№ 6-7 (21797-21798) субота 21 січня 2017 року

На початку XX ст. український народ був одним із найчисельніших у Європі, займаючи обширну етнічну територію. На заході українці споконвічно заселяли Холмщину, Підляшшя, Берестейщину, Закарпаття. На сході український етнічний масив обіймав Дон, Кубань, доходив до Терека та Туапсе. На півночі далеко вглиб Росії вдавалися всуціль українські області Стародубщини, Південної Курщини, Білгородщини та Вороніжчини. На півдні українське населення становило переважну більшість на узбережжі Азовського та Чорного морів, від Таганрога до Ізмаїла. Крім того, окремі райони з переважною більшістю українців великими клинами розташовувалися в азійській частині — за Волгою, у Приураллі, Сибіру, Приамур’ї.

Досить було спалаху Лютневої революції в Росії, щоб усю цю сімдесятимільйонну громаду розбудив небаченої сили національний рух до державного об’єднання всіх українських земель.

Доленосна подія, яка відіграла важливу роль в історії нашої країни — День злуки ЗУНР і УНР, є предметом прискіпливої уваги науковців, викладачів, які прагнуть розкрити її зміст та історичне значення. Напередодні Дня Соборності України, який відзначається 22 січня, в рамках Дня науковця в ОННБ відбулася зустріч з істориками, які розглядали різні аспекти цього явища.

Незмінні учасники цього історико-просвітницького заходу — професор ОНУ ім. І.І. Мечникова Тарас Гончарук та доцент МАУП Сергій Боган. Дедалі впевненіше про себе заявляють і молоді науковці. Так, не вперше цю тему в стінах бібліотеки розвиває аспірант кафедри археології та етнології України ОНУ ім. І.І. Мечникова Валентин Долгочуб; цікаві факти донесла аудиторії дебютантка подібних читань, магістрант університету Ксенія Сорокіна. Слухацьку аудиторію складали переважно викладачі та учні Одеського професійного ліцею морського транспорту.

На прощальній прес-конференції 44-й президент США Барак Обама рішуче виступив проти ослаблення економічних санкцій щодо Росії в обмін на скорочення російських ядерних арсеналів. Він заявив, що американські санкції введені у зв’язку з діями Кремля супроти України і можуть бути зняті після того, як Росія відмовиться від агресивної політики.

У Трампа розв’язані руки

Проте, більшість санкцій проти Росії США запровадили не в рамках закону, схваленого Конгресом, а відповідно до указів президента. Тобто 45-й господар Білого дому, не звертаючись до Конгресу, здатний указами ці санкції скасувати. І мало хто сумнівається, що Дональд Трамп цією можливістю скористається. Для торгівлі, перш за все, з власними законодавцями, а вже потім у переговорах з Росією чи Україною.

Після осінніх виборів у Сполучених Штатах «влада» начебто стала однопартійною. У Білому домі — президент-республіканець, в обох палатах Конгресу — республіканська більшість. Однак протистояння серед політичної еліти збереглося і має тепер непартійний характер.

Стосується воно, як завжди, питань внутрішньої політики, торгівлі, оподаткування, соціальних програм, відносин з найбільшими фінансово-промисловими корпораціями. По кожному з напрямків у Трампа із за-конодавцями, незалежно від партійної приналежності, є суттєві, а інколи й принципові розбіжності. Поки що теоретичні, але, як мовиться, все попереду.

У Конгресі, однак, роблять усе, щоб ці розбіжності згладити. Ще до інавгурації Трампа в комітетах Сенату проходили слухання, необхідні для призначення вищих чиновників, номінованих на свої пости обраним президентом. Очікувалося, що кандидатам на слуханнях буде непереливки, але нічого такого не сталося.

Навіть найбільш «спірний» із них, претендент на посаду державного секретаря Рекс Тіллерсон, людина, яка отримала з рук Путіна «Орден Дружби», на запитання сенаторів відповідав як продовжувач традицій колишнього Держдепу. Тобто про скасування санкцій до зміни російської політики щодо України у Сенаті США не йшлося.

