виник ще два роки тому без будь-якої блокади, коли терористи першими почали блокувати поставки вугілля. І з іншим дефіцитом відбулася та ж історія, коли російські енергетики в кризовий період 2015 року відмовилися продавати електроенергію Україні.

Чому за два роки не можна було переобладнати теплоелектростанції для роботи з вугіллям інших марок або частково перевести їх на природний газ? Чому необхідні заходи економії антрациту вводяться тільки в рамках НС? Чому про закупівлю необхідного вугілля в ПАР чи інших країнах думають тоді, коли під загрозою опиняється функціонування всієї української енергосистеми?

Відповідати за вирішення енергетичних завдань, в основному, повинні фахівці. Але до політиків є маса претензій. А головна з них та, що в період війни, нехай і неоголошеної, не можна обій-тися, в тому числі, без заходів господарської мобілізації. Коли ціна питання не в гривнях, а в термінах і в результатах.

На жаль, у нас досі, як прийнято в мирний час, розділяють завдання економіки і питання безпеки, розглядають їх окремо одне від іншого. На згаданому засіданні Кабміну прем’єр Володимир Гройсман озвучив саме таку точку зору. Блокада поставок вугілля — злочин. Вона загрожує енергетичній безпеці України. «Усе інше, будь ласка, блокуйте, контролюйте, боріться з контрабандою. І в цьому питанні можете на мене розраховувати».

Переглядів: 1038

Міфи минулого. Колоніального

Всім серцем любіть Україну свою —
І вічні ми будемо з нею!

Володимир Сосюра, «Любіть Україну».

Поштовхом до написання цієї статті стало запитання випадкового перехожого, молодика десь під 30 років. Він спостерігав, як я годую бездомних котиків, і несподівано запитав: то що, в Радянському Союзі жилося краще, ніж тепер? Я автоматично сказала, що по приїзді в Одесу на навчання в 1959-у не могла наїстися білих булочок, яких вдома на Полтавщині (тепер Черкащина) й не бачила: мій тато не повернувся з війни. А щоб він та частина затюканих українців так не думали, то нагадала, що в СРСР знищували в гулагах і підвалах НКВС письменників, художників, учених, свідомих українців — усіх тих, хто міг донести людям правду про сутність кремлівської влади. Любов до України тоді вважалася найтяжчим злочином. А для простих людей напридумували міфів, красиво їх оформивши, на зразок: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».

За даними опитування, за Радянським Союзом усе ще шкодують 35% населення України (статистика з телепередачі каналу «Zik»). Ці відсотки насторожують, бо «п’ята колона» активно працює, а в інформаційному плані ми їй програємо.

Переглядів: 493

Про «базові мови» й ущемлений «язык»

У четвер на електронну скриньку прийшло повідомлення під заголовком: «В Болграде с подачи Оппозиционного блока депутаты обратились к руководству страны с требованием отменить тотальную украинизацию».

Так і написано: «тотальну українізацію». Мимоволі пригадалися події кінця літа — початку осені 2013 року, коли Україною прокотився парад призначення міськими, районними та обласними радами деяких регіонів (частина з них нині вже насолоджується «прє-лєстямі русского міра») так званих регіональних мов. У згадану щойно Болградському районі тоді вирішили, що в них буде аж три офіційні мови: болгарська, гагаузька і російська.

Переглядів: 434

В ім’я нової України

Дорогі земляки! Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.

Кожен із Небесної Сотні, як і ми з вами, мав свою родину, батьків, друзів, захоплення, свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме у цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, європейську Україну.

Переглядів: 565

Нам є куди рости...

«Янголи України: доля Героїв Майдану очима сучасників». 16 лютого в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.C. Грушевського годиною пам’яті вшанували Героїв Небесної Сотні. На захід запросили учнівську та студентську молодь, користувачів книгозбірні, учасників тих подій.

Один із запрошених спікерів — доктор історичних наук, професор Тарас Гончарук — зауважив, що Україна перебуває в постійному потоці переродження і для нашої держави це цілком звичний процес. «У суспільстві зараз є думка, наче Україна народилася на Майдані. Але ті, хто цікавиться цим питанням, знають: Україна «народжується» дуже часто. Просто дуже багато хто, і в нас, і в Європі, забувають про це. В часи давньоруської держави, в часи Богдана Хмельницького теж казали, що Україна «народилася». Народжувалася вона і в 1917 році, і в 1991-у, і потім за часів першого Майдану. Тобто треба розуміти: вона не «народжується», а «відроджується»», — зауважив історик.

