№ 15 (21806) четвер 16 лютого 2017 року

Ці важливі питання були винесені на щотижневу апаратну нараду, яку провів голова облдержадміністрації Максим Степанов.

Щодо підготовки до проведення комплексу весняно-польових робіт, то Максим Володимирович повідомив, що найближчим часом питання координації сільгосппідприємств перейде до управління аграрної політики, яке буде створене відповідно до нової структури ОДА. Його завданням стане покращення взаємодії між обласною владою та підприємствами у районах для забезпечення сільгоспвиробників необхідним фінансовим ресурсом.

— Фермер повинен чітко знати про інструментарій, який у нього є. Завдання управління — стати комунікатором між державними програмами пільгового кредитування та сільськогосподарськими підприємствами області, — зазначив Максим Степанов.

Йшлося і про те, що вже проводиться відповідна робота з банками, аби кредити, які вони пропонуватимуть сільгоспвиробникам, були для останніх посильними. А ще, наголосив керівник ОДА, необхідно активізувати інформаційно-роз’яснювальну роботу серед сільгоспвиробників, котрі часто не знають про пільги та технічні допомоги, якими можуть скористатися.

Пільгові перевезення пасажирів — ще одна досить проблемна тема, яку обговорили на апаратній нараді.

До минулого року витрати (а маємо 26 категорій таких пільговиків) покривалися субвенцією з державного бюджету. Нині пільгові переїзди з Одеси в райони компенсуються з обласного, а в самих районах — із місцевих бюджетів.

Цей «круглий стіл» мав відбутися ще наприкінці минулого року. Зібралися ж лише зараз. Провідні економісти і представники малого та середнього бізнесу Одещини підсумували економічні результати 2016-го, розвінчавши деякі міфи уряду, й обговорили перспективи виходу з нинішньої кризи.

Якщо говорити про показники року, з яким ми попрощалися, то, за словами економістів, не все там так добре, як нам подають з телеекранів і газетних шпальт перші особи країни. Як зазначив завідувач кафедри світового господарства та міжнародних економічних відносин Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, доктор економічних наук, професор Сергій Якубовський, якщо звернутися до статистичних даних, ми самі в цьому переконаємося. Представники уряду подають їх завжди по-різному і навіть радіють деяким цифрам. Але тут важливо знати, що криється за цією математикою і наскільки ті цифри прийнятні для України.

«Валовий внутрішній продукт промислового виробництва в Україні, порівняно з 2015 роком, зріс, але на незначну цифру — близько 2,5%. Приблизно стабільна ситуація в сільському господарстві, незважаючи на те, що Європейський Союз відкрив свій ринок. Тут очікувався значний приріст, і він був: у 2016-у — плюс 6%, але, зважаючи на те, що в 2015-у був спад на 5%, ситуація практично не змінилася. Уряд також рапортує про те, що є «реальний ріст заробітної плати». Справді, в 2016-у він склав близько 9%. Але якщо взяти показники останніх трьох років, картина змінюється: в 2015-у — спад 21%, у 2014-у — спад 7%, тож у результаті бачимо цифру мінус 20% з реальної заробітної плати. При цьому цікаво роздивитися джерело цього невеликого економічного зростання. Воно, в основному, пов’язане з діяльністю державних компаній, з тими, хто в «монополії». Якщо проаналізувати показники компанії «Нафтогаз України», то за дев’ять місяців 2016-го її прибуток зріс у 100 разів і слав близько 22 мільярдів гривень. Показник начебто чималий, уряд і Президент задоволені, але джерело прибутку полягає в двократному збіль-шенні тарифів на газ, тут нема ніякого покращення. Зростання тарифів і збільшення обсягів коштів з бюджету, які виділяються на субсидії і які знову ж таки надходять монополії. На жаль, при цьому конкурентоспроможність української економіки залишається низькою і постійно знижується, в результаті — товарний експорт України за 2016-й скоротився на 6%, а імпорт збільшився на 2%. Торговельний баланс погіршився, а це означає, що накопичено чимало зобов’язань, які рано чи пізно позначаться і на валютному курсі, і на золотовалютних резервах. Досить цікаві тенденції по регіонах — хто більше виробляє та експортує, а хто більше імпортує. Одеська область за цими показниками посідає непогане місце, тому що в балансі маємо плюс 346 міль-йонів доларів. Якщо ж узяти столицю України, то там найгірший показник: мінус майже 7 міль-ярдів доларів. Київ імпортує продукції вдвічі більше, ніж експортує, причому імпорт — це, переважно, автомобілі, обладнання для ресторанів (продаж імпортних автівок у столиці за останній рік зріс десь на 50%)», — зробив короткий економічний підсумок 2016-го професор Сергій Якубовський.

