«Денег нет, но вы держитесь...»

— Катастрофічно зростає кількість вакантних місць у бюджетній сфері, де зарплата значно нижча. Масово розраховуються вчителі, які не погоджуються працювати за 12–15 тисяч рублів на місяць, зважаючи на дорожнечу життя у Криму. І це при тому, що на початку 2014-го нам обіцяли мінімальні оклади в 35 тисяч рублів. Нині вчительської зар-плати не вистачає на нормальне харчування та оплату комунальних послуг, які постійно дорожчають, — розповіла вчителька однієї із кримських гімназій.

Малий бізнес також стрімко вимирає. За офіційними даними, на 1 січня 2014 року на півострові було 15 тисяч малих підприємств, а вже на початок 2017-го їх залишилось трохи більше тисячі. До того ж податок із січня зріс у чотири рази. Хто з них після цього виживе?

Щодо російських пенсій, то гроші на них також поступово закінчуються. Замість щомісячних індексацій Держдума ухвалила закон про одноразову виплату пенсіонерам по 5 тисяч рублів, а мали б у 2016-у підняти пенсії на 13% відсотків відповідно до інфляції.

Крим своєю красою завжди приваблював туристів, відпочивальників. До окупації його щорічно відвідували 4 мільйони осіб, з них півтора мільйона складали росіяни. Після окупації та припинення залізничного сполучення півострів відвідали лише близько 100 тисяч українців.

Російська пропаганда запевняла, що Крим розквітне після приєднання до Росії. Але окупаційна влада півострова не врахувала, що ринкова економіка передбачає конкуренцію. Виявилося, що росіяни не мають грошей на неякісний кримський відпочинок або надають перевагу відпочинку в Туреччині, Єгипті, Чорногорії, де за відносно невеликі гроші сервіс обслуговування переважає в рази.

Насправді Росії не потрібний Крим як курорт. Півострів цікавить її винятково як військова база. І цьому є безліч доказів. Не потрібні тут їй і 2,5 мільйона жителів, бо це лише додаткове навантаження на бюджет. Для обслуговування військової бази достатньо невеликої кількості цивільних. Інші ж будуть змушені виїхати через нестерпні умови життя. А може, кремлівські хазяї згадають досвід попередників і людей виселять силоміць, придумавши якусь чергову неймовірну версію для вигнання.

Переслідування проукраїнських і кримськотатарських активістів стали звичним явищем у Криму після його анексії. Кримські татари, які виїхали з окупованої території, впевнені, що постійні репресії їхнього народу з боку російської влади мають політичний характер і спрямовані на залякування. Вони розповідають, що співробітники ФСБ постійно проводять обшуки в будинках кримських татар та роблять усе для того, щоб не допустити якихось масових публічних акцій. 

Так, у минулому році спостерігалося зростання допитів, обшуків, затримань та арештів. Збільшилася й кількість викрадених на півострові людей. Це підтверджують і дані щомісячного звіту «Хроніка подій та правопорушень у Криму», підготовленого Кримськотатарським ресурсним центром.

Ще одним абсурдом є звинувачення України в підготовці нібито диверсій на території півострова. Більше того, за цими вигаданими звинуваченнями були заарештовані, при чому не вперше, українці. І, що найстрашніше, така практика залякування людей на анексованому півострові навряд чи закінчиться.

Керівник Кримськотатарського ресурсного центру Ескандер Барієв впевнений, що Росія робить усе, аби відвернути увагу кримчан від економічної ситуації, яка там дедалі погіршується, і продемонструвати, що, мовляв, якби не федерація, то ситуація була б такою ж, як на сході України. А ще, поглиблюючи вороже ставлення до українців, окупаційна влада намагається переконати кримчан, що їм Росія забезпечує повний захист. Люди ж, які послуговуються альтернативними джерелами інформації, розуміють брехливість російської пропаганди, не готові відкрито ділитися своїми думками, бо доноси на сусідів — це те, що культивується окупантами.

Страх і ненависть — це те, чим відволікають увагу жителів і від важливих проблем енерго- та водопостачання. Так званий енергоміст із Кубані не здатний забезпечити струмом увесь пів-острів, а власних потужностей йому бракує. Існує і ще одна досить вагома проблема — дефіцит прісної води, 85% якої раніше надходило з материкової України.

У жовтні 2016 року міністр природних ресурсів та екології РФ Сергій Донской визнав, що необхідна для Криму інфраструктура може з’явитися не рані-ше 2019 року, і пообіцяв зайнятися цим питанням. Але обіцяти не означає виконати. А поки що, як казав прем’єр Росії Дмитро Медведєв: «Денег нет, но вы держитесь...»

Оксана КАРПЕНКО.