США-РФ: небезпечна «взаємодія» в Сирії
Припинення взаємодії між Вашингтоном і Москвою у справі врегулювання сирійського конфлікту і, відповідно, загострення розбіжностей та суперечок між США і РФ виникло після багатомісячних спроб дійти згоди й досягло такого рівня напруження, що загрожує виникненням прямого військового зіткнення між ними на території Сирії. За словами президента цієї країни Башара Асада, «на даний час у світі виникла ситуація, схожа на Холодну війну 50-х років минулого століття, і запах Третьої світової війни відчувається в повітрі, й вона може початися в Сирії». Б. Асад неодноразово наголошував, що впродовж тисячоліть Сирія була джерелом геополітичної конфронтації на Близькому Сході. Тому контроль над нею ще з часів фараонів та хетів був украй важливим, оскільки Сирія вигідно розташована на Середземномор’ї і тут проходить лінія розподілу між різними культурами.
На початку нинішнього століття, під час роботи в Посольстві України у Лівані автору цих рядків довелося багато разів бувати в Дамаску та Алеппо, знайомитися з численними історичними пам’ятками, вік яких сягав кількох тисячоліть. І пізніше, коли мій син Максим працював у Посольстві України в Дамаску, я неодноразово відвідував Сирію. Тоді це була мирна, благополучна і надзвичайно гостинна для іноземців країна. Незважаючи на те, що ми перебували в мусульманській державі, яка належить до іншої цивілізації, з іншими звичаями, ми почувалися досить комфорт-но і безпечно. Сирія і сирійці залишили в моїй душі най-приємніші і незабутні спогади…
І сьогодні дуже боляче спостерігати, як на очах усього світу перетворюється в руїни країна дуже давньої цивілізації, історія якої сягає IV тисячоліття до н. е. За різними даними, за п’ять з половиною років громадянської війни та іноземної інтервенції в Сирії загинуло від 300 до 500 тисяч осіб з числа протиборчих сторін і мирних жителів, ще близько двох мільйонів зазнали поранень, 11 мільйонів стали біженцями, а це половина населення країни станом на 2011 рік.
Бойові дії ведуться між урядовими військами і численними бандформуваннями (100—150 тисяч бойовиків), включаючи іноземних, переважно арабських найманців з багатьох країн, частка яких у складі цих формувань, за різними даними, — від 60 до 80%. У Сирії практично бачимо іноземну інтервенцію. Екстремістське угруповання ІДІЛ контролює близько половини території цієї країни. Збройні банди терористів здійснюють акти насильства проти національних меншин, християн і тієї частини сирійських мусульман, яка не належить до сунітського напрямку в ісламі. Як третя сторона конфлікту виступають сирійські курди, що створили де-факто автономний регіон на північному сході держави.
Дії РФ і США в Сирії
Росія та Америка розташовані дуже далеко від Сирії, але сталося так, що сьогодні ці дві країни визначають її долю. Після Другої світової війни відносини Сирії з СРСР і США мали різновекторний характер й залишаються такими понині. Якщо впродовж останніх 60 років радянсько-сирійські та російсько-сирійські взаємини мали союзницький характер, то стосунки Сирії зі США — переважно конфронтаційний. Значною мірою це визначалося тим, що в арабсько-ізраїльських війнах у 1956, 1967 і 1973 роках СРСР надавав допомогу арабським країнам, а США — Ізраїлю, з яким Вашингтон має багаторічні відносини стратегічного партнерства.
РФ — САР. Військово-технічна співпраця (ВТС) СРСР і Си-рійської Арабської Республіки (САР) почала розвиватися із 1956-го. Того року сюди почали прибувати перші групи військових фахівців і військова техніка. За допомогою радянських спеці-алістів у Сирії почалося масштабне будівництво об’єктів військового призначення. Із 1977-го в рамках двосторонньої ВТС у сирійському середземноморському порту Тартус функціонує пункт матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ) для базування 5-ї Середземноморської ескадри ВМФ СРСР і з 2013-го — Середземноморської ескадри ВМФ РФ. Ще до початку громадянської війни в Сирії передбачалося перетворити цей пункт на повноцінну військово-морську базу ВМФ РФ з можливістю базування важких кораблів, включаючи крейсери та авіаносці. Нині це питання остаточно узгоджене між Москвою і Дамаском.
До 1975 року близько 75% сирійських озброєнь і військової техніки (ОВТ) були радянського виробництва. В 90-і роки минулого століття ВТС між РФ і САР загальмувалося, але до 2010-го Росія наростила свої поставки ОВТ і повернула status quo, що існував за часів СРСР. Загальні поставки Сирії радянських і ро-сійських озброєнь за останні 50 років перевищили 26 млрд дол. У 2012-у Росія надала сирійській армії озброєнь на 1 млрд дол. Отже, протягом останніх 60 років Сирія є практично єдиним незмінним союзником Росії серед арабських країн, і тому не дивно, що й сьогодні Москва намагається захистити інтереси свого єдиного союзника в арабському світі.