І навіть сьогодні, коли Україна значно зміцніла, в тому числі й отримала нормально функціонуючу, боєздатну армію, їй є ще куди рости. Взяти ті ж символи нашої держави. Ми досі не маємо Великого герба. До 25-річчя затвердження парламентом Малого герба про це також треба говорити. «25 років тому Верховна Рада України схвалила постанову про затвердження Тризуба Володимира Великого Малим гербом нашої Незалежної держави. Але ще в 1918-у Українська Народна Республіка теж визнавала Тризуб як герб, це 99 років тому.

Переглядів: 1261

Чи була Одеса бандитською?

24 лютого о 17.30 в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського (відділ соціокультурної діяльності, 1-й поверх) відбудеться лекція відомого екскурсовода й історика Олександра Бабіча на тему «Міф про Одесу-маму, або Чи було місто бандитською столицею?».

Олександр Бабіч — автор і співзасновник екскурсійного бюро «Тудой-сюдой». Історик за фахом, він уміє систематизувати унікальні види інтелектуальних деформацій і добре розбирається в минулому нашого міста. Професійно займається організацією лекцій та навчанням гідів, підбором нових екскурсоводів, складанням історичних довідок, пише книги і статті.Захід пройде у рамках просвітницького проекту бібліотеки та ГО «Одесі-600», присвяченого сторіччю Української революції.

Переглядів: 409

Без «клубів адміралів»

В Одесі за участі командувача Військово-Морських сил віце-адмірала Ігоря Воронченка відбулася конференція громадської організації «Ветерани ВМС ЗС України».

Ця організація існує з 2005 року. З анексією Криму всю її документацію та печатки вивезли до Одеси, що дозволяє перереєструвати ГО саме в нашому місті — нинішній морській столиці України. На конференції обрали новий керівний склад організації. Головою ради став капітан І рангу запасу Віктор Рябоконь, у недавньому минулому — очільник одного з управлінь — заступник начальника штабу командування українських ВМС, а його заступником — полковник у запасі Олег Найда.

Переглядів: 463

Ось тобі, бабусю, і жіноче свято!

Римма Олексіївна Литвин — учасниця програми «Золота осінь людей похилого віку», відома колегам-пенсіонерам виступами на сцені з авторськими піснями під гітару. А ще вона записує свої життєві історії, яких за її 80 з лишком років назбиралося чимало. Одна з таких опові-док — «Орбіт 1943 року» — була надрукована в «Чорноморських новинах» 28 січня. Нині пропонуємо вашій увазі ще одну бувальщину із радянського періоду життя.

У деякому царстві, у диво-государстві жили-були у будинку на шостому поверсі селища Котовського дід та баба. Надумали якось вони кухоньку підчепурити — наклеїли нові шпалери. Гарна стала кухонька, як дівчина у віночку.

Залишилося у них три рулони шпалер. Дід і каже: «А поїхали, бабуню, на базар, продамо ті шпалери і купимо тобі подарунок на жіноче свято!».

Переглядів: 588

920 гривень чи 5650?

То яка ж насправді щорічна разова грошова допомога учасникам бойових дій?

Згідно з постановою Кабінету Міністрів № 141 щорічна разова грошова допомога учасникам бойових дій становить 920 гривень. Утім, щодо цієї суми сьогодні точаться дискусії. Так, усупереч державним органам незалежні правозахисники стверджують, що учасники бойових дій мають право на цю допомогу в значно більшому розмірі.

При зверненні до департаменту праці та соці-альної політики управління соціального захисту населення Приморського району Одеси, головний спеціаліст відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення Марина Драганова підтвердила, що, керуючись згаданою урядовою постановою, кожному учаснику антитерористичної операції в 2016 році вони виплачували 920 гривень і для нарахування більшої суми не існує жодних підстав.

Переглядів: 461

Спочатку паспорт, потім — усе інше

Світ стає для нас дедалі відкритішим. Хоча питання безвізового режиму з Європейським Союзом для України наразі ще не вирішене, кожен, хто збирається у поїздку за межі нашої держави, найперше повинен мати закордонний паспорт.

