Постріл з Криму

У Кремля ж є вибір. Організувати новий Іловайський котел або взяття нового Дебальцевого не становить для окупантів труднощів з воєнної точки зору, однак з великою ймовірністю веде до поразки на дипломатичному фронті. Про зняття або пом’якшення економічних санкцій, накладених на Росію з боку західних країн, тоді доведеться забути і, швидше за все, приготуватися до нового витка політичного протистояння з усім цивілізованим світом.

Тому з початку нинішнього року агресор робив ставку на «мир». На дестабілізацію обстановки всередині України, на політичну та економічну кризи і, як результат, на розвал української держави. Не можна сказати, що небезпека минула, але гостру фазу кризи наша країна, очевидно, подолала. Сформована парламентська більшість, призначений новий уряд і з допомогою важких жертв у соціальній сфері фінансово-економічний корабель України вдається поки що утримувати на плаву. У розрахунки Кремля такий «мир» явно не входить. І в останні дні ми стали свідками чергового розвороту противника до «війни».

Зустріч четвірки не має сенсу

Не минуло й десяти днів, як міністр закордонних справ Ро-сійської Федерації Сергій Лавров розповів про підготовку до зустрічі «нормандської четвірки» на вищому рівні під час проведення саміту G-20 в Пекіні 4—5 вересня, як його шеф Володимир Путін цей анонс дезавуював. І заявив, що така зустріч взагалі не має сенсу. Тому що «сьогоднішня київська влада не шукає способів вирішення проблем на переговорах, а переходить до терору».

Приводом для такої заяви став грубо розіграний ФСБ спектакль із запобігання підготовки міфічних актів терору, нібито організованого спецслужбами України на території окупованого Криму. В опублікованому 10 серпня прес-релізі Федеральної служби безпеки Росії і в повідомленнях російських засобів масової інформації про «проникнення в Крим українських розвідувально-диверсійних груп Державного управління розвідки Міністерства оборони України» багато нестикувань, фантастичних подробиць «операції» 8 серпня і безглуздих версій про цілі, які нібито переслідували терористи, яких знешкодили.

Якщо офіційні джерела окупаційної влади в Криму наполягають, що українські ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи) мали намір атакувати життєво важливі об’єкти інфраструктури півострова, то в московській газеті «КоммерсантЪ» повідомляється, що метою терористів мав стати зрив кримського туристичного сезону.

Вершиною дурості тих, хто в поспіху придумував сценарій геройського запобігання україн-ських «диверсій», стало викрадення на території України і вивезення на окуповану територію одного з лідерів «Самооборони» Енергодара Євгена Панова, який раніше служив у 37-у мотопіхотному батальйоні сил АТО. Рядового водія, який працює на Запорізькій АЕС, оголосили співробітником управлін-ня розвідки й одним з керівників вторгнення диверсантів у Крим, а зараз намагаються вибити з нього «зізнання».

Крок у невідомість

Методами Луб’янки від цієї історії тхне за версту. А народний депутат Дмитро Ярош в грубій провокації російських силовиків угледів навіть аналогію з подіями 31 серпня 1939 року. Тоді за вказівкою Гітлера група есесівців організувала напад «поляків» на радіостанцію в німецькому Гляйвіці і передала звідти відозву польською мовою. Це стало одним із приводів для нападу Німеччини на Польщу й фактичним початком Другої світової війни.

Хто конкретно давав вказівки про проведення операції проти «українських диверсантів» у Криму, ми навряд чи швидко дізнаємося. Але оперативність, з якою Путін відреагував на фантастичні повідомлення ФСБ, змушує задуматися про те, що нас очікує після «Мінська». І в які дії най-ближчим часом виллється гібридна війна, яку Росія веде проти нашої країни вже два з половиною роки.

Найвірогіднішим сценарієм розвитку подій аналітики вважають повторення пройденого. Тобто ще одну локальну воєнну операцію на Донбасі із захопленням терористами під керівництвом російських кураторів нових плацдармів. І з загрозою розширення агресії, якщо Україна не піде на поступки. Додатковим приводом для прямої участі російських військ у роз-в’язаній війні може бути орга-нізація «кримського фронту» у відповідь на уявну диверсійну діяльність України в Криму.

У разі успіху, як і у випадку провалу цього сценарію (якщо не припустити найгірший варіант — повномасштабну російсько-українську війну), все-таки доведеться шукати майданчик для переговорів і посередників між воюючими сторонами. Але зараз ні країни Євросоюзу, ні США не готові для такої ролі. На кримську авантюру російських чекістів у Брюсселі та Вашингтоні наші партнери прореагували нервово. І воліли б взагалі утриматися від коментарів.

Однак дітися нікуди. Повторювати, що Мінські угоди сторони повинні виконати в повному обсязі, серйозним політикам на Заході вже соромно. А вийти за рамки нормандського формату — страшно. Хоча вже пізно й боятися. Крок у невідомість щойно зробив Путін.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.