Після того як проект створення «Новоросії» в Україні зазнав фіаско, Путіну знадобився ефективний маневр, щоб одночасно зберегти ракову пухлину на тілі України — «ДНР» і «ЛНР», вирватися з міжнародної ізоляції та санкцій, при цьому підвищивши свій рейтинг серед росіян. І таким маневром Кремль вирішив обрати боротьбу з ІДІЛ у Сирії, а по суті — з усією «поміркованою» сирійською опозицією.
Можливість прямого військового втручання в громадянську війну в Сирії російське керівництво почало розглядати у серпні 2015 року. 26 серпня між Росією і Сирією було укладено угоду про розміщення там авіаційної групи Повітряно-космічних сил (ПКС) РФ. До кінця вересня 2015-го на території Сирії була закінчена дислокація авіаційної групи ПКС РФ на військовій авіабазі Хмеймім, до складу якої увійшли понад 50 літаків і гелікоптерів. До операції був також залучений ВМФ РФ і стратегічна бомбардувальна авіація, що діє з території Росії.
Військові операції ПКС РФ у Сирії почали проводитися з 30 вересня 2015 року. Станом на вересень 2016-го, за даними МО РФ, було здійснено понад 15 тис. бойових вильотів, уражено понад 40 тис. об’єктів терористичного угруповання ІДІЛ та інших бандформувань. Натомість, за даними Міжнародного волонтерського співтовариства InformNapalm, за рік діяльності ПКС РФ у Сирії в результаті авіаударів російської авіації загинуло також 3089 цивільних осіб, з яких 743 дітини…
США — САР. Інакше складалися відносини між США і Сирією. Основною причиною перманентно складних сирійсько-американських стосунків є та обставина, що США — традиційний стратегічний союзник Ізраїлю, а Сирія — союзник Росії і ворог Ізраїлю. Після «шестиденної» арабсько-ізраїльської війни у червні 1967 року Сирія розірвала дипломатичні відносини з США, які були відновлені лише у 1974-у. У 1979 році Сирія була внесена в американський список держав-спонсорів тероризму і того ж року Вашингтон застосував економічні санкції проти неї, які згодом неодноразово посилювалися. Найбільше роздратування Вашингтона і Тель-Авіва викликала багаторічна співпраця Дамаска з Тегераном, а також підтримка Дамаском різних палестинських організацій і ліванської партії «Хизбулла» в їх боротьбі проти Ізраїлю.
У 1990—2001 роках відносини між США і Сирією дещо поліпшилися, але у 2003-у, після окупації Іраку, знову погіршилися, оскільки президент Б. Асад різко засудив окупацію Іраку військами коаліції західних держав на чолі зі США. У відповідь Вашингтон звинуватив Дамаск у сприянні проникненню арабських терористів на територію Іраку для боротьби з військами коаліції.
На початку 2009 року, з приходом у Білий дім Б. Обами, який різко засуджував авантюру президента Дж. Буша-молодшого в Іраку, обидві країни знову почали співпрацювати у вирішенні деяких регіональних питань, однак з початком громадянської війни у Сирії у березні 2011-го відносини між ними знову різко погіршилися, оскільки США почали надавати допомогу антиурядовим повстанцям, зокрема бойовикам з Вільної си-рійської армії (ВСА). ЦРУ створило спеціальний «повітряний міст» для доставки зброї і боєприпасів до Сирії для «поміркованих» опозиційних формувань.
У 2013 році США направили близько 400 військовослужбовців і сотні допоміжного персоналу в країни, що межують із Сирією (Йорданію, Ірак і Туреччину), для навчання 5000 опозиційних бойовиків за рік упродовж наступних трьох років.
У серпні 2014-го США почали здійснювати польоти розвідувальної авіації для збирання інформації про об’єкти ІДІЛ на території Сирії, а у вересні 2014-го військова авіація США почала завдавати авіаударів по позиціях екстремістських угруповань.
5 вересня того ж року за ініціативою США була створена міжнародна коаліція боротьби з ІДІЛ, в яку увійшло 10 країн, а в грудні їх кількість розширилася до 60. Утім, більш-менш активну участь у коаліції беруть близько 20 держав, інші — символічну. Станом на вересень 2016-го керована США коаліція завдала 5167 ракетно-бомбових ударів по об’єктах ІДІЛ у Сирії. На думку експертів, у тому числі й американських, під ударами сил коаліції загинуло кілька сотень мирних громадян, а також зруйновано багато об’єктів цивільної інфраструктури.
