«Море акварелі»

Уже на початку ХІХ ст. до Одеси приїздили російські та іноземні художники, вихованці різних шкіл і популяризували акварельний живопис. Згодом вони гуртувалися навколо Одеського товариства красних мистецтв (ОТКМ). Деякі входили в Товариство ро-сійських акварелістів (до 1887-го — Гурток російських акварелістів), яке мало свій осідок у Петербурзі. Засновником товариства був обрусілий француз Еміль Вільє де Ліль-Адан (1843—1889), який поперемінно жив у Петербурзі та Одесі і з перервами викладав в Одеській рисувальній школі (ОРШ) ОТКМ та рисувальній школи Товариства заохочення мистецтв у Петербурзі. Його панорамні пейзажі світлоносні, виконані в академічній манері й романтичні за духом. В ОРШ Еміля Вільє  запросили викладати в клас акварельного живопису в жовтні 1886 року. Для учнів класу мистецтвознавець А.А. Матвєєв читав лекції з історії цього виду малярства. Згодом ці матеріали він опублікував у збірнику «Из мира искусств и науки».

«Королем акварелі» в Одесі заслужено називали видатного нашого живописця, одного з фундаторів Товариства південноросійських художників (ТПРХ), викладача ОРШ Геннадія Ладиженського (1853—1916). Камерні пейзажі причорноморського степу і прибережних краєвидів цього майстра витончені в кольорі й високотехнічні у виконанні.

У лавах ТПРХ групувалося багато майстрів, які віддали данину техніці акварелі. У ранній період творчості акварельним живописом захоплювався Володимир Заузе (1859—1939), пізніше уславлений майстер офорту. Цінний доробок залишив інший член ТПРХ, художник-архітектор Валентин Фельдман (1864—1928) — автор соковитих натюрмортів і сонячних пейзажів з яскраво вираженою південною школою живопису. Він був членом багатьох творчих об’єднань, у тому числі згаданого Товариства російських акварелістів.

Серед інших видатних одеських митців, які розвивали техніку акварельного живопису, — Амвросій Ждаха-Смаглій (1855—1927). Він створив прекрасні зразки поштових листівок на тему українських народних пісень, оригінальні ілюстрації до Біблії та «Кобзаря». Західноєвропейську школу у цьому виді мистецтва культивував вихованець Краківської художньої академії Михайло Жук (1883—1964), який у ранній період творчості став одним із фундаторів українського модерну.

Акварельний живопис в Одесі утвердився як повноцінний, а не лише як прикладний різновид мистецтва. Члени ТПРХ доклали значних зусиль до розробки його теорії. З-поміж них — Мстислав Фармаковський (1873—1946) та В.А. Фельдман — автори посібників, відповідно, «Акварель, ее техника, реставрация и консервация» (Ленинград, 1950) та «Искусство акварельной живописи» (Киев, 1967). Останній  проілюстрував свою книжку власними творами.

У пізніший період серед видатних одеських акварелістів — такий корифей, як художник-архітектор Іван Сильвестрович-Давойна (1902—1963), котрий залишив сотні ведут, що передають неповторне архітектурне обличчя старої Одеси. Вони органічні, тверді в рисунку, продумані в композиції, з тонко модульованою формою. Про цього майстра нині майже нічого не відомо, й одна з причин полягає в його трагічній долі: після закінчення окупації, у 1944-у Сильвестрович був репресований НКВС, а після повернення в рідне місто доля йому відвела лише десять років плідного життя. Захоплювалися акварельною технікою й одеські модерністи, представники «Товариства незалежних» Сигизмунд Олесевич (1891—1972) і Теофіл Фраєрман (1883—1957).

Акварельний живопис, з огляду на його технічну специфіку, примхливість, імпровізаційність, дає великі можливості автору індивідуально висловитися. У 1970—1980 роки значний внесок у розвиток цього виду малярства зробили художник-архітектор Генріх Топуз (1916—1999), Олексій Попов (1916 —1988), Василь Наконечний (1925—2016), представники художньої династії Вербицьких —Георгій (1920—2011) і Сергій (1956—2013), Юрій Злочевський (1922—1988). На цей період припадає становлення видатного одеського аквареліста, вихованця Михайла Жука Василя Понікарова (1929 — 2014) — автора великоформатних, декоративних у своїй основі, темпераментних і феєричних натюрмортів та пейзажів. Якщо у ХІХ столітті одеські акварелісти зазнали сильного впливу Петербурга, то в радянський, крім, власне, самої одеської школи, помітно впливали виші Москви, Києва і Львова.

Повертаючись до всеукраїнського виставкового проекту, хочу відзначити: зацікавлення, виявлене до нього акварелістами різних міст України, вселяє надію, що він перетворить Одесу на один із центрів, який помітно стимулюватиме розвиток акварельного живопису.

Володимир КУДЛАЧ.