Через брак самовіддачі та порозуміння

Що ж це за обставини?

Фахівці, аналізуючи гру збірної України, насамперед, закидають претензії її тренеру Михайлові Фоменку, який, на їхню думку, не навчив свою команду грати першим номером. Натомість укоренилася така модель гри, за якої наші футболісти віддають ініціативу супернику і діють на контратаках. А коли приходить час нав’язувати свою гру, втілити територіальну перевагу в голеві моменти, вони традиційно виглядають безпомічними, не відаючи, як подолати захист суперника. Що характерно: в Україні є перспективні та технічні футболісти, але їх талант зводить нанівець гра другим номером. А за такої організації гри майстерність не перетворюється в клас.

Отже, потрібні фундаментальні зміни. І президент Федерації футболу України Андрій Павелко пообіцяв їх. На своїй сторінці у Facebook він, зокрема, написав: «Досвід реорганізації Ісландії, Бельгії, Німеччини дає нам цінний багаж інформації стосовно проведення рішучих реформ для того, щоб наша збірна не просто ставала учасником «Євро», але й могла добиватися результату! З цією метою на найближчому засіданні виконкому ФФУ буде представлено стратегічний план реформування інституту збірних команд».

Щоправда, тут годилося б запитати пана Андрія, де він був зі своєю рішучістю раніше? Адже збірна України, навіть демонструючи в окремі проміжки часу добру гру, як-от 20 хвилин у поєдинку з Німеччиною, загалом уже тривалий період не може похвалитися стабільністю.

Незважаючи на гостру проблему самовдосконалення, частину гравців збірної вже вразила бацила зірковості. Не завжди клеїться гра у визнаних лідерів команди — Андрія Ярмоленка та Євгена Коноплянки. Андрій П’ятов — чудовий голкіпер, але його звичка частіше грати ногами, ніж руками, не завжди доцільна. Після його поквапливих ударів м’яч часто потрапляє не до партнерів, а до суперників, які не гаючи часу йдуть у нову атаку. Роман Зозуля — боєць, та все ж не другий Олег Блохін і не Анатолій Бишовець.

Кожен футболіст збірної мав би більше дорожити довірою, виявленою йому. Особливо — якщо зважити на зарплату та віддачу. Чужі статки, як відомо, рахувати не личить, але в даному разі буде не зайвим. За повідомленням сайта «Слово і діло», найменше одержує півзахисник казахського футбольного клубу «Кайрат» Анатолій Тимощук — 1,1 мільйона доларів на рік, а найбільше — форвард київського «Динамо» Андрій Ярмоленко — 4 мільйони доларів. Агов, футболісти, схаменіться, за такі гроші можна було б грати й краще.

Є ще одна причина незадо-вільного виступу збірної: неналежний мікроклімат у команді. На жаль, Михайлу Фоменку не вдалося налаштувати гравців на високу самовіддачу. Цю ситуацію багато хто не хотів би виносити на широкий загал, а коли про неї розповіли телеканали «Футбол-1 та 2» й «Україна», вже згаданий Андрій Павелко звинуватив їх, мовляв, роздули конфлікт.

Нагадаємо, конфлікт, про який йдеться, стався на Великдень у Львові під час матчу «Динамо» і «Шахтаря». Ця гра нічого вже не вирішувала: кияни завчасно завоювали чемпіонський титул. Але тоді вони гірникам програли — 0:3. Дії обох команд мали принциповий і жорсткий характер. Сповнений емоцій, капітан «Шахтаря» Тарас Степаненко підбіг до трибуни з ультрас «Динамо» і показав їм емблему свого клубу на футболці: ось, мовляв, де сила. Цей жест обурив «синьо-білих», які вирішили, не відкладаючи справу в довгу шухляду, поквитатися з Тарасом. До нього підбіг Ярмоленко й ударив по нозі. Цей удар, як іскра, як розряд, поляризував одних гравців, навіть запасних, проти інших. У хід пішли кулаки…

Звичайно, суддя того матчу Юрій Мажаровський показав червоні картки і Ярмоленку, і Степаненку. Із лави запасних був видалений ще один гравець «Шахтаря» Олександр Кучер, а потім і головний тренер гірників Мирча Луческу.

Після цього інциденту в ефірі «Великого футболу» Тарас Степаненко заявив: «На всю країну скажу: моя дружба з Ярмоленком закінчилася».

Екс-арбітр ФІФА Олег Орєхов відгукнувся про той випадок так: «Ярмоленко не гідний місця в збірній України». Йому заперечив екс-тренер збірної Мирон Маркевич: «У нас не так багато футболістів, щоб ними розкидатися». Водночас Мирон Маркевич дав вельми негативну оцінку тому епізоду: «Соромно було на все це дивитися. Не тільки в Україні це бачили, але і в Європі. Адже ці футболісти хочуть там виступати. Як тепер Степаненку і Ярмоленку грати в збірній?».

Коли журналісти поцікавилися у Михайла Фоменка, як він збирається їх мирити, той відповів: «Як буду мирити? Це треба у них запитати. Якщо вони будуть розбиратися між собою, ніколи буде справою займатися. Вони це прекрасно розу-міють».

Немало спортивних авторитетів закликали гравців помиритися не просто формально, а по-справжньому, тому що за ними стоїть уся країна, її імідж, настрій мільйонів уболівальників. Та, певно, через брак часу справжнього примирення не сталося. У матчах з Північною Ірландією та Польщею було видно, що в України цілісної команди нема, натомість — розбалансовані ланки і розрізнені дії.

…Спортивний світ знає багато випадків, коли згуртовані команди творили на футбольних полях дива, здобуваючи перемоги над значно сильнішими суперниками. Збірна України цю якість втратила. Чи знайде? Хочеться вірити і не помилитися. Та й обіцяних реформ дочекатися.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.