Ой тії ночі, львівськії ночі!

Навіть Митрополичі сади, що входять у комплекс храму Святого Юра, з благословення митрополита Ігоря Возняка стали місцем проведення трьох акцій «Ночей у Львові»: музично-поетичного вечора під відкритим небом «Книжкова шафа», вистави «Зачарована Десна» за однойменним твором Олександра Довженка у виконанні студентів ЛНУ ім. Івана Франка та реп-вечірки «Все про...».

Загалом же з вечора 15-го по ніч 17 липня відбулося 140 (!) культурно-мистецьких акцій, на яких побували, за повідомленням прес-служби міськради, близько 33 тисяч відвідувачів. При цьому організатори аж ніяк не обмежилися суто художньою спрямованістю. Дуже великий інтерес викликала екскурсія, що відбулася у ніч з 15-го на 16-е... у кабінет міського голови Львова Андрія Садового. Самого посадовця на робочому місці, що-правда, не було (треба ж і йому колись відпочивати!), але його роль цілком успішно виконав Ігор Лильо, який представився «нічним мером». Він розповів історію самої будівлі львів-ської ратуші та про всіх колишніх господарів цього кабінету. Бажаючі отримали можливість відчути себе очільником Львова, посидівши за його робочим столом, і помилуватися панорамою нічного міста, яка відкривається з балкона його кабінету.

Саме там, під балконом ратуші, на площі Ринок, увечері 15 липня відбулося відкриття одинадцятих «Ночей у Львові», де, можливо, вперше в Україні на концерті, що пройшов під відкритим небом, грав орган. Більше тисячі львів’ян та гостей спочатку почули фанфари, які сповістили про старт фестивалю, а потім зазвучала музика Генделя у виконанні органістки Аврори Баль (Франція-Швейцарія) та камерного оркестру Collegium Musicum під керівницт-вом Івана Остаповича.

Просто фізично, зважаючи на велику кількість, відвідати всі акції фестивалю було неможливо. Але завдяки опіці керівника відділу промоціі міста Марти Іванишин, співробі-тниці відділу Олени Василів та координатора проекту «Ніч у Львові» Христини Мартиняк одеські та хар-ківські журналісти змогли побачити багато цікавого. Як, наприклад, малювання в темряві фарбами, що світяться, яке проходило в торговому центрі «Роксолана». Або так званий «відеомапінг», коли фасад ресторану «Атлас» на площі Ринок перетворився на екран для рухомої 3D-проекції. Не забути й прогулянку зазвичай закритими для відвідувачів бічними галереями хорів Гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла на вулиці Театральній, і «Ніч джазу» у виконанні квінтету бандуристок «Чарівні струни» в музеї зброї «Арсенал» на вулиці Підвальній. Чи театралізовану екскурсію в палаці Бандінеллі на площі Ринок. Чи вже згадані Митрополичі сади. Про все не розкажеш!

А завершилася одинадцята «Ніч у Львові» у Палаці мистецтв проектом «Тіні забутих предків. Виставка», присвяченим знаменитому фільму Сергія Параджанова.

Якщо ж спробувати виділити те основне, що відрізняє досить численні одеські фестивалі від того, що ми побачили і відчули у Львові, то, напевно, передусім, крім тематичного розмаїття, варто відзначити ще й поліваріантність місць, де одночасно проходили заходи. Як результат — ніде не було скупченості і тисняви, всім вистачало місця для того, щоб комфортно почуватися. На екскурсії, майстер-класі, квесті, концерті, виставці — скрізь відчувалася турбота про те, щоб захід пройшов не формально, а з максимальною наповненістю емоціями-почуттями.

Серед причин, можливо, сам характер львів’ян, який відрізняється підвищеним почуттям власної гідності, не вбитим за роки радянської влади. Або те, що саме місто, з реальною і славною багатовіковою історією, впливає на його жителів. У будь-якому разі все, що відбувалося, було дуже якісним, добротним. А це дуже приємно... і не дуже звично. Тож варто їхати до Львова за новими емоціями і відчуттями!

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.