Ще чіткіше в сенатському комітеті висловилася Ніккі Хейлі, номінована Трампом на посаду постійного представника США в ООН. Вона не лише заявила, що Крим належить Україні, але й не виключила того, що для повернення півострова готова розглядати запровадження нових санкцій.

2016-й політичний рік завершився ухваленням Держбюджету-2017. Влада знову запропонувала українцям затягнути паски.

Із парламентських партій різко проти бюджету виступила тільки «Бать-ківщина». На web-конференції, що відбулася у Києві, лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко пояснила, чому її політсила не голосувала за цей документ, а також відповіла на багато інших запитань.

«Такого жаху, який я відчуваю зараз у Давосі в абсолютної більшості учасників, я за всі мої роки участі в Давосі пригадую тільки один раз... Мабуть, був тільки один Давос з таким же відчуттям жаху. Це був Давос 2009 року, коли розгорталася глобальна світова фінансова криза», — поділився в інтерв’ю «Business FM» своїми враженнями від нинішнього всесвітнього економічного форму знаний російський реформатор-ліберал Анатолій Чубайс, підкресливши, що це був його 25-й приїзд у Давос.

За його словами, тоді, у 2009-у, в усіх на вустах було питання: що це таке — це криза в системі чи криза системи в цілому? Згодом з’ясувалося, що то була лише криза в системі, а не системи в цілому, і світ її якось пережив. «Так-от, — наголосив Анатолій Чубайс, — ступінь жаху зараз, у 2017 році, дорівнює ступеню жаху в 2009-у». Той жах можна звести до формули: світ, побудований після Другої світової війни, руйнується, його більше нема...

У середу з трибуни Верховної Ради фракція «Самопоміч» звернулася до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана із заявою, в якій наголошується:

В той час як Президент України рясно стверджує у своїх виступах та під час зустрічей із впливовими іноземними політиками про відповідальність Російської Федерації за військову агресію в Україні та про ціну, що вона має заплатити за зневагу до міжнародного права;

Уже не перший рік предметом спекуляції прихильників «руского міра» є питання про походження за місцем народження українських активістів, зокрема «свободівців». Мабуть, кожен, хто хоча б раз вступав у словесні перепалки з адептами Кремля, чув у свій бік щось на кшталт «Езжайте на свою западенщину, дайте одесситам спокойно жить! Это наш город и нам решать!». І це не дивно — махровий місцевий «патріотизм» давно став рисою сепаратистсько налаштованих громадян, адже від «Одесса — это отдельное государство, а одессит — это национальность» до «ОНР — часть Новороссии» — лиш один крок.

До спекуляцій навколо теми місцевого «патріотизму» часто вдаються й депутати Одеської міської ради на чолі з віднедавна перефарбованим у жовто-блакитні кольори мером Трухановим, які за інтересами «одеситів» прикривають власні зацікавлення. Як приклад можемо згадати події навколо громадських слухань щодо перейменування вулиць, коли міська рада за одеситів визнала лише завезених антиукраїнсько налаштованих активістів Куликового поля.

Одеська «Свобода» провела невеличке дослідження щодо місця народження депутатів Одеської міської ради. Так, корінними одеситами виявилися лише 47% з них; 45% народилися в інших населених пунктах, із яких 8% — уродженці Одеської області, 23% — інших областей України, а 9% — взагалі інших країн. Про місце народження 8% депутатів Одеської міськради в публічному доступі інформації нема жодної.

«Найбагатшою» на одеситів виявилася фракція президентської партії «Солідарність»: їх там аж 57%, хоча й секретар фракції Віктор Наумчак — уродженець Молдови. Найменше корінних мешканців Одеси у фракції «Самопомочі» — із 5 депутатів одесит за народженням тільки Олександр Аміци, голова фракції Анна Позднякова — родом із Бердянська Запорізької області.

Фракція «Опозиційний блок» наполовину складається з одеситів. Натомість у фракції одіозного Сергія Ківалова «Морська партія» одеситів виявилося лише 16%. Її голова — Світлана Осауленко — родом із Кіровоградщини, а заступник голови Вадим Підгородинський — з Миколаївщини.

У фракції партії мера Труханова «Довіряй ділам», яка позиціює себе як партія «одесситов и для одесситов», корінних одеситів — менше половини (48%). Голова фракції Олег Бриндак — родом із Вінничини. Депутат цієї фракції Ірина Куценко (Єсенович), яка під час нещодавніх громадських слухань звинувачувала проукраїнських активістів у тому, що вони не дають права «одесситам выбирать, как должны называться улицы их города», сама народилася у Харкові. А ще фракція «Довіряй ділам» в Одеській міській раді виявилася багатою на уродженців Росії — звідти аж три депутати із 27.

Її життя було звичним і повсякденним: робота, дім, сім’я… Правильно розставлені пріоритети дозволяли встигати скрізь. У плині турбот, розділених з чоловіком Сашком, майже дісталися до свого порцелянового весілля, яке мали відсвяткувати у 2014 році. Ганна Самотей уже й уявляла, як воно буде: без зайвого галасу, лише найрідніші, найближчі. До речі, травень для неї знаковий місяць: народилася 26, а заміж вийшла 28.

Та, як кажуть, людина мислить, а Бог креслить: 15 травня Олександр отримав повістку. То був непевний час, коли ходило багато чуток і розповідей «бувалих» вояків, а насправді ніхто не знав, що там, на сході. Звідусюди долинали тривожні новини: мобілізували знайомого, друга, родича… І від невідомості було лячно.

З тієї пори на довгих дванадцять місяців страх і тривога поселилися в душі Ганни. Хоча спочатку ніби й не було нічого жахливого: Сашко служив на придністровському кордоні, розповідав мало, ні на що не скаржився. Лише у липні жінку занепокоїло нібито невинне чоловікове запитання по телефону: скільки коштує на ананьївському базарі кілограм картоплі? І лише під її натиском зізнався: харчуються погано. За два дні Аня разом зі своїм братом та чоловіковими родичами зібрали харчі та найнеобхідніше й відвезли Олександру. Намагаючись зрозуміти ситуацію, знайти для себе відповіді, Ганна звернулася до тодіш-нього райвійськкома Сергія Палатнікова й запропонувала допомогу. Якраз була потреба в збиранні та пакуванні посилок нашим солдатам, що й вона почала робити.

У вересні того ж року новим етапом стало відрядження Олександра в зону АТО, під Маріуполь. Чоловік зателефонував дружині, повідомивши, що зовсім не має теплих речей. На той час там служили вже одинадцятеро ананьївських хлопців з 18-го батальйону, які зіштовхнулися з такими ж проблемами. У цей період Ганна відчула, що потрібно залучати інших небайдужих людей. Звернувшись разом із працівниками військкомату до сільських рад та шкіл району, почали збір коштів і всього найнеобхіднішого нашим воїнам-землякам.

Їй, маленькій жінці без зв’язків і протекцій, доводилося ходити і просити, пояснювати, запевняти, переконувати. Не стільки за свого Сашка (його вона забезпечила б за потреби і космічним кораблем), скільки за хлопців, чиї рідні просто не знали, як і чим зарадити. Зібравши кошти, буквально за добу придбала необхідний теплий одяг. Зателефонувавши рідним солдатів, яких знала, запропонувала приготувати передачі. Тим, чиїх родичів не знайшла, посилки склала сама. Усе те ананьївцям у зону АТО доставив волонтер, меценат, депутат районної ради Олександр Шевченко...

Оскільки я просто поет, а не ідеолог, читаючи у позаминулому числі «Чорноморських новин» статтю Валерія Швеця «Бути правим», просто вигукував: «Ну Швець, ну молодець!», римуючи два слова.

Одразу ж згадав свого вірша, написаного у 1997 році, коли я тільки-но перебрався із Богополя до Одеси.

ПРАВІ І ЛІВІ

НасПРАВді ПРАВі є ПРАВі
І мають рацію по ПРАВу,
То ПРАВДи є сторожові,
Яких народ собі уПРАВив.
І з ними ПРАВДа, ПРАВота,
Вони ПРАВДиву роблять сПРАВу,
Бо сПРАВедливість — їх мета,
Як і дотримування ПРАВил.
Наш ПРАВославний люд конав,
Бо ПРАВДолюбців погубили,
Без ПРАВедників тяжко нам,
Вони човну весло й ПРАВило.
У ПРАВих ПРАВильні слова,
І мова їхня є ПРАВдива,
Вони обстоюють ПРАВа
Від неПРАВих й несПРАВедливих!

Зовсім скоро в одеському Музеї Голокосту — жертв фашизму з’явиться нова експозиція. До нього переїдуть стенди виставки «Геноцид проти ромів — пам’ятай, щоб протистояти», яка з кінця листопада експонувалася в Одеському істерико-краєзнавчому музеї. Ініціаторами її створення виступили ромська громада Одещини та німецький Інститут миру і порозуміння.

Коли саме відбудеться передача стендів — поки що невідомо: зараз над ними працюють філологи — виправляють деякі мовні помилки, які були допущені організаторами при перекладі історичних відомостей на українську та німецьку мови.

Для читачів нагадаємо: експозиція розповідає про долю ромів, депортованих до Трансністрії — румунської окупаційної зони — у 1942—1944 роках. Основна група пошуковців з істориків та журналістів, включала і студентів — саме вони збирали спогади тих, хто вижив після забутого нами геноциду. Вісім молодих ромів, по двоє з України, Молдови, Румунії та Німеччини, зустрічалися зі старенькими бабусями і дідусями — живими свідками геноциду, їхніми дітьми та онуками, записуючи все, що стосувалося дослідження. Вилилося це у виставку про долю ромів.

Написати про всіх, хто вижив і кого вдалося відшукати, ми не в змозі. Щоб передати трагічність тих страшних подій, розповімо про деякі факти із життя героїв експозиції, які є типовими для більшості.

Протокала Станеску. Десь 1936 року народження. Старенька жінка, яку держава прирекла жити і померти в напівзруйнованій халупі, що більше схожа на сарайчик для непотрібних речей. Довести, що ти там був, бачив війну і звідав на собі усі переслідування, без будь-яких документів, навіть елементарного посвідчення особи — паспорта громадянина країни, в якій проживаєш, — ромам надзвичайно складно. І держава не поспішає їм допомагати...

Гіоцел Станеско. Він один з тих, кого депортували. Близько 1926 року народження. Мешкає поблизу румунського міста Галац.

Як відзначати століття Української революції та Національно-визвольної боротьби 1917—1921 років

У січні 2016-го Президент Петро Порошенко підписав указ про відзначення на державному рівні 100-ліття Української революції та Національно-визвольної боротьби 1917—1921 років. Як відзначати цей визначний ювілей? Про це «Радіо Свобода» розмовляло з одним із провідних українських істориків — завідувачем відділу історії 20-х—30-х років ХХ століття Інституту історії України НАНУ, професором Станіславом КУЛЬЧИЦЬКИМ.

— Для частини тих, хто народився в часи Радянського Союзу, 1917 рік — культова дата. Але асоціюється вона передусім, як тоді називали, з Великою жовтневою соціалістичною революцією, а також — із Лютневою буржуазно-демократичною революцією. Яким новим змістом наповнюється ця дата, коли ми починаємо говорити саме про Українську революцію?

— Якби не було повалено самодержавство в лютому (березні — за новим стилем) 1917 року, то і в Україні нічого не трапилося б. Був цар — він би й залишався. Але царя повалили й почалася Лютнева буржуазно-демократична революція. Це означає, що в будь-якій частині цієї колосальної імперії виникли можливості для того, щоб народ зрозумів, що він уже вільний, що потрібно починати революцію. Яким чином починати, ніхто не знав. У Києві зібралися люди, оголосили себе Центральною Радою і почали культурницьку роботу — передусім ствердженням «ми — українці, ми повинні мати автономію в рамках уже вільної демократичної Росії». Так усе й почалося.

Центральна Рада видала Перший універсал. У ньому було проголошено, що «ми — український народ»: ми маємо свою волю, хочемо цю волю висловити. Ми хочемо створити національну державність. Потім були Другий універсал, Третій, Четвертий… Й ось із них усіх склалася Українська Держава, в межах колишньої Російської імперії.

Від 7 до 8 мільйонів осіб на території сучасної України тоді перебували у складі Австро-Угорщини. Вона теж розпалася, але роком пізніше. Тому й Українська революція там почалася пізніше на рік.

«У контексті підготовки до укладання нового Державного стандарту базової і повної середньої освіти, роз-гляду Верховною Радою нового законопроекту «Про освіту» особливо гостро — наголошується у зверненні Вченої ради Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України до Міністерства освіти і науки України — звучить питання стану викладання й подальшої долі в середній загальноосвітній школі предметів «українська мова», «українська література», «зарубіжна література».

У ЗМІ, соціальних мережах, на різних форумах і зібраннях дедалі гучніше звучить ідея інтеграції предметів «українська література» і «зарубіжна література», іноді — як уже визрілий і доконаний проект, що не лише насторожує, а й змушує бити на сполох. Водночас це досить важливе питання, яке потребує особливо виваженого, мудрого підходу, зокрема — врахування неоднозначної, небезпечної ідеологічної ситуації, яка поступово призвела до трагічних подій на Сході України, у Криму, що можна назвати «поразкою нашої гуманітаристики». Ми маємо зробити висновки з цього, адже жоден найкращий досвід іншої країни, яка ніколи не перебувала в такому кризовому стані, у цьому випадку нам не допоможе. У нас уже є власний гіркий досвід, і свій довгий, болючий шлях, який, певно, ще не скоро закінчиться.

Тому реформування шкільної мовно-літературної освіти повинно відбуватися паралельно з урахуванням нинішнього стану українського суспільства, яке перебуває лише на стадії свого громадянського становлення, його найактуальніших запитів і викликів.

Щоб ствердитися в сучасному глобалізованому світі, маємо зберегти своє національне обличчя, «ціннісні основи» світобачення й світосприйняття, яке уособлюють насамперед україн-ська мова та література, рідна культура, мистецтво, наша історія. Без цього неможливо ідентифікувати й розвинути себе як громадянина, патріота своєї країни. А пізнати й зрозуміти інший світ допоможуть знання, які пропонує українським школярам унікальний курс «зарубіжної літератури».

Ім’я Андрія Івановича Євси посідає помітне місце серед українських письменників-перекладачів.

Народився він 90 років тому, 1 січня 1927-го, в селі Іваниця Ічнянського району Чернігівської області. Батько був ковалем, а мати — звичайною колгоспницею. У червні 1941-го хлопець закінчив сім класів, а через три місяці село захопили німці. До визволення села працював на кузні молото-бійцем. Після приходу Червоної армії став зв’язківцем, обслуговуючи пересувний радіовузол та електростанцію. Одночасно продовжив навчання у восьмому класі. У січні 1945-го учневі 9-го класу Андрієві Євсі сповнилося 18, і його мобілізували до війська — встиг понюхати пороху на війні.

Після Перемоги майже п’ять років служив у Прикарпатському військовому окрузі начальником радіостанції. Під час одних навчань генерал із Москви, що інспектував їх, сокирою перерубав усі кабелі на вузлі зв’язку, але сержант Євса виявив винахідливість і необхідні розпорядження були передані за призначенням. За це йому дозволили продовжити навчання в десятому класі, й наступного року хлопець отримав атестат про середню освіту, у якому були лише четвірки та п’ятірки. Андрій хотів вступити у військовий інститут іноземних мов, однак через те, що в роки війни перебував на окупованій ворогом територій, дорога туди була закрита. Дали скерування в Одеський педагогічний інститут іноземних мов, і вже колишній старший сержант Євса успішно склав вступні іспити.

Демобілізований студент користувався повагою серед однокурсників та викладачів інституту. Невдовзі його обрали головою профспілкового комітету, і до кінця навчання він добросовісно виконував це громадське доручення.

1954 року після захисту диплому направили до Херсонської області викладачем англійської та німецької мов. Працював у школах і технікумах Нової Каховки, Скадовська та Херсона. Набуваючи життєвого та педагогічного досвіду, викроював час для улюбленої справи — літературного перекладу.

У ці перші новорічні дні хотілося б поговорити не про наші сумніви і сподівання, не про болюче — війну й усі лихоліття від неї, не про податковий геноцид.

Поговорити хотілося б про вічне: хто ми й навіщо взагалі на цій планеті. Бо ж не для того, мабуть, щоб глибше зариватися у землю чи ховатися у погребах від вогню ворожих мінометів та «градів». А для того, щоб відчувати себе вільними людьми, жити гідно, кохати, народжувати дітей. Щоб уранці з радістю йти на роботу, а ввечері з такою ж радістю повертатися додому. Й радіти, що такий ритм життя гарантований тобі на десятиліття наперед.

А ЩЕ ВАЖЛИВО — любити природу, відчувати свою спорідненість з нею. З трепетом і вдячністю спостерігати за сходом сонця. Дивуватися, чому разом з ним оглушливо гомінким стає небо, гомінким і чорним, бо то сонмище гайвороння квапиться швидше дістатися до заміських сміттєзвалищ, щоб поснідати.

Чи відчуваємо ми ніжність від погляду на первоцвіти — проліски, що з-під снігу пробиваються до сонечка? Слідом за ними на теплих галявинах і вздовж доріг почнеться справжнє весілля сонячних кульбабок. Одна гарніша від іншої!

Отак, спостерігаючи за кульбабками, Борис Павлович і побачив, як на одну золоту шапочку присів відпочити джмелик. Озирнувся із своєї висоти навкіл й угледів внизу крихітну чорненьку комашку, що тягла для всієї своєї комуни смачну, але дуже важку здобич. Бідолашна тягла її задом наперед, упираючись усіма своїми ніжками.

Джмелик до неї згори:

— А правда, чорнявко, який сьогодні гарний день?

Захекавшись, крихітка-трудяга загадково відповіла:

— Про це зможу сказати лише в кінці дня.

Як підвищити стійкість організму до вірусів, як правильно лікувати ГРВІ та грип, чи допомагають народні методи при вірусних інфекціях, чи можуть за державні гроші закуповуватися неефективні препарати і що держава робить для того, аби цього не допустити?

На ці та інші запитання відповідає Євген Комаровський, педіатр, кандидат медичних наук, автор популярних книг і телепрограм, присвячених здоров’ю дітей.

— В Україні триває епідемія грипу та ГРВІ. Як захиститися від хвороби? Як підвищити стійкість організму до вірусів?

— Перший і найефективніший спосіб захистити себе та свою дитину від вірусу грипу — зробити щеплення. Наявні вакцини захищають від усіх варіантів вірусу грипу, актуальних саме в цьому році. Оскільки джерелом вірусу є тільки людина, відповідно, чим менше людей в закритому просторі оточують вас, тим менше шансів захворіти. Дуже важливо постійно мити руки, користуватися дезінфікуючими серветками, в жодному разі не торкатися обличчя брудними руками. Медична маска вірус не затримує, відтак здоровій людині вона не потрібна.

— А під час прогулянок на вулиці вірус можна підчепити?