В Одесі відбувся регіональний «круглий стіл» «Єдність заради перемоги», ініційований всеукраїнським об’єднанням «Вільні люди».

Такі засідання «Вільні люди» зараз проводять по всій країні. Перше пройшло у Києві 22 січня, наступне заплановане в Луганській області. У складі об’єднання — волонтери, політики, громадські діячі, журналісти, представники культури.

Як зазначив Сергій Кузан, заступник голови об’єднання, проект «Єдність заради перемоги», покликаний сприяти гуртуванню проукраїнських парламентських сил навколо досягнень Революції Гідності, включає 15 пунктів, серед яких — продовження реформ, передбачених коаліційною угодою «Європейська Україна», схвалення нового Виборчого кодексу, який передбачає пропорційну виборчу систему за відкритими списками, відновлення територіальної цілісності країни, захист її гуманітарного простору, боротьба з корупцією, реформування силових структур.

Звернення, адресоване лідерам демократичних парламентських сил, охоплює всі сфери життя суспільства. Його завдання — закликати їх до виконання своїх зобов’язань, припинити жертвувати інтересами народу, а головне — повернути у Верховну Раду коаліцію.

На думку ініціаторів, політики-патріоти повинні зібратися за «круглим столом» 20 лютого, в День пам’яті Героїв Небесної Сотні, й підписати «акт про ненапад» заради збереження держави. Лідери «Блоку Петра Порошенка», «Народного фронту», «Батьківщини», Радикальної партії Олега Ляшка і «Самопомочі» мають припинити міжусобні війни, відновити попередню коаліцію 2014 року «Європейська Україна» і разом з громадськістю опрацювати стратегічні напрямки розвитку країни, схвалити «Національну платформу розвитку» і крок за кроком реалізовувати її, відмовившись від популізму та брудного піару заради власних рейтингів. На думку учасників «круглого столу», продовження внутрішньополі-тичної боротьби призведе до загибелі української державності.

Мабуть, нема в Україні жодного населеного пункту, жодної домівки, де б люди не переживали за Авдіївку. Варварський напад бойовиків на мирне місто відгукнувся болем і бажанням прийти на допомогу.

Ось і жителі Роздільнянського району, які регулярно споряджають гуманітарні рейси у зону проведення АТО, активно долучилися до цієї справи. Головним штабом зі збору речей і продуктів у ті дні стала райрада, яка надала  цьому процесу організованості.

Впродовж кількох днів установи й організації, приватні підприємці, сільськогосподарські товариства і просто жителі району зібрали й відправлили в Авдіївку близько семи тонн продуктових та промислових товарів. Серед речей були ковдри, дублянки, пальта, светри, кашне, теплі шкарпетки, серед продуктів — крупи, макаронні вироби, цукор, мед, олія, консерви, солодощі. Були й медпрепарати та миючі засоби. Навіть найменші школярі приносили свої пакуночки для ровесників з Авдіївки. В них, зокрема, були улюблені м’які іграшки.

У неділю, 5 лютого, від Розділь-нянського райвійськкомату в зону проведення АТО вирушили три вщент завантажені автомобілі Олександра Зубарева, який, до речі, протягом всього часу проведення АТО є активним волонтером, багато разів уже побував у гарячих точках та допоміг сотням, навіть тисячам мешканців Донецької та Луганської областей.