Хто з нас не зіштовхувався колись з бюрократичними затримками та незаконним вимаганням додаткової оплати за послуги при оформленні закордонного паспорта?! Багато років паспортна служба, за радянською традицією, підпорядковувалася МВС і була відверто корумпованою структурою. Кожен з нас свого часу чув стандартну відповідь від паспортистів у погонах, що «бланків нема, а коли будуть, не знаємо». То було неоране поле для зловживань. А «прості смертні» стовбичили у чергах і терпляче чекали. Паспорт 2007 року мені оформляли більше трьох місяців. Тоді я нікуди не поспішав, нічого нікому не переплатив, але часу змарнував чимало.

Переглядів: 409

Викрадення власної дитини?

Шлюби з іноземними громадянами відомі з давніх часів. Чинники, які спонукають до їх укладання, різні: кохання, меркантильні міркування, політичні інтереси тощо. Такі шлюби були і є зараз як реальними, так і фіктивними.

Нині, коли Україна переживає досить складні часи, чимало наших співвітчизників шукають собі кращої долі, вступаючи у шлюб з громадянами інших держав. Утім, намагаючись знайти щастя за кордоном, багато хто потрапляє у полон на все життя.

Оскільки юстиція щодня стикається з проблемами, які виникають у сім’ях, де подружжя є громадянами різних держав, хочемо застерегти: беручи такий шлюб, у своєму виборі слід керуватися не тільки серцем, а й розумом. Але якщо ж ви все-таки, зваживши всі «за» та «проти», вирішили одружитися з іноземцем, радимо подумати про інтереси вашої майбутньої дитини, народженої у такому шлюбі, й уважно прочитати Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року і зробити відповідні висновки (Україна приєдналася до неї 11 січня 2006-го, а 1 вересня того ж року ця конвенція набрала у нас чинності).

Це на початку подружнього життя все здається так обнадійливо: інша країна, нові знайомства, можливі перспективи. Але коли ти живеш на чужині три-чотири роки і сидиш з малолітньою дитиною вдома, бо не маєш освіти, щоб влаштуватися на роботу, починаєш замислюватися над тим, щоб відвідати рідних або й повернутися додому назавжди.

Приїхавши в Україну, де все тобі таке знайоме й рідне, ти можеш зробити необдумане рішення: влаштуватися на роботу, залишитися тут з дитиною, віддати її до дитячого садка.

От тоді й починаються дзвінки від чоловіка-іноземця, електронні листи, смс-повідомлення: коли ви з дитиною повернетеся? А невдовзі як грім серед ясного неба — виклик до суду як відповідачки у справі про викрадення власної дитини.

Переглядів: 402

Про Валентина — несерйозно

Мистецтвознавець Володимир Островський (на знімку) запросив одеситів на зустріч, присвячену Дню усіх закоханих. Хочемо ми цього чи ні, а День Святого Валентина вже увійшов до переліку традиційних свят, які відзначаються в нашій країні.

Втім, Володимир Островський запропонував нам відзначити День закоханих інакше — несерйозно, з гумором. Спочатку учасники вечора почули захоплюючу розповідь про історію цього свята, яке має дуже глибоке коріння й походить ще від давньоримських луперкалій. Як з’ясувалося, існують різні версії його появи і відзначається воно в різних країнах по-різному. Зокрема, дізналися, що символ свята — червоне серце — попервах було символом християнської любові, а не плотського кохання, як сьогодні, і святкувати його в нинішньому вигляді почали в Англії у ХVІІІ столітті. До речі, День святого Валентина заборонено відзначати у мусульманських та буддійських країнах, хоча молодь пошановує його в усьому світі.

Переглядів: 427

Про правду, кривду і грім українського солов’я

21  лютого  —  Міжнародний  день  рідної  мови

...Автобуси з Києва зупинилися в горах після опівночі. Травнева ніч була така темна-темнюща, імпровізований перевал такий довгоочікуваний, що всіх пасажирів, а то були письменники з усієї України та СНД, із європейських країн, охопила магія тиші. Але то була оманлива тиша. За якусь мить у цілковитій тиші наче вдарив молоточком по небу метроном, і вже за мить нас оглушив огром солов’їного співу. Це була музика щему й ридання, бентежної пісні молодих почуттів, і щасливе белькотання утішеної пристрасті, і зоряна стежка в космічному безмежжі, й молода мама, яка тримала дитя на руках, і морська хвиля, й дзвонкова вода колодязя з журавлем — усе було в тому солов’їному колоратурному сопрано. Багато в своєму життя чував я солов’їні трелі, але таке чув уперше і востаннє, і воно передчувало і щастя, і грозу, і благодать небесну після бурі...

Я спогадую це й тепер — у лютому, в люті лютневі морози, коли на лютні виграють синички та снігурі, а ворони рокотаху, як у древні часи, свою — грізну для смертного — мелодію.

Переглядів: 439

Душа — у хмарах, вірші — у серцях

Цю по-справжньому неординарну людину добре зна-ли у Балті (і не тільки), але мало хто — як поета. Талановитого поета.

Мова — про Віталія Агеєва, міцного чоловіка, завжди бадьорого, оптимістичного, усміхненого, залюбленого в життя, чудового батька, багатьом відомого як кочегара (оператора котельних установок), який працював на молочноконсервному комбінаті, а потім — на хлібозаводі та швейній фабриці. Скромний і простий, він рідко ділився зі знайомими власними віршами — чистими, як його душа, й відвертими, як його характер.

Віршовані спроби Віталій почав робити під час строкової військової служби у Туркменії в 1980-х. Тоді це було душевною потребою для висловлення почуття ностальгії за рідним краєм. А серйозно захопився поезією, вже повернувшись додому, в Балту. Тут він 1966 року народився, тут закінчив школу №2. Тут і нині живуть його рідні та близькі.

Як поет Віталій — справжній самородок, адже, крім школи й профтехучилища, ніде не навчався, спеціально не опановував канони віршування та літературознавства. Однак Бог наділив його ліричною душею й поетичним мисленням. До цього додалися природні простота і щирість, а ще — відраза до фальші та працелюбність.

Мені особисто випало долею лише кілька років спілкуватися з Віталієм, слухати й читати його вірші, а деякі з них готувати до друку в районній газеті «Народна трибуна». Це були справді чудові години й дні спілкування. Як, сподіваюся, для нього, так і для мене — двох побратимів по перу і двох друзів. На превеликий жаль, трагічна випадковість за безглуздих обставин на початку серпня 2012-го обірвала життя Віталія Агеєва.

Він встиг видати лише дві книжки віршів — «Шагнуть бы в небо не спеша» (Одеса, 2005) та «Откройте окна» (Кодима, 2009). Саме остання, на мою думку, відкрила читачам появу в Балті справжнього поетичного таланту. Друкувався також у колективних збірках та місцевій пресі. Впродовж 2000-х був активним членом балтського літоб’єднання імені В. Куликівського при «Народній трибуні».

Переглядів: 427

Скрупульозність архітектора, чуттєвість живописця

Під час минулорічної Першої всеукраїнської і міжнародної виставки «Море акварелі» широкому загалу стало відоме ім’я Івана Сільвестровича-Давойни — архітектора, художника, який зробив помітний внесок у розвиток одеської акварельної школи у післявоєнний період. Ця акція дала поштовх до організації його персональної виставки, яка відкрилася 13 лютого у Виставковій залі Одеської обласної організації НСХУ.

На ній представлено 43 роботи Івана Сільвестровича та художня вишивка його дружини Євгенії Сільвестрович (Калініної). Виставку уможливила добра воля родини художника, найперше онука митця — Євгена Лобунського. Куратори — Анатолій і Галина Кравченки — з любов’ю поставилися до організації цієї експозиції, підготувавши прекрасні афіші та ґрунтовний прес-реліз, планується видати каталог робіт майстра.

Іван Львович Сільвестрович-Давойна (1902—1963) народився в сім’ї німецьких колоністів. (По іншій лінії роду в нього були угорці Давойни). Навчався в Одеському художньому училищі (з 1924-го — Одеський політехнікум образотворчих мистецтв): спершу — на живописному факультеті у К. Костанді (1921–1923), згодом — у Д. Крайнєва (1923—1924). Пізніше перевівся на архітектурний, де його наставником був професор М. Покорний (1924–1926). Згодом це позначиться на творчості Сільвестровича, який у своїх акварелях поєднає скрупульозність, аналітичність архітектора з чуттєвістю живописця.

Після закінчення одеського вишу вступив до архітектурного факультету Ленінградської художньої академії, де за участь у студентських протестах у 1929 році «не через академічні причини» був відрахований із закладу. На певний час шлях у мистецтво йому був закритий. Мине понад два десятиліття, поки він відкрито займеться улюбленою справою.

