Удар у серце Євросоюзу

Зрештою, була й прихована робота спецслужб. Саме вона дозволила затримати в середині березня «найбільш розшукуваного злочинця Європи», організатора паризьких терактів Салаха Абдеслама.

Але все це не спрацювало.

Ранок 22 березня розпочався з повідомлення про два вибухи в головному брюссельському аеропорту Завентем, що розташований за кілька кілометрів від штаб-квартири. В тому, що стався саме

теракт, сумнівів не було вже за півгодини після вибухів.

Після першого шоку бельгійська влада збільшує рівень терористичної загрози та видає розпорядження про закриття метро, але воно надійшло запізно. Один із потягів, який уже був у дорозі, вибухнув між станціями Ар-Луа та Мальбек, поруч із серцем «європейського кварталу».

Цього дня в Брюсселі щоразу йшлося про вибух, здійснений смертником. У цьому — ключова відмінність від терактів, здійснених паризьким терористом. Тоді нападники, що розстріляли людей в центрі французької столиці, намагалися втекти від переслідування. І кільком з них це вдалося.

То чи можна говорити про схожість Парижа-2015 та Брюсселя-2016? Чи пов’язані ці теракти один з одним?

І це — не пусте питання.

Можна з певністю говорити про зв’язок між затриманням «паризького терориста» в п’ятницю і вибухами у вівторок. Але є два різні варіанти такого зв’язку. Й обидва свідчать, що Салаха Абдеслама дарма вважали «терористом №1».

Перша версія — виконавці теракту входили в єдину групу із Салахом. Цілком імовірно, що він був лише фігурою у більшій терористичній мережі. А це означає, що спецслужби, вийшовши на нього, автоматично могли дізнатися про план з терористами-смертниками. І, відповідно, цей план треба було виконати, поки він не розкритий. І тому теракти, які, ймовірно, планували на інший день (і, можливо, навіть в іншому місці), довелося здійснити вже зараз.

Другий варіант — брюссельські вибухи пов’язані із затриманням Абдеслама, але не з ним самим. Це не менш реалістичний варіант, бо, нагадаємо ще раз, почерк терористів — принципово інший. Задіяний інший інструментарій. Адже підготовка смертників — це завдання не одного дня чи місяця. І навряд чи, маючи потужну зброю у вигляді смертників, Абдеслам став би «розмінюватися» на паризький напад і ставити головні «активи» під загрозу.

Однак цей варіант — ще гірший за наслідками. Бо він означає, що в Західній Європі (а можливо — саме в Бельгії) діє ще одна потужна терористична організація, яку не вдалося знайти навіть попри безпрецедентні заходи та тривалу спецоперацію з боку спецслужб кількох європейських країн.

Чому це сталося? Питання, яке багато хто ставить перед собою і в Бельгії, і за її межами.

Чого вартий лише той факт, що Салах Абдеслам після паризьких терактів успішно переховувався в Брюсселі. Був відомий навіть ра-йон його перебування, а також усі дані терориста — але протягом майже чотирьох місяців його не могли знайти.

Та насправді треба визнати: жодна найвитонченіша спецслужба не здатна здолати тероризм у його нинішньому вигляді та у нинішній Європі. І тут важливі обидва пункти.

Зовнішні атрибути безпеки — автоматники перед адмінбудівлями — точно не могли врятувати місто від терактів, і це було зрозуміло від початку. Будемо відверті: озброєна охорона не здатна гарантувати безпеку навіть тому органу, який охороняє. Для терориста-смертника байдуже,  є поруч озбро-єний військовий чи ні — вибухівка спрацьовує однаково.

І, нарешті, для всіх очевидно, що ключові об’єкти атак — не офісні приміщення Єврокомісії. Терористи зазвичай обирають людні місця. Аеропорт та метро — «ідеальні» об’єкти для атак. До кожного вагона автоматника не посадити, та й, як уже мовилося, присутність озброєної людини від теракту не врятує.

У світі є більш-менш успішні приклади боротьби із системним тероризмом. Це — Ізраїль та, до певної міри, Туреччина. Але біда в тому, що Євросоюз не може взяти їхній досвід. ЄС став... заручником власних цінностей. І від них так просто не відмовитися. Бо цінності, як відомо, є базою та фундаментальною складовою Євросоюзу.

Тоді як бойовики ІДІЛ грають поза правилами та поза звичною для Європи логікою, європейська полі-ція вимушена дотримуватися правил «мирного часу». Обшук? За ордером. Прослуховування? І воно з проблемами. Презумпція невинуватості, повага до приватного життя, зрештою, толерантність — ті цінності, які плекаються і відрізняють Європу в кращий бік від «решти світу» — не дають змоги взяти на озброєння ізраїльський варіант захисту від смертників.

Тимчасовий особливий режим, впроваджений через теракти, дасть спецслужбам частину важелів, але не всі. Поліція європейських країн не може визначати потенційного терориста за ознакою національності чи віросповідання. «Потен-ційних терористів», проти яких немає доказів, не вдасться обмежувати в працевлаштуванні чи в доступі до соціальних об’єктів.

І навіть особливі заходи безпеки — рамки металошукачів, які невдовзі (якщо не зараз, то після наступного теракту) точно з’являться в людних місцях — часом викликатимуть обурення європейців.

Але нема на те ради. Європі доведеться усвідомити: час змінився, реальність змінилася разом з ним. Щоби здолати терористичну загрозу, Євросоюзу також доведеться змінитися. Можливо, навіть змінити у чомусь своє ставлення до цінностей та прав людини. Навіть якщо нині ця думка видається вкрай крамольною.

Сергій СИДОРЕНКО.
«Європейська правда».

Нагадаємо, внаслідок терористичних актів, здійснених у вівторок у Брюсселі, загинуло, щонайменше, 34 особи, дві сотні отримали поранення. Відповідальність за скоєне взяло на себе терористичне угруповання «Ісламська держава».