«Не йди за більшістю на зло!»

Отже, це свято водночас і радісне, і сумне. Воно наводить на певні філософські роздуми. Радісне, тому що цього дня жителі Єрусалима палко вітали Спасителя, вигукуючи «Осанна! Осанна!». І сумне, бо нагадує про те, що через невеликий відрізок часу ті ж самі люди вже кричатимуть протилежне, вимагаючи від Понтія Пілата: «Розіпни, розіпни Його!». Чому ж відбулася така швидка зміна у настроях жителів Єрусалима? Та чи схильні сьогодні і ми, сучасні християни, до подібної зміни у своєму ставленні до Церкви і Бога?

Ця історія, напевне, є одним з найяскравіших класичних прикладів того, як громадська думка змінюється дуже швидко — залежно від власних людських сподівань і переконань. Чи не є це переконливою демонстрацією того, що позиція більшості не завжди правильна? Адже у Святому Письмі є такі слова: «Не йди за більшістю на зло!».

Коли Спаситель п’ятьма хлібинами нагодував п’ять тисяч людей, вони відразу захотіли проголосити Його царем. Проте Спаситель, знаючи їхні думки, відійшов від того місця, сказавши їм: «Шукаєте Мене тому, що їли хліб і наситились». Насправді, Спаситель прийшов не наситити людські шлунки, а дати хліб духовний, щоб виконати слова Писання: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом, що виходить із уст Божих». Звичайно, матеріальний достаток теж важливий. Але написано: «Шукайте ж перш за все Царства Божого і праведності Його, — а все це вам додасться».

Суто матеріальний підхід до Церкви і сьогодні для багатьох стає каменем спотикання, бо багато хто шукає від Бога, від віри, від Церкви чогось земного. І той же Іуда, який був срібролюбивим, зрадив Христа, бо сподівався на зиск, на посаду у «земному царстві» Спасителя, принаймні міністра фінансів. Але коли усвідомив, що Христос говорить про духовне, а не про земне царство, розчарувався і зрадив.

Дуже часто ми всі не до кінця розуміємо, хто такий Спаситель і заради чого ходити до церкви, для чого молитися, виконувати заповіді. Що нам за це буде тут, у земному житті? І багато хто робить це заради того, щоб щось отримати від Бога, мати якісь дивіденди. І тут є над чим замислитись кожному.

Втім, не забуваючи про сумне, у день свята краще все ж таки більше думати про радісне — святкувати і згадувати славний в’їзд Спасителя в Єрусалим.

У цей день традиційно в храми на богослужіння віруючі приходять з гілочками верби або інших дерев, які пускають перші листочки, наслідуючи тих жителів Єрусалима й околиць, які вітали Ісуса Христа. І, як говориться в Євангелії, різали гілочки дерев, гілочки пальми і з ними в руках вітали Спасителя, бо такий був народний звичай — того, кого хотіли особливо привітати, вшановували саме таким чином. Окремі люди стелили свій одяг під ноги ослика, на якому їхав Спаситель, — це був акт надзвичайної поваги.

Чому Господь в’їжджає у Святе Місто саме на ослику? Земні царі-завойовники завжди в’їжджали на коні і з військовим почтом. Але Ісус в’їхав до Єрусалима, як цар «праведний і лагідний... сидячи на молодому ослі». І в цьому суттєва різниця.

Святкування Вербної неділі нагадує нам також про те, що всі християни є частиною єдиного народу Божого, заради якого прийшов Спаситель. І коли вони приходять до храму з віттям дерев, то тим самим символічно приєднуються до тих єрусалимських жителів, які зустрічали Спасителя, вітаючи Його у своєму місті.

Але головне в цьому обряді не форма, а духовний зміст. Виконуючи це дійство, необхідно мати віру і чисте щире серце. Адже написано: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

Підготував
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ.