Візерункова пам’ять
Щонайперше враження від виставки Сергія Кириченка: ви вступили до зали, й одразу ж перед очима — немовби дивовижний, екзотичний сад за вікном. За багатьма, власне, вікнами. А може, гобелен — на стіні. Або ж килим… Стоїш, а свідомість наче занурюється у той незбагненний світ композицій з якихось майже незнаних рослин… У ту теплу й таку відкриту, відверту й щиру декоративність цих картин.
Десь приблизно так само прийшло до нього малювання. Мистецтво малярства, коли у своїй майстерні — в тісному напівтемному підвалі — набивав на кульман, що лишився од попереднього власника робітні — архітектора, одразу по двадцять аркушів ватманського паперу, ставив на підлогу відро води — і малював, малював… Творив щось поки що незнане, відкриваючи нехитрі можливості гуаші. Пробував, багато пробував — і так, і по-іншому. Гуаш, олія, знову гуаш… Немовби — спраглий у пошуках джерела, яке десь отут, і треба лишень, не думаючи про втому, шукати, буквально навпомацки. Перестав ходити на виставки. По свою ще й гадки не мав, та й усі відомі зали не по ньому видавалися йому тоді.(Для нинішньої виставки довподобив собі оцю, на Торговій, 2.) Часом заходив Євген Рахманін, друг і навчитель, уже знаний художник. Придивлявся, радив не гнатися за результатом, за красою. Малюй — і все…
А може, тоді й прийшло воно до нього — ота жага малювання, невситимість пізнання таємниць і кольору, і форми, й не форми навіть, а матеріалізації отого, що з рівня підсвідомості мусіло вирватись на інший рівень, уже вищий, уже — до вивершення. Коли після металургійного технікуму зненацька поїхав з рідного Нікополя, з-понад Дніпра-Славути, до Одеси — вступати до славетної «Греківки». У 29 років, разом із 18—20-літніми дітьми, тому й на другий курс одразу, щоби хоч трохи вирівняти оту різницю вікову. Бо відкрилася йому як би прірва, й він стрибнув туди одразу, наче підсвідомо знав, що то — у філософському сенсі — безодня життя. Бо за спиною вже нависав тягар у три тисячоліття. Саме так, бо три тисячоліття — то таки безодня, коли озирнутись у часі, чи зазирнути туди з нашого ХХІ століття. Й там з епохи неоліту він змальовує ті дивовижні рослини й дерева, хоч сказати так — трохи таки замало, бо то — направду лише форма. Змальовує ті взори, на які ментально, медитаційно відгукується душа наша українська, «українська візерункова па-м’ять, як ми реагуємо на орнаменти, на квіти» — за визначенням художника Сергія Савченка, котрий схарактеризував цю виставку і стиль побратима як «трансформацію свідомості, спрямовану на виявлення себе правдивого» (в сенсі — справжнього, істинного).
А потім був Майдан. І полон — схопили у Маріїнському. На щастя, нетривкий, але й понині відгукується потребою зустрічі з лікарями. Майдан з його потужною енергетикою, що круто міняла не лише долі, а й характери і навіть — деколи — ментальні основи. «Стільки гарних людей на один квадратний метр! Таке було відчуття, що ми на щось чекаємо. Я зрозумів там, що ми воїни — українці, що я воїн». Де все воно тепер — інше питання… Але не питання, чому продовжив своє малярство аж через рік. Як і те, звідки беруться сили — про це питали не раз на відкритті виставки, — щоби робити такі гарні — властиво, такі незвичайні, такі глибокі, теплі, колоритні роботи. Без світла («якби було — я б його увімкнув»), без необхідного простору, у глухому темному підвалі, що зветься — майстерня художника, де лише його картини оживлюють темні стіни. Картини, що випромінюють позитив, ту життєрадісність, і тепло, й навіть ніжність… Певне, відчуває художник енергетичний ланцюг, що зв’язує його з витоками та нинішнім часом. Як завважив художник Микола Овсійко, котрий багато років знає його, «мабуть, це протистояння, життя тебе стискає, а ти не даєшся, хочеш розквітнути. Це якісь нові враження, ця виставка. Хоч давно знаю, що Сергій — потужний талант».
І не треба ніяких рам цим картинам, бо направду вони — як вікна. Крізь безодню тисячоліть вони ніби переосмислюють світовий досвід різних епох. Тому що навчитися малювати, — за його таки визначенням, — це одно. А «жити з цим — це вже щось зовсім інше». У творчості, певна річ.
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
