№ 79-80 (21757-21758) субота 17 вересня 2016 року

Втомою від самих себе і своїх цінностей назвали так звану «втому Європи від України» відомі інтелектуали та громадські діячі європейських держав. Напередодні саміту ЄС вони закликали європейських політиків та громадськість не закривати очі на злочини Росії в Україні та не повертатися до звичайного ведення справ з Кремлем. У звернені, поширеному ініціативною групою «Першого грудня», йдеться:

Майже кожному великому історичному потрясінню у Європі передувала втома. Втома від сумління. З особливою жорстокістю це правило увиразнилося в ХХ столітті. Ця трагічна закономірність відбирає право мовчати тепер, коли невпевненість знову запанувала в Європі.

Навколо оптимістичних перспектив Європейського Союзу зійшлися хмари економічних труднощів і соціальної тривоги. На дорогах з’явилися сотні тисяч біженців з інших земель. Вибух терору підірвав спокій досі найбезпечніших місць. Колективні проблеми стали для багатьох дратівливим подразником.

Втома від безупинного потоку загроз була очікуваною. Проте й сама вона стала небезпекою: втома викликає моральне збайдужіння, в стані якого легко піти на компроміси з правдою. Саме тому Європою шириться політичний популізм з його простими відповідями на складні запитання. Саме так посилюється ксенофобія і шовінізм як захист від чужинців. Саме так зростає бажання сховатися від проблем, уникнути додаткової відповідальності, замкнутися у власній втомі. Це називається самоізоляцією.

Розгорнута Росією війна проти України, окупація Криму, збройне втручання на Донбасі, десятки тисяч жертв, півтора мільйона внутрішніх біженців належать саме до тих проблем, від яких європейський обиватель хоче сховатися за власною втомою. Щоденні російські диверсії, провокації і шантаж перестали вражати частину європейського політикуму. Вони вже звикли до цієї війни. Рутина притупляє емпатію. Байдужість урівнює жертву та агресора.

У мене дві новини, погана і хороша, казав вождь африканського племені в бородатому анекдоті. З якої почнемо? Традиція вимагає почати з поганої. Але ми втомилися від негативу, чи не так? Почнемо з позитивної події, на яку довго чекали.

Політичний транш для України

14 вересня Рада директорів Міжнародного валютного фонду на засіданні у Вашингтоні ухвалила рішення надати Україні третій транш кредиту за розширеною програмою кредитування (EFF) у розмірі одного мільярда доларів. «Вперше в історії відносин між Україною і МВФ ми отримали третій транш допомоги в рамках однієї програми співпраці», — прокоментував це рішення Президент Петро Порошенко.

У фінансах розмір, певна річ, має значення. Але ще більше значення має факт відновлення співпраці після річної перерви. За сценарієм, раніше апробованим уже не раз, представники українського уряду та Національного банку України підписували з МВФ меморандуми, наповнені обіцянками. Під ці обіцянки отримували один або два транші із засіків Вашингтона, на чому співробітництво з МВФ тимчасово переривалося.

Цього разу картина інша. Війна і руйнування економіки поставили нашу країну в становище жорсткої залежності від закордонних кредитів, а співпраця з МВФ перетворилася на умову виживання. Зобов’язання, дані в 2015 році, довелося виконувати. Навести лад у фінансовій сфері, скоротити реальний дисбаланс держбюджету, вирівняти внутрішні ціни на енергоносії, прийняти закони, спрямовані на боротьбу з корупцією тощо.

Ухвалені Верховною Радою закони ще не почали працювати, а заходи щодо наведення порядку та боротьби з корупцією в Україні тільки-но почали втілювати у життя. Та зважаючи на нинішню економічну ситуацію в Україні, у Вашингтоні пішли на рішучий крок. Щоб зробити можливим виділення Києву грошей, Рада директорів МВФ затвердила низку винятків з власних правил. Після цього неефективне використання міжнародних резервів, зростання заборгованості за зовнішніми виплатами, наявність нових валютних обмежень перестали бути перешкодою для надання допомоги нашій країні.

Загрози, що безперервно продукує Путін, не обмежуються внутрішніми кордонами Росії або сусідніми з нею державами, вони досягли того рівня, коли чинять прямий вплив на внутрішню політику Сполучених Штатів, зазначив у середу під час конференції на підтримку України в Конгресі США директор з питань прав людини американського Інституту Маккейна Девід Крамер, передає «Укрінформ».

«Путін створює прямі загрози для США. Ми бачимо це в пропаганді, яку транслюють (англомов-ні —  ред.) російські медіа Russia Today та Sputnik. Ми бачимо також прояви корупції: підкупи російськими грошима, спроби впливу на результати виборів у різних країнах, що відбувалося нещодавно в Європі, а зараз і в Штатах шляхом хакерського зламу комітету Демократичної партії та інших уста-нов», — наголосив Девід Крамер. Характеризуючи загальний рі-вень загроз, які створює Кремль, експерт класифікував їх на кілька рівнів.

Перший, за його словами, стосується самих громадян РФ, які виступають проти правлячого режи-му в Росії. Їх залякують і вбивають, як це було з Борисом Нємцовим.

Наступний рівень загрози — це країни-сусіди, «які мають бажання приєднатися до євроатлантичної спільноти, стати членами Євросоюзу або НАТО та підтримують відповідну взаємодію з цими організаціями». У цьому зв’язку експерт зауважив, що Путіну не потрібна успішна Україна, Грузія, Молдова чи будь-яка інша сусідня держава. «Я думаю, надзвичайно важливо для політики США разом з Європою залишати взаємодію з цими країнами, допомагати їм по-збутися цих ризиків та просуватися вперед у їх намаганні приєднатися до НАТО і ЄС», —  зазначив Девід Крамер.

Учора завершилося громадське обговорення проектів майбутнього меморіалу воїнам — жителям Одещини, полеглим у зоні АТО. Із понеділка по п’ятницю в Приморській райадміністрації Одеси кожен охочий міг оглянути запропоновані ескізи та зробити свій вибір.

Загалом було подано 16 проектів. Із них, за рішенням конкурсної комісії, у фінал вийшло лише сім робіт. Імена авторів проектів організатори поки що тримають у таємниці — для об’єктивного і справедливого голосування. Відомо лише, що є серед них як професіональні скульптори, так і ті, хто до архітектури ніякого стосунку не має.

Серед запропонованих варіантів майбутнього меморіалу — невеликі пам’ятні плити, скульптурні композиції, пам’ятник у вигляді фігури загиблого десантника Сергія Шумакова, «Палаючий Донбас», великий 27-метровий монумент, скульптура матері, яка плаче, та інші.

«Усі проекти, згідно з положенням про конкурс, представлено під «девізом» — шестизначною цифрою, яка вказується у правому верхньому куті схеми кожного проекту. Всі, хто хоче проголосувати за ту чи іншу ідею меморіалу, записують у книзі відгуків номер проекту, який обрали. Під час оголошення результату ми всі разом дізнаємося, хто саме «приховується» за цими номерами, а отже й ім’я автора-переможця», — зазначив Юрій Четаков, заступник начальника управління архітектури і містобудування Одеської міської ради.

Сьогодні, 17 вересня, о 17.00 в Музеї сучасного мистецтва Одеси (вул. Бєлінського, 5) відкриється виставка фоторобіт журналістки та фотографа Віки Ясинської «Портрет солдата».

«Портрет солдата» — фотографії чоловіків, котрі добровольцями або за призовом брали участь у воєнних діях на сході нашої країни. Впродовж останнього року автор записувала історії війни з вуст її учасників. Відтак портрети поєднані з цитатами воїнів, у яких відображені їхні думки, мотиви, переживання та військовий досвід.

Після презентації у Києві в березні цього року виставка мандрує найбільшими містами України, а також рід-ними містечками та селами бійців — її героїв. В Одесі вона демонструватиметься до 1 жовтня.

У відкритті візьмуть участь автор фотовиставки «Портрет солдата» Віка Ясинська, куратори проекту — представник ГО «ВГО Побратими» Олена Мась і представник МБФ «Мистецький тил» Тетяна Джафарова.

За два дні до завершення Паралімпіади-2016, яка триває у Ріо-де-Жанейро, збірна України впевнено посідає третю загальнокомандну сходинку, завоювавши 92 медалі: 35 золотих, 27 срібних та 30  бронзових.

Українська команда вшосте бере участь у Паралімпіадах. На попередній, яка проходила у Лондоні в 2012 році, наші спортсмени встановили справжній рекорд, здобувши аж 84 нагороди (32 «золота», 24 «срібла» та 28 «бронз»), але нинішній медальний ужинок уже перевершив цей результат. А попереду ще два дні змагань! Нагадаємо, паралімпійці - це люди з особливими потребами, з уродженими або набутими вадами здоров’я. Але, як бачимо, маючи певні фізичні обмеження, вони не обмежені в прагненні до перемог і спортивних звершень.

Наразі українська збірна поступається тільки командам Великобританії (108 медалей, з яких 49 - золоті) та Китаю (191 нагорода, з них 84 - найвищої проби).

4—5 вересня у 15-мільйонному місті Ханчжоу, адміністративному центрі провінції Чженцзян КНР, пройшов 11-й саміт лідерів країн «Великої двадцятки» (G20). Його тема — «Будівництво інноваційної, здорової, взаємозалежної та інклюзивної світової економіки». Основні завдання форуму: досягнення глобальної економічної стабільності і стійкого зростання, а також фінансове регулювання для запобігання фінансових криз. У кулуарах обговорювалися й геополітичні проблеми: військово-політична ситуація на Близькому Сході, зокрема в Сирії; проблема біженців і мігрантів у Європі; ситуація в Криму та на південному сході України, імплементація Мінських угод.

Для нас, українців, цей саміт у Китаї цікавий насамперед сприйняттям його учасниками агресивних дій Кремля проти нашої країни, що в багатьох публікаціях іменуються «українським питанням». Ми взяли в лапки словосполучення «українське питання», оскільки воно не відображає суті проблеми. Під «українським питанням» слід розуміти не «громадянську війну» в Україні, як це намагаються подати російські політики і ЗМІ, а російсько-українську конфронтацію та агресію Кремля проти нашої держави.

Напередодні саміту Президент П. Порошенко обговорив по телефону «загальні позиції щодо українського питання» з колегами по «нормандському формату» — канцлером ФРН А. Меркель та президентом Франції Ф. Олландом. Представники української влади передали канцлеру Німеччини і президенту Франції списки українських в’язнів у Росії та заручників на окупованих територіях, щоб ті під час зустрічі на саміті з В. Путіним попросити його посприяти у звільненні цих людей.

Підвищення тарифів на комунальні послуги лише посилить конфронтацію в суспільстві і призведе до колосальних неплатежів. Про це на брифінгу в парламенті заявив народний депутат групи «Партія «Відродження» Василь Гуляєв.

У зв’язку з цим депутатська група «Партія «Відродження» продовжить переконувати інші фракції Верховної Ради в необхідності прийняття постанови № 4218 щодо запровадження мораторію на підвищення комунальних тарифів.

«Наша депутатська група вже давно пропонувала підтримати проект постанови № 4218, щоб заморозити подальше підвищення плати за комунальні послуги. Постанова передбачає й обов’язкове проведення аудиту всіх компаній, які надають комунальні послуги та перехід на енергоощадні системи, це не так складно. Сьогодні ж у нас, на жаль, все діється навпаки», — заявив Василь Гуляєв.

Завдяки програмі енергоефективності в Одесі з початку цього року утеплено понад 10 тисяч квадратних метрів житла.

Цю цифру було озвучено під час семінару «Як можна скоротити витрати на опалення в багато-квартирному будинку», в якому взяли участь більше півсотні представників об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельних кооперативів і комунальних служб міста. Захід пройшов у рамках проекту International Finance Corporation World Bank Group «Енергоефективність у житловому секторі України» за підтримки департаменту економічного розвитку Одеської міськради та компанії Danfoss.

Експерти розповіли про основні варіанти енергоефективних заходів у багатоквартирних будинках, а також про інженерні основи термомодерні-зації та фінансову доцільність проведення енергозберігаючих заходів.

Фахівці департаменту економічного розвитку, в свою чергу, представили результати виконання міської програми відшкодування частини кредитів, отриманих ОСББ, ЖБК та фізичними особами на енергозберігаючі заходи, за вісім місяців нинішнього року. Отже, загальна сума позик, узятих одеситами на енергоефективні заходи, за цей час склала 3,8 млн грн. Брали кредити як ОСББ та житлово-будівельні кооперативи, так і приватні особи. Розмір компенсації з міського бюджету склав 763,1 тис. грн, з державного — 1188,7 тис. грн.

Виступаючи на Генеральній асамблеї ООН, прем’єр-міністр Швеції Стефан Левен оголосив, що його країна має намір стати однією з перших, які повністю відмовляться від вуглеводневих енергоносіїв.

Країни Північної Європи є лідерами з використання альтернативних джерел енергії. У дуже вітряні дні Данія, наприклад, може забезпечити свою потребу в електроенергії на 140 відсотків лише за рахунок вітряків. Надлишки данці продають сусідам — у Німеччину, Швецію та Норвегію. В Ісландії також майже всю електроенергію отримують з відновлюваних джерел завдяки використанню її з гідротермальних джерел. Швеція ж наразі виробляє з відновлюваних джерел майже дві третини електроенергії, яку споживає.

Повний перехід на «зелену» енергію — досить складне завдання для держави з такою розвиненою промисловістю, як Швеція. Останній бюджет країни передбачає інвестиції в розмірі 4,5 мільярда крон (470 мільйонів доларів) в інфраструктуру — сонячні панелі, вітряки, екологічний громадський транспорт та системи зберігання енергії. Атомні електростанції, яких у Швеції кілька, тут планують назавжди зупинити в найближчі роки. Крім того, шведський уряд збирається щорічно виділяти 50 мільйонів крон (5,8 мільйона доларів) на дослідження в галузі зберігання електроенергії та мільярд крон (120 мільйонів доларів) — на ремонт житлових будинків, щоб зробити їх більш енергоефективними.

Від імені Ширяївського районного сектору ГУ ДСНС в Одеській області вітаємо всіх працівників служби  з надзвичайних ситуацій, ветеранів цивільного захисту та пожежної охорони з професійним святом — Днем рятівника.

Це свято об’єднує людей мужніх професій — пожежників, працівників аварійно-рятувальних формувань і служб, які несуть відповідальність за вирішення питань загальнодержавної ваги — забезпечення надійного захисту національного багатства, життя людей від вогню та стихії.

У разі зміни відомостей про об’єкт оподаткування, зокрема його місцезнаходження, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою № 20-ОПП з оновленою інформацією про об’єкт оподаткування. У повідомленні зазначаються нове та попереднє найменування реквізиту, який змінився.

Підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема, інформація органів державної реєстрації та документально підтверджена інформація, що надається платниками податків.

Оскільки відомості про об’єкти оподаткування не включаються до Єдиного державного реєстру, а інше достовірне джерело інформації про об’єк-ти оподаткування відсутнє, то платник податку, в разі зміни відомостей про місцезнаходження об’єкта оподаткування, у тому числі внаслідок перейменування міста, вулиці, інших топонімів, повинен надати до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за ф. № 20-ОПП з оновленою інформацією про об’єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни. Таке повідомлення подається впродовж 10 робочих днів з дня змін у даних.

Верховний суд Російської Федерації залишив чинним вирок жителеві Пермі Денису Лузгіну, якому призначили штраф у 200 тисяч рублів за звинуваченням у реабілітації нацизму, повідомляє «Комерсант».

Верховний суд РФ відхилив апеляцію автослюсаря Дениса Лузгіна, засудженого в червні за реабілітацію нацизму. Адвокат звинувачуваного Генрі Резнік після такого рішення заявив, що Верховний суд «дискредитував себе», і має намір подати касацію.

У чому ж злочин автослюсаря Лузгіна? Виявляється, ще в грудні 2014 року на своїй сторінці в соцмережі «ВКонтакте» він процитував статтю «15 фактів про бандерівців, або Про що мовчить Кремль», у якій, зокрема, йшлося, що СРСР разом з гітлерівською Німеччиною спільно напали на Польщу і розв’язали Другу світову війну. За версією російської Феміди, це суперечить висновкам Нюрнберзького трибуналу і є реабілітацією нацизму. У червні 2016-го Лузгіна визнали винним та оштрафували.

І часто — з ракетомоделювання, як першого досвіду для творців у майбутньо-му космічних кораблів. Тому організатори Чемпіонату світу з ракетомодельного спорту, який пройшов 22 — 30 серпня на Львівщині, на полі поблизу села Великий Дорошів, постаралися, щоб на цих видовищних змаганнях змогли побувати якомога більше дітей. На час змагань з центру Львова міська влада організувала безкоштовні автобусні маршрути, які безперебійно курсували, доставляючи всіх охочих на змагання і назад. У результаті, за підрахунками організаторів, їх відвідало побувало понад 7 тисяч глядачів.

Причому діти могли не лише подивитися на різноманітну програму пусків. Як розповів директор чемпіонату, перший віце-президент Федерації ракетомодельного спорту України Михайло Рябоконь, спеціально до змагань  підготували дві тисячі комплектів найпростіших ракетних моделей, які  юні глядачі могли отримати безкоштовно і під керівництвом фахівців самостійно зібрати, на свій смак прикрасити та запустити в небо. Що ж, можна не сумніватися, що лави шанувальників ракетного моделювання в львівському регіоні явно зростуть. Наразі ж кістяк української збірної із 29 осіб складається переважно з представників міста Дніпра, де зосереджені і конструкторські бюро, і підприємства, пов’язані з космічними програмами України.

Для нашої держави цей Чемпіонат світу став уже другим великим міжнародним змаганням з ракетомоделювання, що пройшло на її території. Торік на тому ж полі поблизу Великого Дорошева відбувся Чемпіонат Європи, тріумфальний для нашої команди. Українська збірна стала абсолютним чемпіоном у командному заліку, завоювавши 27 медалей, з яких 14 золотих, 6 срібних та 7 бронзових.

Союз європейських футбольних асоціацій (УЄФА) вибрав Київ для проведення фіналу Ліги чемпіонів у 2018 році.

«Щойно УЄФА ухвалило рішення про проведення фінального матчу Ліги чемпіонів-2018 у Києві. Це чудова новина для всіх нас, а особливо — для українських вболівальників», — написав у четвер президент Петро Порошенко на своїй «Фейсбук»-сторінці.

Прийматиме фінальний поєдинок чемпіонів національний спорткомплекс «Олімпійський».

Зі свого боку президент Федерації футболу України Андрій Павелко заявив: «Сьогодні в Афі-нах відбулося голосування з вибору міста-господаря фінального матчу Ліги чемпіонів 2018 року. В непростих умовах, у яких ми всі перебуваємо, нам вдалося зробити шалений крок уперед. Цей шлях був дуже важким, але результат того вартий. Величезне спасибі президенту Петру Порошенку за те, що надав максимальну допомогу, підтримав у всіх проблемних си-туаціях і щиро переживав перед голосуванням. Величезне дякую всім, хто був задіяний у підготовці необхідної документації і супроводжував цей проект від самого початку».

Свій 79-й концертний сезон Національний одеський філармонійний оркестр розпочав програмою, яка включала твори Чайковського і Скрябіна. За диригентським пультом — народний артист України Хобарт Ерл. Сольну партію в Концерті для скрипки з оркестром Петра Чайковського виконав добре відомий одеситам молодий скрипаль, лауреат міжнародних конкурсів Валерій Соколов (Харків).

Це вже стало традицією для художнього керівника і головного диригента НОФО Х. Ерла розпочинати концертний сезон музикою Чайковського. Так, у 2014 році програма включала «польську» Симфонію № 3, а в ювілейний для оркестру 2012-й була виконана знаменита Симфонія № 6 («Патетична»), «лебедина пісня» композитора. Чайковський, без перебільшення, — один із найзатребуваніших класиків у репертуарі НОФО.

Концерт для скрипки з оркестром належить до шедеврів світової музики і написаний у пору найвищої творчої зрілості майстра (1878). Технічно він вважається надзвичайно складним. Відомо, що первісно Петро Ілліч присвятив його засновникові російської скрипкової школи Леопольду Ауеру, але той не наважився грати таку складну річ. Перше виконання за кордоном відбулося у США, а в Європі — у Відні в 1881-му. Його здійснив Адольф Бродський, якому композитор згодом і переприсвятив цей твір. Такі перипетії цього концерту.

Валерій Соколов — вихованець Харківської СМШ, лондонських Школи скрипалів Ієгуді Менухіна та Королівського коледжу музики, після закінчення яких пройшов аспірантуру в Кронберській академії (Німеччина). Один із найбільш затребуваних молодих скрипалів сучасності.

Після літнього відпочинку культурне життя в Одесі завирувало з новою силою, і вже й не охопити всі нинішні події у театральному, художньому, музичному житті міста. Виділимо одну з них — виставку викладачів Одеського художнього училища, яка 6 вересня відкрилася в Літературно-меморіальному музеї ім. О.С. Пушкіна. Організатори присвятили її Дню міста.

Тут представлені десятки робіт у різних видах мистецтва і техні-ках. Переважає, звісно, живопис, адже училище залишається одним із форпостів та хранителів його південноросійської школи. Серед жанрів домінують пейзаж і натюрморт. В експозиції — твори Бориса Бєлова, Леоніда Ванденка, Алли Ворохти, Віктора Гоманюка, Дмитра Запорожця, Івана Козирода, Бориса Лукіна, Миколи Лукіна, Наталії Мартинюк, Юлії Олевич, Володимира Полнобродського, Ірини Путейко та інших.

Виставка у залах меморіального музею, що носить таке шановане ім’я, проводиться не випадково.

— У нас зберігається велика колекція одеської пушкініани. У ній і твори вихованців училища Олександра Постеля, Геннадія Гармидера, а також роботи Михайла Божія та багатьох інших відомих митців, — наголосила під час відкриття виставки директор Літературно-меморіального музею ім. О.С. Пушкіна Алла Нірша. — Пушкін завжди надихав і надихає художників, і я мрію у стінах музею в майбутньому організувати виставку ілюстрацій до творів Олександра Сергійовича, виконаних сучасними митцями. Сподіваюся, що виставки, подібні до цієї у такому закладі, посилять інтерес до творчості Пушкіна, адже він такий глибокий і всеосяжний. Інша причина зумовлена бажанням популяризувати таке унікальне явище, як південноросійська школа живопису…

Сучасне мистецтво не перестає дивувати різноманітністю форм вираження. Щоб досягти поставленої мети на цьому поприщі, потрібно вміти себе обмежувати, свідомо відмовитися від частини накопиченого багатовікового досвіду, «знайти себе». Виставка живописних творів Петра Бевзи (Київ) у рамках проекту «Йордань», що відкрилася в Одеському художньому музеї, сповнена недомовленості і закликає глядача до співтворчості.

Цей проект, ініціатором якого виступив Український інститут Америки (США), варіативний. Із 54 робіт циклу в одеську експозицію включено 32. Прекрасно виданий альбом творів митця відкриває вступна стаття директора цього закладу Володимира Гойдиша. До організації виставки долучилися Центр сучасного мистецтва «Білий світ», Одеський художній музей та правління обласної організації НСХУ.

Представили художника директор ОХМ Віталій Абрамов та директор Центру сучасного мистецтва Тамара Янович (Київ). Експозиція умовно ділиться на чотири частини, кожна з яких має свій символічний підтекст: «Вода», «Виноградна лоза», «Простір», «Йордань». Це мислення християнськими категоріями, хоча, як визнає автор, воно близьке й східному, наприклад, буддійському.

Про творчість Петра Бевзи багато сказано. Наголошують на її метафізичності, екзистенційності, ірраціональності. Це мистецтво ідеї. Водночас його природа дуалістична. З одного боку, воно імпульсивне, емоційне, однак у відборі засобів вираження — мінімалістичне. Колір, лінія, пляма, якими оперує художник, свідчать про граничний раціоналізм. У його творах є щось архаїчне, що викликає в пам’яті сакральне мистецтво Середньовіччя, примітивізм народного мистецтва і малюнки неолітичної доби. Це знакові образи. Показове у цьому сенсі  монументальне полотно «Нога долі»: на червоному тлі землі-лави — білий контур людської стопи, яку осяює вогник долі. Твір може мати різні прочитання, й одне з них говорить, що один неправильний крок може бути фатальним.

За плечима Олексія Гнатовича Дзьоби, якому в травні цього року сповнилося 80 — велике й цікаве життя, що проходило у вирі подій двадцятого століття. П’ятилітнім хлопчиком він став свідком початку Другої світової війни, що розгорталася на його очах. Те, що відбувалося тоді в Україні, замовчувалося чи викривлялося радянською ідеологією. Тому спогади про ті часи — це той історичний матеріал, який відновлює справжні події у всій їхній трагічності. Олексій Гнатович і досі дивується, як йому вдалося пройти через усе це і не загинути, не загубитися.

На відміну від своїх однолітків, він напередодні вісімдесятиліття за допомогою онуків непогано опанував комп’ютер, користується інтернетом, його сторінку можна знайти і в «Однокласниках», й у «Фейсбуці». Тепер самостійно працює над спогадами, сам набираючи тексти.

Пропонуємо читачам враження малого свідка подій Другої світової.

І хороше, й погане, що було у житті, проходить перед очима — варто лише відволікти увагу від реальності. Можливо, таке відбувається з усіма людьми поважного віку, не знаю. Особливо чітко у безсонні ночі вимальовуються в пам’яті події Другої світової війни.

