Юрій СИСІН. Цуцик
У повоєнні роки вулицями містечка бігало надзвичайно багато собак: великі, маленькі, пухнасті, облізлі, як старі віники, чорні, білі, рябі — різні. Але при всій їх різнопорідності спільним для них було те, що всі вони були безхатьками, тобто персональної буди коло чиєїсь хати у них не було, хоча і не всі вони народилися на вулиці: зустрічалися і такі, які ще зберігали ознаки своєї колишньої доглянутості.
Коли Мешулам збирався до школи, мамі Вайль завжди прив’язувала до його портфелика невеличку торбинку на мотузяному зашморгу, як на військовому речовому мішку, зі смачним бейглом та великим червоним яблуком.
Одного дня Мешулам, озирнувшись на якийсь внутрішній поклик, побачив, що за ним на відстані сторожко біжить клаповухе цуценя. Мешулам зупинився. Цуценя теж. І сіло, уважно спостерігаючи за хлопчиком, нахиливши свою розумну голівку.
— Ти хочеш їсти? — лагідно, неначе меншого братика, запитав Мешулам. Цуценя нахилило голівку в другий бік, не зрушивши з місця. Хлопчина розв’язав торбинку, витяг спечений матінкою бублик, розламав його навпіл і, простягаючи цуценятку одну з половинок, сказав:
— На, Цуцику, їж!
Але цуценя, мабуть, уже маючи гіркий досвід взаємин з людиною на вулиці, навіть не зрушило з місця, навпаки — задкуючи, відступило і знову сіло. Мешулам обережно поклав відламану половинку бейгла на узбіччя тротуару на якийсь камінчик, що лежав у кущах бузку, і побіг, щоб не спізнитися, до школи.
Після уроків Мешулам завжди повертався додому з Наомі Беренштейн, своєю сусідкою не тільки по парті: їхні оселі стояли навпроти одна одної на вулиці Рози Люксембург, і мати Наомі, тітонька Фрайда, частенько приходила «по-сусідськи» до матері Мешулама, Хавіви Вайль, «просто поговорити».
Найчастіше вони торкалися теми їхніх старших дітей — Наомі і Мешулама. І хоча до тих розмов їх ніколи не залучали, ім’я Мешулама часто звучало у сім’ї Наомі, а сусідські діти, побачивши їх разом, завжди дражнили: «Жених та нєвєста з’їли кусок тєста»...
Весь шлях додому Наомі постійно щось розповідала Мешуламу, який уважно слухав її та мовчав. Дівчинці це подобалося, і вона завжди просила Мешулама зачекати її після уроків, щоб іти додому разом. Хлопчик ніколи не заперечував і слухняно чекав однокласницю, знаючи, що у Наомі безліч різних громадських доручень, які надовго затримували її у школі. А дочекавшись, брав її портфелик і ніс до самої хвіртки будинку, в якому мешкала Наомі.
Так було і цього разу. Наомі, з’явившись хвилин через сорок, одразу почала про щось захоплено розповідати Мешуламу, активно жестикулюючи руками. Але він сьогодні не слухав її; постійно оглядався, неначе чекав на когось, хто запізнювався на домовлену зустріч.
— Чого ти весь час озираєшся?— здивовано запитала Наомі, яка звикла до абсолютної уваги Мешулама до своєї персони.
— Та так, нічого. — відказав Мешулам. — Тобі це здалося.
І Наомі знову поринула у водограй своїх шкільних дівчачих вражень.
«Де ж Цуцик? Невже пропав? Може, хтось уже підібрав його і тепер він, добре попоївши, спить десь у своїй будці, а може, навіть і в хаті, на теплому рядні?» — подумав Мешулам.
— Ой, Мешуламчику! — Наомі несподівано смикнула свого провожатого за рукав. — Яке кумедне цуценятко! А яке гарнесеньке! А як уважно воно дивиться на мене своїми оченятами! Іди до мене, моє маленьке!
Дівчина присіла, щоб узяти цуценя на руки, але воно несподівано загарчало і відбігло, якось боком, від неї.
— Ти диви! Та воно гарчить на мене. Ану пішло геть, злюко! Геть пішло! — тупнула на собачатко ніжкою Наомі.
— Йдемо звідси! — вона знову смикнула Мешулама за рукав, наказуючи йому слідувати за нею. Але Мешулам різко вирвав свій рукав з полону Наомі:
— Ти йди! А мене мати просила після школи зайти до неї на роботу.
Дівчина не чекала такого від свого завжди слухняного однокласника. Лице її зблідло, верхівки вух враз стали крейдовими. У класі всі знали, що такого вигляду Наомі набуває тоді, коли щось складається не так, як вона того хоче.
Не сказавши Мешуламу ні слова, Наомі вирвала з його рук свого портфеля і швидко подалася додому.
Цуцик ледь встиг відскочити вбік, заховавшись, про всяк випадок, за Мешуламом.
Але Наомі цього вже не бачила: ноги швидко несли її подалі від цього хлопчиська з його «бридким цуценям», від якого «ніякої користі».
А Мешулам нахилився, взяв Цуцика на руки і притис до себе. Цуценя, відчувши незнайоме, але таке приємне тепло, широко позіхнуло і довірливо віддалося під захист хлопчика...
Вони обоє були ще дітьми й потребували тепла і турботи.
Бо сказано: «І милосердя Його — на всіх істотах Його».
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206