Це був один із складних періодів його життя, хоча таких періодів буде декілька, бо особистості з бунтарською вдачею не вписуються у прокрустове ложе тоталітарної системи. Впродовж 1929—1933 років, у добу індустріалізації, Сільвестрович працював на різних підприємствах СРСР. Очевидно, що в молодої людини були наставники, які порадили шукати інший шлях у житті. Три роки Іван Сільвестрович навчався в Одеському інституті морського транспорту. Згодом отримав посаду архітектора-художника в майстерні при Одеській міськраді, а до початку радянсько-німецької війни був задіяний на Одеській кіностудії як архітектор-художник у цеху мультиплікату та відділі спеціальних зйомок.

Переглядів: 386

Уславлений «Перець» — знову в строю!

Відомо, що у світі існує гротескний гумор англійський, раціонально-інтелектуальний німецький, дотепний, грайливий французький, прозорий, нерідко високоспіритуальний іспанський, духмяний своєрідний габровський і «соковитий, незлобливий, здатний часом переростати у вбивчий для недругів гомеричний регіт — гумор український, гумор, який гідно втілили Степан Руданський, Іван Нечуй-Левицький, Остап Вишня, Степан Олійник, Павло Глазовий, Федір Маківчук, Олександр Ковінька, Олег Чорногуз, Євген Дудар та багато інших»…

Наш древній і мудрий український народ був сповнений сміхом завжди. Про це говорив Григорій Сковорода: «Кожна нешкідлива невідповідність смішить» чи «Веселість — це зброя гармонійної душі».

Неперевершені зразки гумористичного мистецтва подали нам Іван Котляревський і Григорій Квітка-Основ’яненко. Це були круті майстри сміху, як і Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка… Нещадним і нищівним сатириком вважається наш геній Тарас Шевченко.

Тому «Перець» ніколи не вмирав! Він — безсмертний! Як і нездоланний український народ, який сміявся, сміється і буде сміятися над усім тим, що заважає йому утверджуватися Безсмертям у безмежжі Вічності.

Знову між бурхливими хвилями нашого неспокійного сьогодення долає безмежний простір буття веселої республіки флагман сміху — журнал «Перець». Він зійшов зі стапеля ще далекого 1922 року. Це був новонароджений журнал. «Заснував його поет Еллан Блакитний, і разом із фейлето-ністом Остапом Вишнею та молодим карикатуристом Олександром Довженком дав йому соціальну путівку у велике народне життя».

У відкритому зверненні до громадян веселої республіки, своєрідній доктрині сьогоднішнього «Перця», йдеться:

«За більш як 90-річну історію свого вікування чого тільки не пережив «Перець». «Радянські дурні» закривали часопис у 30-х роках ХХ століття, нищили найталановитішу плеяду фізично... Журнал у тій державі панівної кремлівської «Правды» створив воістину власну вільну веселу державу сміху, що розповсюджувалася в межах непорушних українських кордонів від Чопа до Луганська, від зелених Карпат до безкраїх донецьких степів, від замріяних поліських озер-очей до вершин скелястого Ай-Петрі...

Переглядів: 375

Наш результат — врятовані життя

Більше десяти років всеукраїнський благодійний фонд «Серце до серця» співпрацює з Одеською обласною дитячою клінічною лікарнею, куди завозиться медичне обладнання та прилади, придбані цим фондом за доброчинні внески.

У рамках 11-ї всеукраїнської акції «Серце до серця» торік волонтери зібрали понад три мільйони гривень на придбання обладнання для відділень дитячої реанімації. Це на мільйон більше, ніж у 2015-у.

Одеська область під час цієї акції зібрала понад 105 тисяч гривень пожертв. Саме на ці гроші й було закуплено найнеобхідніше: п’ять насосів, які дозволяють із високою точністю вводити призначені дітям медикаменти,  15 спеціальних шприців до них, а також два монітори-пульсометри для вимірювання  та досліджень серцебиття маленьких пацієнтів.

— Від того, наскільки технічно оснащена лікарня, дуже часто залежить і результат лікування. А наш результат — це порятунок життя дитини. Привезені волонтерами прилади — просто незамінні у роботі. Вони працюватимуть у відділенні інтенсивної терапії та анестезіології, — розповів лікар Володимир Босенко, зі словами вдячності приймаючи дарунок.

Регіональний представник фонду «Серце до серця» в Одеській області Юлія Кіселар, котра привезла благочинний вантаж,  зазначила: таких насосів, які дозволяють отримувати дітям точну дозу ліків у потрібний час, в обласній  дитячій лікарні сьогодні не більше 100, а потрібно хоча б 250! Отож, хто має можливість і бажання пристати до гарної справи — допомогти лікарні — нехай заявить про свій намір а чи зробить  це без розголосу, таємно.

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua