Виштовхані за двері?

До невеличкої кімнатки, де мав відбутися брифінг, зайшло чи не з десятеро людей, які представилися уповноваженими від комітетів переселенців «Куяльника». Вони гуртом ходять по кабінетах, не оминаючи жодного заходу, де йдеться про «Куяльник» та його поселенців.

У санаторному комплексі, який став приватною власністю, нині мешкають 411 осіб, серед яких 280 — інваліди, а решта — члени їхніх родин чи особи, які супроводжують людей з особливими потребами.

Їх утримання впродовж двох років обійшлося власникові в 11 мільйонів гривень, а оскільки держава турботу про вимушених переселенців переклала на плечі влади на місцях, то з обласного бюджету «нашкребли» два мільйони. Більше нема і, запевняють, не буде.

Напередодні нового року я була в санаторії разом з міжнародною благочинною організацією, яка привозила тутешнім поселенцям ліки, їжу, одяг. Набачилася і наслухалася різних історій. Знаю, що більше року переселенці взагалі нічого не платили ні за харчування, ні за перебування у стінах закладу. Обурювалися, коли частину пенсій їх попросили віддавати бодай за їжу. Знаю, коли посилилася дисципліна в санаторії — не дозволялося випивати, приводити сторонніх, то дехто із постояльців просто поповнив лави наших місцевих безхатченків. Це непокоїть. Хтось зібрав те, що мав при собі, і подався у невідомому напрямку. Більшості йти було нікуди. А хто й фізично цього не міг зробити. Також знаю, що люди, навіть з інвалідністю, знайшли для себе посильну роботу: хтось влаштувався торгувати на базарі, хтось почав чоботарювати...

За два роки ситуація дійшла до тієї критичної межі, коли проплачувати подальше перебування інвалідів у стінах закладу ні обласна громада, ні, тим більше, власник «Куяльника» не можуть, як і керувати ситуацією, за словами Тетяни Кривої, у ручному режимі.

Там люди можуть і далі проживати, але мусять оплачувати все за власні гроші. Це від п’яти і більше тисяч гривень.

Пропонуються кілька економніших варіантів, які переселенцям будуть по кишені. Їх назвала Тетяна Крива. Це, по-перше, два геріатричні інтернати в Одесі, які приймуть до 50 осіб, але за утримання доведеться віддавати 75% пенсії, натомість людям гарантується чотириразове щоденне харчування, пристойний медико-соціальний супровід. І, по-друге, 120 осіб прийме соціальний гуртожиток у селі Борщі Подільського району, де поруч електричка, 10 кілометрів до райцентру, зелена зона, всі приміщення обладнані пандусами, є кухні, облаштовані вбиральні, їдальня, медпункт. Нарешті, у селі Струмок Татарбунарського району радо зустрінуть 20 і більше родин із дітьми: там є дитячий садочок, школа, медпункт, магазини, базар, 18 кілометрів до моря.

Чиновниця підкреслила, що переселення до пропонованих людям об’єктів здійснюватиметься на добровільній основі. Наразі заяву на переселення подав… лише один чоловік. Далеко, нарікають, від Одеси. Люди добиваються виділення їм соціального житла. Нехай не в Одесі, кажуть, хоча це вважають за пречудовий варіант, але бодай ближче до неї: у Комінтернівському, Роздільнянському, Овідіопольському районах…

Розмова і цього разу вийшла на підвищених тонах. На переконання активістів, цю проблему давно можна було вирішити і забути, але знову їх, скаржилися, виштовхують за двері. Вони цитують статтю 47 Конституції України, яка зазначає, що кожен громадянин має право на житло.

Ви знаєте, що дехто з вимушених переселенців вдається до радикальних дій: в Одесі самовільно захоплюють не добудовані або покинуті споруди, помилково вважаючи, що воно нічиє, тому й пустує. У нас все комусь належить, якщо не приватнику, то громаді.

Чула гомін серед одеситів, що переселенці можуть піти гуртом і захопити якусь готову до заселення новобудову. Це, звісно, не вихід. Але й людей шкода, адже не з власної волі покинули все, що нажили, і рушили світом.

Наші місцеві посадовці вирішили запропонувати кілька варіантів облаштування. У Всеукраїнській організації зі справ вимушених переселенців бачать кілька інших шляхів розв’язання цієї проблеми. Перший — це будівництво муніципального, соціального житла для пільгових категорій тимчасово переміщених осіб, коли людина сплачує комунальні послуги, але не є фактичним власником. Тут можна задіяти довгобуди, але попередньо вирішивши проблему з власниками. Цей варіант під силу винятково владі на місцях. Інший шлях — швидке зведення «з нуля» багатоквартирних будинків за енергозберігаючими технологіями. У нас, в Одесі, такі об’єкти споруджуються, але ще до закладання першої цеглини складені списки людей, які там оселяться. Це, як правило, пільговики: хто мав аварійне житло, хто відстояв у квартирній черзі по 30—40 років, у кого будинок пішов під знесення, діти-сироти, яким держава гарантує власні метри…

У даному випадку йдеться про прилаштування лише 300 осіб, більшість з яких ніколи не зможе самостійно заробити на житло або бодай винаймати пристойне помешкання. Але вони зі своїми вимогами.

Конфлікт, з усього видно, тільки розпалюється.

Наприкінці червня чимала група переселенців, що називають себе членами громадських об’єднань «Донбас—Одеса: нове життя» та «Хороші люди», зайняла будинок у центрі міста за по вул. Успенській, 4. Кілька років поспіль будинок пустував, води та електрики там нема, хоча в кількох кімнатах зроблено ремонт. Усього в недобудованому домі мешкають близько ста осіб, третина з яких — діти. Сплять переселенці на дерев’яних піддонах, готують їсти на подвір’ї, користуються дерев’яним вуличним туалетом. Це ті самі переселенці, що впродовж місяця жили поблизу громадської приймальні облдержадміністрації. Спочатку вони встановили намети у дворі будинку, а коли задощило, перебралися всередину.

Переселенка з Донецька, яка відрекомендувалася як голова громадського об’єднання «Хороші люди», Софія Маркіна розповідає:

— Нас переконували в облдержадміністрації, що житла в Одесі нема, а ми хочемо показати, що воно є. Ми ставимо питання: чому цей будинок не використовується за цільовим призначенням? Обласна рада продає його за п’ять мільйонів гривень замість того, щоб віддати його переселенцям!

Насправді будівля перебуває на балансі комунального підприємства «Облтрансбуд». Його керівництво вважає, що дії переселенців становлять небезпеку для їхнього ж життя, оскіль-ки будинок аварійний.

— Ці невстановлені особи зайшли на територію аварійного будинку і вимагають поселення у ньому, — розповідає Василь Снітко, заступник директора «Облтрансбуду». — Вони кажуть, що неодноразово зверталися до обласної державної адміністрації з цього приводу.

Після того, як переселенці зірвали замки і пломби на будинку і поселилися у приміщеннях, представники організації викликали поліцію, яка зафіксувала порушення. Більше ніякої реакції від влади нема. Переселенці не збираються виселятися звідти, поки їх не забезпечать житлом.

— Ми живемо на допомогу для дітей, — скаржиться багатодітна мати, вдова з Донецька Ольга Лопкіна. — Мені нічим платити за квартиру і працювати я також не можу — у мене маленька дитина.

На захист переселенців стала одеська «Самооборона Майдану»: хлопці чергують біля будинку і також вимагають кілька квартир для бійців, які повернулися з фронту і не мають, де жити.

— Два тижні тому до нас звернулись переселенці, які впродовж двох років поневіряються по Одесі. Вони знайшли цей будинок і зайшли на територію, а нас попросили охороняти, щоб їх не побили, — розповідає активіст «Самооборони» Тодор Пановський.

Самовільне заселення до будівлі, що належать територіальній громаді сіл, селищ, міст Одеської області, — це, звичайно, порушення закону. Але й питання з житлом для вимушено переміщених осіб потрібно вирішувати. І це слід зробити ще до того, як настане зима.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.

Публікація здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.