Цього разу супроводжувати гуманітарну допомогу з Роздільної вирушив і голова райради Фелікс Сігал. Повернувшись додому, він розповів:

У Будинку прийомів обласної ради відбулася зустріч з матерями воїнів, полеглих при виконанні військового обов’язку на території інших держав і в зоні АТО.

— Є у світі одне слово, перед яким усі народи низько схиляють голови. Це слово — «Мати». Сотні матерів звичайних українських хлопців сьогодні об’єднані спільною бідою та гордістю за своїх синів. І немає щирішої молитви за материнську. Лише материнська любов не знає кордонів страху, сумнівів та розрахунків, — наголосив, звертаючись до присутніх, представник Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО в Одеській області полковник запасу Микола Сторожук.

— Це дуже сумний, але важливий захід. Сьогодні ми не тільки вшановуємо пам’ять наших загиблих воїнів, а й низько вклоняємося їхнім матерям, які виховали достойних синів. Вони, матері, заслужили на нашу увагу і шану, бо ж віддали найдорожче — своїх дітей, котрі мужньо стали на захист Батьківщини, — додав у свою чергу заступник обласного військового комісара, учасник АТО підполковник Владислав Мусейко.

Голова всеукраїнської благодійної організації «Спілка матерів миру» Ірина Швед вручила матерям полеглих воїнів іменні пам’ятні медалі «Учасник бойових дій», у посвідченнях до яких вписані імена Героїв.

Присутнім на вшануванні матерям вручили також книгу спогадів про всіх полеглих в АТО жителів Одещини «Хронологія героїзму». Автор цього видання Людмила Опроненко-Клопова із сумом зазначила, що вже коли була віддрукована ця книжка, у січні їй довелося вклеювати в неї відомості про 113-го нашого земляка, який загинув, захищаючи цілісність України і спокій кожного з нас.

Всі матері загиблих героїв отримали подарункові набори від облдержадміністрації та фірми «Одеський коровай».

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Завтра, 17 лютого, о 17.00 в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Гру-шевського (відділ соціокультурної діяльності, 1-й поверх) відбудеться презентація книги «Путівник по Одесі» історика, письменника, краєзнавця та екскурсовода Олександра Бабіча, відомого своїми виданнями і статтями про минувшину нашого міста, про партизанський рух у катакомбах, про опір під час Другої світової війни…

Автор книги має величезний досвід роботи з туристами, тому поділив розповіді на самостійні тематичні маршрути: про історію Одеси, про незвичайних людей, чиє життя пов’язане з нашим містом, про Одесу літературну і кримінальну, театральну та портову і, звісно ж, про Одесу єврейську. У путівнику читач знайде й анекдоти, які щонайкраще передають атмосферу нашого неповторного міста.

Під час презентації Олександр Бабіч розповість, як працював над книгою, відповість на запитання.

«Путівник по Одесі» можна буде придбати двома мовами — російською та українською — з автографом автора.

15 лютого — День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

В’ячеслав Мильников — голова Спілки ветеранів Афганістану Суворовського району міста Одеси. Був важко поранений у бою 24 жовтня 1987 року під час засідки в кишлаку Кобай. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

— М’ясорубка… Неможливо прицілитися. Сили надто нерівні: більше 200 «духів» проти 46 спецназівців. Із 500 метрів стріляли з гранатометів, потім — з мінометів, почали викурювати нас зверху. Кулі сипалися, мов зернята. А ще зовсім недавно я думав, що в армії буду кашоварити…

Призвали мене у листопаді 1986 року. З Одеси нас було чотирнадцятеро. Перон. Запитуємо прапорщика-узбека (нашого «покупця»), де будемо служити. Той відповів, що під Ташкентом, у школі військових кухарів. Ну який одесит не мріє про службу на кухні?! Щастю просто не було меж. А далі — Одеса — Грозний — Ташкент… Ще 40 хвилин електричкою — і ми в місті Чирчик. При вході в частину помітили вивіску «Військова школа кухарів». Отже, не обманув «прапор». Нас залишили в бесідці, наказали чекати. Аби не гаяти часу дарма, дістали гітари та під веселі юнацькі мелодії наминали ще домашні смаколики. Аж раптом у брамі КПП з’явилася кремезна постать. З блакитного берета зрозуміли, що десантник. Він одразу рушив до нас. Гітари змовкли, ми ж притихли, мов миші під віником.

— Ви з Одеси?

— Ми…

— Зараз я поясню, синки, куди ви потрапили. Шикуватися в колону по двоє!

Ми покірно рушили за здорованем у частину навпроти, із сумом прово-джаючи поглядом так і нездійснену мрію — школу кухарів.

Мамо, тобі низесенько вклонюсь,
Мамо, на рідні руки нахилюсь.
Мамо, пробач мені щоденний гріх,
Мамо, ти найдорожча за усіх.

Нашій мамі, Ганні Федорівні Чечельницькій (у дівоцтві — Панайот), 12 лютого сповнилося 90 років.

Народилася наша матуся у звичайній селянській сім’ї в с. Підколіне на Одещині (нині — с. Петрівське Великомихайлівського району). Про своє дитинство згадує, що воно було таким, як і в усіх дітей із селянських родин. Пасла корову, а ще на її, найстаршої з дітей, плечі лягало багато роботи по дому, в полі й на городі.

Дітей змалку до праці привчали батьки. Голова сім’ї Федір (грек за походженням) і мати Югена (полька) мали домашнє господарство та весь потрібний інвентар для обробітку земельної ділянки. Жили безбідно, але прийшла колективізація і батько все віддав до колгоспу, щоб сім’ю не заслали до Сибіру як куркулів.

Ці слова написав поет, який багато років співає в хорі ветеранів «Надія», Анатолій Кордо. Він прочитав їх, коли хор, сім’я і місто прощалися з людиною, яка за життя стала легендою. Неповторною і незамінною. З Олександром Івановичем Голубєвим. Це було в листопаді. І ніхто не міг повірити в те, що це сталося. Хоча йому було 84 роки.

27 січня концертний зал портоклубу (директор В.П. Вишневський) був переповнений. Сюди прийшли ті, хто знав Олександра Івановича, хто з ним працював, вчився у нього. Просто захоплювався його музичним і людським талантом, умінням жити. Яскраво. Соковито. Не шкодуючи себе. Прийшли ті, хто хотів про нього говорити, слухати, згадувати. В залі панувала атмосфера, в яку рідко можна поринути сьогодні. Сімейна. Доброзичлива. Коли горе і радість ділять на всіх. Де панує любов. Щира. Вірна.

Були й офіційні особи. Кожного доля звела з нашим героєм невипадково. І він став близьким і дорогим.

...Відкрила вечір Юлія Анатоліївна Кристанова:

— Я щаслива, що була знайома з ним. З музикантом, в якому дивовижно поєднувалися багато талантів. А його іскрометний гумор, а його неймовірна повага до жінок!.. Таких більше нема. Чудово, що свій талант він зумів і встиг передати дітям, онукам і навіть правнукам...

Зал вибухнув оплесками. І на їхньому тлі зазвучала пісня, яка нікого не залишила байдужим, — у виконанні керівника хору Віри Василівни Сокур.

А потім на сцену вийшов увесь хор. Колектив, музичним керівником якого він був 37 років. Як головою великої багатонаціональної дружної сім’ї. Пісні, що звучали на вечорі, зачіпали найтонші струни людської душі. Віра Василівна вела вечір так, як ведуть красиве довгоочікуване сімейне свято.

Добро вважають найціннішим скарбом. Воно, як сонечко, зігріває, тішить і радує. Тільки доброта й милосердя роблять нас справжніми людьми. Треба бути добрим, чуйним, допомагати тим, хто потребує твоєї підтримки.