— Гуляти можна скільки завгодно. Підчепити вірус під час прогулянки практично нереально. Приміщення, в якому перебуваєте ви або ваші діти, повинно обов’язково постійно провітрюватися, повітря необхідно зволожувати. Віруси годинами зберігають свою активність у сухому теплому і нерухомому повітрі, але майже миттєво руйнуються в повітрі прохолодному, вологому і рухомому. Пам’ятайте, що ймовірність ГРВІ зменшують повноцінне харчування, можливість виспатися, активний спосіб життя, любов, доброзичливість, посмішка і гарний настрій.

— Як щодо народних та імуностимулюючих засобів? Чи допоможуть вони встояти перед вірусом?

— Ніяких ліків та «народних засобів» з доведеною профілактичною ефективністю не існує. Тобто цибуля, часник та «імуностимулюючі» таблетки не здатні захистити ані від респіраторного вірусу загалом, ані від вірусу грипу зокрема. Все, що так заповзято просувається, всі ці противірусні засоби, препарати інтерферону, стимулятори імунітету і дуже корисні вітаміни — все це ліки з недоведеною ефективністю, ліки, які проти вірусів не допомагають.

Дослідники Гарвардського університету встановили, що у лікарів-жінок виживаність пацієнтів вища, ніж у лікарів-чоловіків. 

На думку вчених, потенційні відмінності у характері лікарської практики жінок і чоловіків мають важливе клінічне значення.

У дослідженні враховувалися дані понад мільйона пацієнтів у віці від 65 років і старше, госпіталізованих з різними захворюваннями. Виявилося, що при лікуванні у лікаря жіночої статі виживаність пацієнтів підвищувалася на 4 відсотки. Фахівці вважають: якби лікарі-чоловіки могли досягти такого ж показника одужання пацієнтів, загальна кількість летальних випадків зменшилася б на 32 тисячі осіб на рік.

Відмінності у рівні виживання хворих пов’язані з тим, що лікарі-жінки суворіше дотримуються клінічних правил, більш орієнтовані на пацієнта завдяки вищому рівневі емпатії (вмінню співчувати й розуміти оточуючих). 

Крім того, лікарі-жінки надають пацієнтам психосоціальне консультування.

Постійне вживання продуктів, що містять магній, знижує ймовірність хронічних захворювань, запевняють дослідники Уні-верситету Чженчжоу (Китай).

Магній міститься у таких продуктах, як зелень, горіхи, риба, цільне зерно. Цей мікроелемент допомагає зменшити вірогідність появи діабету та хвороб серця. За його дефіциту підвищується ризик хвороби Альцгеймера, обструктивної хвороби легень.

На думку автора дослідження доктора Фенга, магній — один з найважливіших елементів, що підтримують хороший стан здоров’я. За його достатньої кількості у раціоні ризик діабету в людей будь-якого віку знижується на 19 відсотків.

Групі дослідників з Католицького університету Чилі під керівництвом професора Тамаса Егана вдалося створити цілком функціональну штучну шкіру на основі мікроводоростей, які можна знайти практично у будь-якій чистій водоймі.

У будь-якій штучній шкірі відсутні кровоносні судини, а відтак без постачання киснем вона відмиратиме. Шкіра ж на основі мікроводоростей сама виробляє кисень і завдяки цьому може «жити» до 10 днів. За цей час у трансплантат вживляють кровоносні судини, а потім шкіра поступово втрачає зелене забарвлення, набуваючи нормального кольору. За її допомогою можна буде ефектив-ніше лікувати різні травми, оскільки вона не перешкоджає доступу повітря до рани, не даючи інфекції потрапити в організм.

Шкіра з водоростей уже протестована на тваринах, а експерименти за участю людини заплановані на початок нинішнього року.

Втім, професор Тамас Енган планує вдосконалити свою розробку — змінити клітини водоростей таким чином, щоб вони продукували не тільки кисень, а й, скажімо, антибіотики або протизапальні речовини. У такому випадку використання штучної шкіри буде ще безпечнішим для кінцевого пацієнта, а процес регенерації протікатиме з меншою кількістю ускладнень.