Від рабині до богині

Фільм німецького режисера Леопольда Йеснера «Чорний хід» упродовж години перетворюється із сентиментальної мелодрами на фільм жахів. Стрічка виглядала як серія виразних чорно-білих фотографій і захоплювала точністю виразних кадрів, що показували трагедію жінки-служниці, яка стала заручницею кохання та жалю. Учениця Юрія Кузнецова Юлія Запорожець разом із своєю командою дуже витончено й точно озвучили цю картину, створивши єдину неповторну подію із присмаком глибоких почуттів.

Наступного дня англійський фільм «Коттедж в Дартмурі» презентував глядачам представник Британської ради в Україні Володимир Шейко, який зазначив, що британське німе кіно, без сумніву, заслуговує на увагу. Це величезний пласт світової кінокультури, в архівах зберігається близько 20000 німих британських стрічок.

Трагічна історія кохання перукаря та манікюрниці відкриває нам шалені пристрасті, що вирують у маленькій міській цирульні. Британська жінка 1930-х — це вже жінка емансипована, її поважають, вона сама робить свій вибір.

Мексиканський дует La Escalera летів до Одеси 24 години, щоб зіграти на фестивалі! Їх емоційний супровід ловив найменші відтінки того, що відбувалося на екрані, вони грали музику, яка захопила всіх так, що навіть коли зірвався вітер і почалася справжня гроза, глядачі не втікали, а сприйняли ці виклики природи як ілюстрацію того, що бачили на екрані, — там також вирували пристрасті, були злива сліз і буря відчуттів. Музиканти грали, а глядачі дивилися фільм під дощем, просто неба. Це був незабутній момент, який не можна було проґавити — «тут і тепер».

Один із організаторів фестивалю, генеральний директор Національного центру імені Олександра Довженка Іван Козленко зазначив наступного дня: «Вчора вітер нам завадив подивитися фільм «Вітер».

Тож третій день почався з «Вітру», головна героїня якого, американська акторка німого кіно Ліліан Гіш, була символом цьогорічного фестивалю і красувалася на постерах. Акторка пережила німе кіно — прожила сто років, залишивши після себе велику кіноспадщину. Сюрпризом для глядачів стала присутність і виступ на фестивалі внучатого племінника Ліліан Гіш — кінознавця Джеймса Стефана, який розповів про свою знамениту бабусю.

Історія юної Летті, що переїхала жити до Техасу, де завжди дме вітер, захопила не на жарт. Головний герой стрічки — вітер, який, створюючи Летті перепони та труднощі, допомагає їй зрозуміти життя і себе, здолати внутрішні та зовнішні бар’єри і навчитися бути щасливою. Ця жінка, на відміну від попередніх героїнь фестивалю, здатна зробити гідний вибір і стати переможницею у житті. Й музиканти київського колективу Supremus своїм напруженим супроводом допомагали нам це усвідомити.

Стрічка «Небувалий похід» Михайла Кауфмана, брата Дзиги Вертова, трохи вибивалася із «жіночої» концепції фестивалю. Це був більше «спогад» про минулі «Німі ночі», темою яких була декомунізація. Пропагандистський фільм на тему індустріалізації та колективізації викликав змішані почуття. Хоча постійна зміна техніки, кранів, комбайнів, мартенів та емоційні обличчя людей, «будівників комунізму», створювали своєрідний настрій, який дуже творчо підтримувала команда музикантів Антона Байбакова. Музика надавала «залізобетонній» агітці людяності та допомагала сприйняти те, що відбувалося на екрані.

Китайська картина «Богиня» під акомпанемент білоруського акордеоніста Єгора Забєлова став останнім, дуже витонченим і глибоким, акордом фестивалю.

«Повія бореться у вирі життя, вона дешева повія з вулиці, але коли вона обіймає своє дитя, вона — Богоматір». Ця фраза із титрів фільму містить у собі квінтесенцію цього чудового витвору мистецтва німого кіно й одним реченням описує образ головної героїні, яку втілила китайська зірка Жуань Ліньюй. На екрані — таке виразне, таке миле і ніжне обличчя юної китаянки, повії, яка виходить на панель, щоб мати можливість виховати свого сина гідною людиною, дати йому освіту. Від повії до богині — величезна прірва, від повії до богині — один крок.

Неможливо було спокійно дивитися цей фільм, неможливо було байдуже слухати цю прекрасну музику, яку виконував Єгор Забєлов, не відриваючи очей від екрану. Його музика, наповнена найтоншими коливаннями емоцій, як ніяка інша пасувала до китайської стрічки, наповнювала серце неперевершеною естетичною насолодою. Й ось момент найвищої пожертви, яку принесла повія, щоб стати богинею — вона опиняється у в’язниці за вбивство сутенера і, сидячи у камері, молиться за світле майбутнє своєї дитини. Проста і свята материнська любов, що перетворює повію у богиню...

Велика вдячність усім, хто долучився до створення цього неперевершеного свята німого кіно та музики, докладаючи зусиль, щоб воно відбулося. А саме — Іванові Козленку та Галині Дольник, Наталії Мальцевій та Наталії Ертновій, Вірі Грузовій та Андрію Сечковському, всім, хто створював цю подію.

Одеса з нетерпінням чекатиме наступного літа, коли неподалік від яхт-клубу, у затишному закуточку Морвокзалу, розпочнуться «Німі ночі—2017».

Ольга ФІЛІППОВА.