Американські літаки, що здійснюють польоти над територією Сирії, стартують з авіабази НАТО «Інджірлік» на території Туреччини, а також з авіаносців «Гаррі Трумен» і «Дуайт Ейзенхауер», що знаходяться поблизу середземноморського узбережжя Сирії, поряд з кораблями ВМФ РФ. За даними американського аналітичного центру Stratfor, на початку цього року США приступили до розширення злітно-посадкової смуги аеродрому в м. Румійлан провінції Ель-Хасаке, на північному сході Сирії, контрольованої курдами. Зараз на цій базі розміщено кілька американських гелікоптерів і близько 100 військовослужбовців спецназу. Інша американська авіабаза створюється у м. Кобані, в північно-західній частині Сирії, поблизу турецького кордону.
Спроби взаємодії
28 вересня 2015 року, виступаючи на ювілейній, 70-й, сесії Генасамблеї ООН, президент РФ В. Путін закликав США об’єднати зусилля і створити широку міжнародну антитерористичну коа-ліцію, за зразком антигітлерівської часів Другої світової війни. Але як Б. Обама міг погодитися на пропозицію В. Путіна співпрацювати в боротьбі з тероризмом, якщо цього ж дня у своєму виступі з трибуни Генасамблеї він звинуватив Росію в «анексії Криму та агресії на сході України»? Як може Росія бути одночасно агресором в Україні і «миротворцем» у Сирії?
Другу спробу вмовити Обаму створити нову коаліцію під егідою США та РФ Путін зробив 15 листопада 2015-го під час півгодинної неформальної бесіди з ним у кулуарах саміту G-20 в турецькій Анталії. Однак і ця спроба не вдалася. Сторони домовилися тільки про проведення прямих контактів між військовими двох країн, щоб уникнути можливих зіткнень під час військових операцій в Сирії.
Після того як у Сирії почала діяти російська авіаційна група, адміністрація Б. Обами була змушена розглянути питання можливої обмеженої взаємодії з РФ на двох рівнях — дипломатичному і військовому.
Дипломатичний рівень передбачав взаємодію задля досягнення мирного врегулювання си-рійської кризи шляхом проведення переговорів між протиборчими сторонами, в тому числі в рамках Міжнародної групи підтримки Сирії (МГПС). На цьому рівні основна робота виконувалася російськими та американськими дипломатами, головним чином главами зовнішньополітичних відомств США та РФ — Дж. Керрі та С. Лавровим.
Взаємодія на військовому рівні здійснювалася насамперед з метою уникнення зіткнення у повітрі, розмежування зон воєнних дій російської та американської авіації, встановлення розмежувань між позиціями «поміркованої» опозиції і терористичних організацій «Джабхат ан-Нусра» та ІДІЛ, обміну розвідувальною інформацією. При цьому у Вашингтоні розуміли, що В. Путін прагне до військової взаємодії зі США і Сирії головним чином для того, аби продемонструвати всьому світові, що Росія співпрацює з США в такому надзвичайно важливому для міжнародної спільноти питанні, як боротьба з тероризмом, а відтак санкції проти РФ виглядають, щонайменше, «недоречними». Саме ця обставина стримувала Вашингтон від військового співробітництва з Москвою в Сирії. Як заявляв С. Лавров, «США тривалий час ухилялися від співпраці у військовій сфері, за винятком питань запобігання конфліктам». У Вашингтоні ж неодноразово заявляли, що обмежена військова взаємодія між США і РФ в Сирії жодним чином не знімає відповідальності з Москви за її агресивну політику проти України.
За даними Centre for Research on Globalization (Канада) з посиланням на іранське агентство Fars News, 20 вересня цього року російські військові кораблі, що базуються в східній частині Середземного моря, випустили три ракети «Калібр»
по американському польовому «Оперативному центру» (Field Operations Room) у зайнятому бойовиками районі на захід від Алеппо, убивши близько 30 офіцерів-розвідників із США, Великої Британії, Ізраїлю, Туреччини, Саудівської Аравії та Катару. Повідомлялося, що цей оперативний центр використовувався для координації дій загонів озброєної сирійської опозиції на місцевості, а також для наведення на цілі літаків коаліції і безпілотних літальних апаратів.
На думку деяких експертів, саме ця російська акція призвела до припинення військової взаємодії між США і РФ на території Сирії. Інформація про обстріл російськими ракетами розвідувального об’єкта США і НАТО поблизу Алеппо не поширювалася в ЗМІ і не оприлюднювалася на офіційному рівні. Москва також офіційно не підтвердила здійснення обстрілу американського розвідувального центру. Швидше за все, подальші «розборки» проходитимуть конфіденційно.
(Далі буде).
Олексій ВОЛОВИЧ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206