Я народився у Тернопільській області в 1936 році. Тоді Західна Україна перебувала під владою Польщі. У нашому селі також був панський маєток, і хоча прості люди тоді не бідували, будинок пана був удвічі більший, ніж селянські. Пам’ятаю смак булочки з ваніллю та корицею, якою вперше почастувала мене польська пані. Дитяча пам’ять зберегла навіть запах її парфумів, коли вона схилилася погладити мене по голівці. Мої батьки вели натуральне господарство, у нас було все своє: і хліб, і молоко, і м’ясо, й овочі. Навіть одяг мати шила з полотна, зітканого її ж руками у довгі зимові вечори.

Кінець ХХ — початок ХХІ століть, усупереч тенденціям глобалізації, характеризуються активізацією національного відродження. Етнічні групи, етноси, нації прагнуть до участі в творенні світової історії, намагаються внести свою частку в світову культуру, чи національну, якщо йдеться про національні меншини, як у даному випадку — про українців у Румунії. Але для цього, звісно, потрібно мати власну виразну культуру, піклуватися про її збереження і розвиток.

Реалії свідчать: чим менші чисельністю етнічні утворення, тим важче їм зберігати свою ідентичність. Й українська громада півночі Добруджі — не виняток. Кількість українців тут поступово зменшується, що ставить під загрозу існування оригінального культурно-побутового комплексу, цінність якого, втім, не лише в оригінальності, неповторності. В Україні його розглядають як один з варіантів власної традиційної культури, в Румунії цей феномен слід сприймати як частку національної культури, до складу якої входять культурні надбання, крім українців, й інших національних меншин. Тому збереження ідентичності української діаспори також важливе для подальшого розвитку національної культури, збереження полікультурного розмаїття північної Добруджі, яка цим і приваблює мандрівників і має гарні перспективи для успішного розвитку як туристичного регіону. І тут, за належної організації, історія та культура українців можуть стати однією з візитівок краю.

Про що саме йдеться? В останні роки активно обговорюється питання про створення у повіті Тульча історико-етнографічного комплексу «Задунайська Січ», у якому поєднувалися б історія запорозьких козаків у північній Добруджі, господарство, побут, звичаєво-обрядова культура, відображена в обрядовому і пісенному фольклорі, рушниках і килимових виробах, традиційній кухні українців.

Україна відсвяткувала своє 25-ліття. І ні слова про те, що треба було зробити, але не зроблено.

За 60 попередніх років до Незалежности Кремль здійснював лінгвоцид української мови, почавши з розстрілів чесних мовознавців, реформи правопису і систематичного насичення нашої мови ідіотизмами, обертаючи її на неперспективну мову.

Так, з юридичної термінології вилучено слово «судочинство» і замінено на ідіотське слово «провадження». Як це сталося?

Росіяни скоротили слово «судопроизводство» (шість складів) на слово «производство» (чотири склади). Але слово не втратило юридичного змісту. Вживаючи слово «производство», росіяни розуміли, що йдеться про юридичне «судопроизводство».

Наше слово «судочинство», відоме в Україні чи не з «Руської правди» Ярослава Мудрого, мало чотири склади і не потребувало скорочення. Але діяв лінгвоцидний закон, що україн-ська лексика мусила копіювати російську лексику слово-в-слово. І російське «производство», згідно зі словником, учені мужі замінили на «провадження», не взявши до уваги, що російське юридичне «производство» — це насправді «судопроизводство» і наш переклад його ніяке не «провадження», а  «судочинство» — юридичний термін, який треба вживати в юридичних текстах.

Бахчисарай

Крайсвіту все ж таки світає,
Куди б дорога не вела.
Святіше в світі не буває
Пра—прасвятого джерела.

При вікнах батьківської хати,
Як син схиляю погляд ниць.
До неба треба споглядати
Святою вірністю криниць.

Свята вода в моєму краї,
Де Буг — мій Бог і честь сама.
Я був в Криму, в Бахчисараї,
А там джерел, як в нас, нема.

Бо Крим є Крим...
Я в нім султаном
Не став в мільйонах теорем.
І козаком не знався з ханом,
І не чіплявся за гарем.

У пам’яті той сумний торішній вересень, коли не стало нашого сонечка, нашої «чорноморочки» Віри Сергіївни Семенченко. Рано пожовкло листя на деревах, а вись завчасно розкраяло журавлине «кру-кру»... Птахи мовби відчули, що на цій землі перестало битися зболене, але велике і щире серце людини, яка залишила після себе добрий і світлий слід.

Думки, громадська і журналістська позиція Віри Семенченко назавжди закарбовані у її публікаціях на шпальтах нашої газети, а ще — у книжці «Силуети», до якої вона дібрала розповіді про різні житейські історії, що привертають увагу не лише своїми колізіями, характером героїв, а й пошуком виходу з тієї чи іншої складної ситуації. Можливо, це комусь знадобиться, аби уникнути власних негараздів.

Недавно вийшло друге, доповнене видання «Силуетів». Упорядником став Вірин чоловік — Роман Кракалія, теж з когорти «чорноморців». І вже один цей факт багато про що говорить: і про пам’ять, і про тугу, і про вірну любов.

У вступній статті до другого видання Роман Кракалія написав: «Книжка «Силуети» вийшла друком наприкінці літа 2012 року. Весь наклад авторка повністю роздарувала своїм рідним та колегам, друзям, добрим знайомим. Доброзичливі, щирі відгуки, здається, окрилювали, вона вміла радіти, цінувати все позитивне в житті. Можливо, що й мала на думці зробити якесь продовження. Нестачило часу...».

Якось потрапили на очі результати досить цікавого опитування групи підлітків та їхніх батьків. На запитання, чи хотіли б ви знати про статеве життя мами з татом, від дітей було отримане стовідсоткове категоричне «ні!», а ось інформацією про статеве життя своїх дітей, які добралися до підліткового віку, неодмін-но хотіли б володіти чи не всі опитані дорослі. Хоча водночас більшість визнала, що заводити розмови «про це» їм соромно, тому подібні теми у родині, як правило, намагаються оминати. Так, мовляв, простіше: виростуть діти — самі про все дізнаються.

Ці досить пікантні теми обговорювалися на брифінгу, органі-зованому Одеським обласним центром здоров’я. Про особливості дитячої психології, про важливість розуміння статевих взаємовідносин дітей та підлітків, про компоненти статевого виховання та про методи контрацепції й профілактику небажаної вагітності серед підлітків розповідали провідні позаштатні спеціалі-сти департаменту охорони здоров’я та соціального захисту населення облдержадміністрації Тетяна Чуєва (гінеколог), Марія Вакулович (дитячий психіатр) і Тетяна Ніконкова (дитячий і підлітковий гінеколог), яких ви бачите на знімку.

Підлітковий вік, уточнили фахівці, — поняття досить відносне, суто індивідуальне. Хтось уже дорослий і в свої 10-11 років, а хтось залишається дитиною й у 18+. Прийнято ж говорити про підлітків, яким від 13 до 16.

На Одещині нині мешкає близько 65 тисяч громадян такого віку. Це справжня армія бунтівників, підтвердять педагоги і батьки. У цей час стрімкий фізичний ріст переганяє психологічне становлення особистості, що стає причиною неви-правданих ризиків, спалахів гніву та невдоволення, агресії, надактивної поведінки. Над усім цим стоїть наш головний інстинкт. Сім’ї мало не щодня переживають внутрішні війни, педагоги хапаються за голову, а медикам доводиться констатувати цілий перелік наслідків такої поведінки: алкогольні та наркотичні отруєння, психози, вагітності, спроби суїциду...

«Петро Порошенко урочисто відкрив дитячий садочок на Дніпропетровщині», «Президент каже, що цього року в Україні будується рекордна кількість дитячих садків», «У Кременчуці відкрили дитячий садок-школу у кварталі 278, будівництво якого тривало 8 років поспіль»,

«У Лозовій відкриють новий дитячий садок», «У Маріуполі відкрили новий корпус дитсадка за $2 млн.» — читаємо заголовки колег у ЗМІ з різних регіонів України. І на фоні всього цього — на тобі: цими днями вкотре горів колишній дитсадок Чорноморського морського пароплавства, що в будівлі пам’ятника архітектури на Маразліївській, 18.

Так, дитсадка там уже нема — лише спомин. Цілком можна припустити, що загорілася будівля через безпечність безхатченків, які давно там себе «прописали». Але пожежа в діючому дитсадку «Райдуга», що на вул. Картамишевській, 10, аж ніяк не вкладається в голові. Батьки його вихованців підозрюють підпал. Місце, кажуть, елітне, і якщо зважити на паперову тяганину, яка вже не перший рік триває навколо садка, все стає зрозуміло: якийсь «підприємець» зачищає собі територію. Як переконують ті ж батьки — для будівництва елітної висотки. І хто це робить, стане зрозуміло з майбутніх «проектів вдосконалення території».