Не секрет, що кожен шкільний колектив впевненіше стоїть на ногах, коли поряд є надійні друзі та безкорисливі помічники. Для нас це директор ТОВ «Колос», депутат Одеської обласної ради Віталій Вікторович Разумов і його надійні помічники — Ігор Олександрович Пукас та Віктор Олександрович Тоня. Впродовж останніх  років наша Яськівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів отримала відчутну благодійну допомогу в поповненні матеріальної бази, в облаштуванні навчального закладу, створенні комфорту та затишку. Саме за їхньої допомоги ми все ж таки поставили довгоочікувані нові вікна. Кажуть, школа — то другий дім для дітей та вчителів. Дуже приємно заходити в теплі, сонячні приміщення, які завдяки підтримці наших доброчинців тішать усю нашу шкільну родину.

За добрі справи та увагу висловлюю щиру вдячність депутатові Одеської обласної ради В.В. Разумову, депутатові Біляївської районної ради І.О. Пукасу і депутатові Троїцької сільської ради В.О. Тоні.

Успіхів вам і поваги від людей.

Олена МАРЕНЧЕНКО,
директор Яськівської ЗОШ 
І-ІІ ступенів Біляївського району.

12 лютого сповнилося 93 роки, як не стало видатного українського скульптора Бориса Вільямовича Едуардса (1860 — 1924). Хотів би звернути увагу на деякі особливості його біографії й творчості, яким більшість авторів не надають  належного значення, тим самим збіднюючи психологічний портрет митця. Про ірландські корені Едуардса по батьківській лінії написано немало. Значно менше згадують про його українське коріння та українську складову творчості.

Для більшості одеситів ім’я скульптора асоціюється з па-м’ятниками Катерині ІІ на Катерининській площі та Олександру Суворову в Ізмаїлі. Щодо одеського пам’ятника цариці, то його авторство приписали Едуардсу журналісти, які досить поверхово ставилися до предмета свого дослідження або ж виступали з певних кон’юнктурних міркувань. Це, наприклад, якби приписати авторство проекту Одеської міської публічної бібліо-теки чи іншої будівлі архітектору О. Бернардацці тільки тому, що саме його фірма їх зводила (автор — Федір Нештурха). Що ж до участі Бориса Едуардса у спорудженні цього монумента, то зупинюся на цій темі детальніше.

У своїх мальтійських зошитах Борис Едуардс ніяк не відгукнувся на факт нищення більшовиками пам’ятника Катерині ІІ в Одесі, який простояв лише двадцять років (до 1920-го; відновлений 2007-го). Згадана скульптурна група постала на місці фонтану, який перенесли в Міський сад. Ще раніше тут стояла каплиця св. Катерини, але її не добудували і згодом розібрали.

Ідея зведення пам’ятника «основательнице города» виникла в 1890 році у зв’язку з підготовкою до відзначення «столетия Одессы». Ініціатива виходила від членів міської управи, які довго не отримували дозволу з Петербурга на реалізацію задуму. У конкурсі на кращий проект взяли участь шестеро осіб, у тому числі й Едуардс. На 1 травня 1892-го  призначили засідання особливої комісії, яка зібралася у колишньому палаці Потоцьких-Наришкіних (нині — Одеський художній музей). Члени комісії, до якої входив й Едуардс, віддали перевагу проекту архітектора Юрія Дмитренка. Закладання відбулося 22 серпня 1894 року.

У святкові зимові дні під час подорожі до Польщі мені пощастило побувати на виставці сучасного польського художника Томаша Пршибиша, яка експонувалася у картинній галереї Центру культури міста Мілянувек, що поблизу Варшави.

Зайшовши у приміщення, відразу ж відчула незвичайність робіт. Хоча виставка розташувалася у невеличкій за розмірами галереї, полотна ніби розширювали тісні стіни й росли у всіх напрямках, створюючи оптичну ілюзію більшого простору. Це було дивовижно: загадкові картини жили на стінах своїм життям, змінюючись під різними кутами зору, щоразу демонструючи якісь інші властивості й створюючи інше враження, переходячи із двохвимірної площини до тривимірного простору. До слова, виставка мала назву «Перехідні форми».

Познайомилася із художником, який виявився цікавою, досить відкритою і товариською людиною.

У 2012 році Томаш Пршибиш закінчив графічний факультет Варшавської академії мистецтв. Нині навчається в аспірантурі рідного вишу. Практикує різні види образо-творчого мистецтва, в тому числі професійну графіку, плакат, ілюстрацію, малюнок. В особистому житті — щасливий батько двох маленьких хлопчиків і шанувальник здорового способу життя та вегетаріанських страв, які, до речі, сам смачно й готує.

Саме працюючи над проектуванням графічних зображень, Томаш побачив те, що дало йому джерело натхнення для творчості та розвитку — маленькі, непомітні, всім знайомі літери, які стали об’єктом його робіт. Так-так, на незвичайних об’єм-них картинах цього польського художника зображені звичайнісінькі букви.

В Одеському театрі опери та балету — нова постановка. Це унікальний авторський проект, який, без сумніву, можна назвати абсолютно новим жанром сучасного танцювального мистецтва — документальним балетом.

Ідея створення балету на тему життя людини в сучасному світі, що динамічно змінюється, належить генеральному директорові Одеської опери, заслуженому працівникові культури України Надії Бабіч.

— Ця ідея давно жила в мені. В основу спектаклю лягли ті події, які нині турбують усіх: розділ і переділ світу, війна і мир, філософія кохання, народження дітей, старість, пристрасті — одне слово, хотілося мовою танцю відобразити сучасні реалії.

Перед творчою групою театру постало завдання — з допомогою музики й танцю передати ті відчуття, якими сьогодні живе Україна.

Постановником балету став молодий київський хореограф, соліст театру «Київ Модерн-балет» під керівництвом Раду Поклітару, лауреат міжнародних конкурсів Сергій Кон. Він же й написав оригінальне лібрето, героїв для якого знаходив у реальному житті.

— Балет «Долі» виношувався впродовж двох років, і це не спонтанна робота. Долі людей, представлені у виставі, — цілком реальні, — зазначає хореограф-постановник.

Для Міністерства освіти і науки важливо збільшити кількість годин на вивчення української мови у школах із мовою викладання національних меншин, оскільки від цього залежить забезпечення права дітей на отримання вищої освіти в Україні. На цьому наголосила очільник відомства Лілія Гриневич під час зустрічі з Послом Республіки Болгарія в Україні Красіміром Неделчевом Мінчевом, повідомила прес-служба МОН.

«Зараз в Україні найдемократичніше ставлення до організації навчання мовами нацменшин у Європі. В результаті ми отримали ситуацію, коли учні цих шкіл не знають української мови, не можуть вступати до вищих навчальних закладів України, адже успішні результати ЗНО з української мови і літератури — обов’язкова вимога для вступу», — зазначила міністр.

Шкіл із болгарською мовою викладання, за словами Лілії Гриневич, нововведення майже не торкнеться, адже в більшості з них навчання здійснюється за спеціальними навчальними планами, які були затверджені міністерством на прохання болгарської меншини. Зокрема, там уже збільшено обсяг та змінено підходи до викладання української мови.

«Болгарська община не просто лояльна, а повністю відчуває себе громадянами України. Я висловлюю їхнє занепокоєння, адже, попри все, для них важливо зберегти свою мову та національну ідентичність. Ми сподіваємося, що зміни мовного законодавства не позбавлять їх такого права», — підкреслив посол Болгарії.

До 2050 року китайці можуть стати другим за чисельністю народом у Росії

Політика «одна сім’я — одна дитина» була запроваджена в Китаї у 1979-у. Вона призвела до нової серйозної демографічної проблеми — старіння нації. Відмова ж від такої політики дозволила КНР побити рекорд народжуваності. У 2016 році там з’явилося на світ 18,46 мільйона дітей, що стало найвищим показником за все XXI століття.

Якщо порівнювати з 2015 роком, народжуваність у Китаї зросла на 11,5%. При цьому кількість не перших дітей у сім’ї становить понад 45% від загального числа новонароджених.

За словами представника Державного комітету у справах охорони здоров’я і планового дітонародження Ян Вень Чжуана, очікується, що в 2016—2020 роках кількість жінок дітородного віку скорочуватиметься приблизно на 5 мільйонів на рік. При цьому Китай розраховує зберегти річну народжуваність на рівні 17 — 20 мільйонів.

Експерти припускають, що перенаселення Китаю може позначитися на північній сусідці — Росії. Це, передусім, стосується Східного Сибіру, куди зараз активно переїжджають громадяни Піднебесної.

Як заявляв професор Латвійського університету, сходознавець Леон Тайванс у травні 2014 року, через приєднання Криму до Росії «кримський сценарій» може повторитися в самій РФ через кілька десятиліть. От тільки «гнобленими» виступлять китайці в Східному Сибіру: «Вони теж говоритимуть про більшість населення».

Фахівці передбачають, що до 2050 року китайці стануть другим за чисельністю народом Росії.

Вітрильний спорт — доступний. У цьому переконували очільники нашої Вітрильної федерації на прес-конференції, що відбулася в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського. Розповідали про плани, здобутки та проблеми. Окремим важливим пунктом була підготовка юних спортсменів. Забігаючи наперед, скажу, що картина доволі оптимістична.

Альберт Кабаков, президент Вітрильної федерації Одеської області, ознайомив журналістів з календарем змагань на 2017 рік. Розклад насичений: сезон морських перегонів під віт-рилами відкриється вже 20 квіт-ня і триватиме до 22 жовтня.

— Спортивний рік розпочнеться з «Олімпійського тижня» — всеукраїнських змагань в олімпійських класах, які стартуватимуть в Одесі. Серед інших — «Шаболатський тиждень» — всеукраїнські змагання серед юнаків та дівчат, які пройдуть у Сергіївці. Далі — чорноморське ралі крейсерських яхт «Україн-ська Венеція» за маршрутом Одеса — Вилкове — Одеса. Відкрита регата крейсерсько-перегонових яхт «Кубок командувача ВМС» з нагоди Дня Військово-Морських сил України. Регата «Кубок Чорноморського яхт-клубу». Чемпіонат українських асоціацій класу «Optimist», «Cadet» та «Laser 4,7». Відкрита регата серед юніорів «Кубок Трансбункера». Регата серед крейсерсько-перегонових яхт «Бабине літо» та низка інших змагань, серед яких чимало дитячих та юнацьких. Сезон заплановано завершити відкритою регатою «Дружба-2017» у класі SB20.

Пан Альберт розповів і про міжнародні контакти...

Володимир Болотников, директор спортивних програм:

— Наші вихованці вийшли на міжнародну арену і посідають там пристойні місця. Катерина Гуменко 2015 року стала чемпі-онкою світу у класі «Laser 4,7». Георгій Пачес на етапах Кубку Європи посів торік третє місце. Обоє підготовлені нашою спортивною школою ДЮСШ №13 — «Трансбункер». Наші вихованці вже водинадцяте у командній першості стають чемпіонами України. Це гідний результат, який засвідчує, що ми на правильному шляху і робимо потрібну справу.

Фахівці дійшли висновку, що в найближчому майбутньому на людство очікує епідемія сліпоти. 

Це станеться в тому випадку, якщо ми багато часу проводитимемо за моніторами.

Дослідники попереджають, що невдовзі людство поголовно осліпне, оскільки сучасні діти по багато годин на день дивляться на цифрові дисплеї різних пристроїв. Це призводить до пошкодження сітківки ока, яка є надчутливою.

Щоб зробити такий висновок, учені виміряли випромінювання, яке виходить від LED-дисплеїв. Справа в тому, що більшість сучасних компактних ґаджетів мають екрани, засновані саме на цій технології.