Не лише в грошах щастя

З боку найбільшої фінансової організації це перше за останні роки суто політичне рішення. Причому за таке рішення на засіданні Ради директорів проголосували всі члени МВФ, крім Росії. Представники «братньої» держави наполягали, що непогашений Україною тримільярдний кредит (хабар, який у 2013 році Кремль дав Януковичу за відмову від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом) не дає Фонду права надавати допомогу нашій країні.

Політичним стало також рішення про те, що розбіжності щодо використання Україною коштів, отриманих від МВФ (якщо такі виникнуть), а також щодо виконання нашою країною зобов’язань, зафіксованих у меморандумі за програмою розширеного фінансування (EFF), усуватимуться на найвищому рівні — між Президентом України та головою МВФ.

До речі, одним із перших коментарів виконавчого директора МВФ Крістін Лагард щодо рішення надати допомогу Україні стала констатація підвищення рівня довіри до української влади з боку Фонду та зауваження, що українська економіка демонструє ознаки відновлення. Така думка багато важить, оскільки, спираючись на неї, Міжнародний валютний фонд до кінця року може надати Україні ще один транш у розмірі понад два мільярди доларів, а міністерство фінансів США до одного мільярду гарантій здатне додати таку ж суму.

Паралельні кроки в порожнечу

Якщо в сфері фінансів новини для України хороші, то в сфері зовнішньої політики неприємності в розпалі. Петлю Мінських угод на шиї нашої держави закордонні партнери намагаються зараз затягнути тугіше. І дуже поспішають, бо «українське питання» стало помітним чинником у європейській і заокеанської політиці.

Барак Обама, перед тим як поступитися місцем наступному президентові США, прагне показати, що зовнішня політика Білого дому, провальна загалом, успішна хоча б в одному напрямку. Спроба домогтися припинення громадянської війни в Сирії приречена на провал. Яке б перемир’я там не оголошували, терористів ІДІЛу та кровопивцю Асада до кінця року американцям не здолати.

Інша справа — Україна. Підтримуючи дипломатично і допомагаючи грошима нашій державі, можна схилити слабку країну до вигідного для США компромісу з агресивною Росією. Збоку тимчасове припинення вогню на Донбасі виглядатиме як перемога політики економічних санкцій і м’якої сили. А що станеться з Україною в наступному році — турбота наступного президента США.

Існують вагомі підстави вважати, що після сирійської угоди про перемир’я, досягнутої держ-секретарем США Керрі і мі-ністром закордонних справ Росії Лавровим, наступною буде спроба укласти угоду про перемир’я в Україні. Негласну і, зрозуміло, за спиною Порошенка.

Формально йтиметься про дотримання політичної частини Мінських угод паралельно з кроками щодо зміцнення безпеки на Донбасі всіма сторонами конфлікту. Це ідея не нова, провідником її вже довгий час є міністр закордонних справ Ні-меччини Франк-Вальтер Штайн-майер. Тепер, однак, до паралельних кроків підключилися серйозні сили: держдепартамент США в особі Джона Керрі, ОБСЄ (де ФРН тепер головує) та міністри закордонних справ кількох країн Західної Європи.

Чотири таких міністри (Великобританії, Німеччини, Данії та Франції) цього тижня відвідали Київ і спробували схилити до паралельних кроків українське керівництво. Але Президент Порошенко, глава уряду Гройсман і міністр закордонних справ Клімкін до пропозицій партнерів поставилися без ентузіазму. Не подіяв і головний аргумент — нібито європейцям і США до паралельних кроків вдалося залучити Росію, що гарантує до-тримання перемир’я на тривалий термін.

Для ознайомлення з обстановкою, а насправді, щоб заявити (як очевидці) про безпеку в зоні конфлікту, міністри закордонних справ Франції та Німеччини у супроводі Павла Клімкіна вирушили в підконтрольні Україні міста Донбасу Краматорськ і Слов’янськ. У цей час стріляти там, звісно ж, не будуть. А після...

Те, що буде після, до чого Мінські угоди і паралельні кроки приведуть Україну в майбутньому, західних миротворців турбує мало. Їхня мета — нинішній успіх.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.