Вірші

На концерти, як на принаду,
Полетіть — був завжди готов.
І от якось зайшов в «Естраду».
(Признаюсь, мов у храм зайшов!)

Вестибюль... Ось стоять артисти...
Я обожнював їх, мабуть:
Уявляв, що їх душі — чисті,
Як мистецтво, що нам несуть!

Раптом чую: бурчать з досади,
Лиють бруд (о, спаси аллах!)
На колегу свого з естради,
Що мав успіх! Що мав аншлаг!

Перший злився, аж горло сохло:
— Хай кривлявся б собі в кафе! —
Другий мимрив:
— А жести? Хохми?.. —
І скривились обидва: фе!

Я дивився на них, сердега,
Думав: «От критикують де!»
Двері — навстіж... І той колега
До дружків оцих, бачу, йде!

Мить одна — і змінилися маски:
Шляпи вгору знялись, мов пух,
Очі бризнули блиском ласки,
І усмішки — до самих вух!

Перший меле, що рад він дуже,
Склавши губки в рожевий бант,
Другий лестить:
— З аншлагом, друже! —
Що тут скажеш, мовляв, талант!..

Моя світла уява-мрія
Зникла геть! В душу смуток ліг.
Мабуть, вкрай розгубивсь тоді я,
Що брехню пристрамить  не зміг.

Та з уроку тієї «школи»
Я понині той смуток ніс.
І відтоді — ніде й ніколи
Не гукав цим артистам: «Біс!»

Певне, ті неправдиві дяді
Відслужили давно своє...
Та й тепер (не лише в естраді!)
Послідовники їхні є!
Зовні глянеш — ніжніший квітки...
Та не жди від таких добра:
Поза очі — мусолить плітки,
А зустріне — кричить: «Ура!»
1964 р.

Володимир ІВАНОВИЧ

Качать і величать
Упала в море жінка з пароплава.
— Р-р-ря-туй-те!
— закричали зліва й справа.
Знервовані, стурбовані без міри
За поручні схопились пасажири:
— Яке нещастя!
— Ах, яке це горе!.. —
Проте ніхто не кинувся у море.
І раптом дід, бухгалтер із артілі,
Підскочив і пірнув
у чорноморські хвилі.
Примчався човен з хлопцями «Оснава».
Всі закричали:
— Діду — честь і слава!
Це він один лише почув тривогу,
З такої висоти рвонувсь на допомогу!
— Про це в газету треба написать!
— Качать його!
— Качать і величать!.. —
Відхекавсь дід і розгубився навіть:
— Пробачте, граждани,
Мене одне цікавить:
Я заслужив хвалу і нагороду...
Але... яка свиня
Мене турнула в воду?!

Валентин ЛАГОДА

Коли як
В свою кишеню лізе він
(Якби ж такий та був один!)
Та неохоче, мляво явно,
Немов торкається вогню.
Зате, як лізе
У державну,
Аж розчепірить п’ятерню!

Анатолій ГАРМАТЮК

Заявлєніє
директору школи
Прошу ослободить синка,
бо не зовсем здоровий,
от ізученья язика —
української мови.
Хоть я з села, жена сельська —
нужди у ней не маєм.
Зачем ця мова для синка,
звиніть, не панімаєм.
Для поступлєнья в інститут?
Работи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
не надобная сьодні.
Язик англіцький вчить синок —
цей можеть пригодиться,
не сключено, что прийде срок —
пошлють і за границю.
Прошу синка ослободить
от етой самой мови —
від того, что єйо він вчить,
он не совсєм здоровий.
Застой прошол. Ми сталі жить
тепер демократічно.
Какий язик дитині вчить,
батькам рішати лічно,
бо вибор нам слободний.
К сему —
    Іван Безродний.

Юрій КРУГЛЯК

Дамоклів меч
Калитку набиває, аж трясеться,
І непогано, каже він, живеться...
Але, скажіть, яке то вже життя,
Коли мечем над ним висить стаття.
Лев і Осел
Зустрівся Лев з Ослом
і посміхнувся кисло.
— Ну ти й дурний! —
зареготав над ним.
— Ось почекай, я сяду в твоє крісло,
Тоді побачимо, хто буде
з нас дурний.

Василь КРАВЧУК

Вовк-орендар
В оренду Вовк узяв отару.
Контракт із Левом підписав.
Все літо там хазяйнував.
А потім здав пусту кошару.

Прийшов до Лева звітувати.
— А вівці де? — Той запитав…
— Оренда в нас не прижилась.
Я мусив їх ліквідувати...

— Ах так, злодюго? Ти ж божився,
Коли приходив навесні,
Тепер плати борги мені!..
Від Вовка тільки хвіст лишився.

Лев примінив жорстоку кару.
І, мабуть, рацію він мав,
Бо Вовк про себе тільки дбав.
А треба ж думать про отару.

Анатолій БОРТНЯК
З циклу  «Біблійна алегорія»

* * *

Коли наступає північна пітьма,
стає чортовиння зухвалим.
Якщо в батьківщині пророків нема,
то в ній екстрасенсів навалом.

* * *

Закидали апостола камінням,
замурували в крем’яну пітьму...
Тепер із чистим згадують сумлінням:
«Ми ж пам’ятник поставили йому!»

Петро РЕБРО

Хто за що воює
Доводив пан січовикам:
— Ми вояки хороші:
За честь воюємо, а вам
Одне лиш треба — гроші!
— Ти, — козаченько одвіча, —
Про честь не згадуй всує:
Кому чого не вистача,
То той за те й воює!

Костянтин СЕРГІЄНКО

Слушна порада
Улітку нерозлучні два дружки
Перепливають річку напрямки.
До берега вже стали підпливать,
Аж тут Хома почав панікувать:
«Ой, я знесилів! Ой, не допливу!..
Ой, що мені робити? Кала-ву-у-ур!..»
А Веремій: «Вгамуйся, не реви!
Якщо знесилів, то назад пливи!»

Володимир ГАРАНІН

Вода не горить
— Навіщо спалила
Новий мій роман?! —
До жінки волає
Сердито Роман.
— Ну, що ти, коханий? —
Подумай хоть мить:
Ні в якому пеклі
Вода не горить!

Віктор ДЗЮБА

Відверта розмова
Баба крутиться клубком —
Дід сидить без діла.
— Ти, — питає, — мужиком
Бути б захотіла?

Мислі бросила б дурні,
Так би не бурчала
І щовечора мені
Не надокучала...

Баба витерлась платком
І спитала круто:
— А ти, діду, мужиком
Захотів би бути?

Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ

Амінь!
    Григорієві СИВОКОНЮ,
    критикові суворому
    і водночас розвжливому
Дарую збірку Сивоконю,
Бо знаю: критик Сивокінь
Не б’є голоблею у скроню,
А каже лагідно: «Амінь!»

Петро ОСАДЧУК

* * *

Жили в Україні, як дачники,
Українську зневаживши суть.
Нині ж там у державі табачники,
Де б тютюнники мали буть.

* * *

Знавісніла баба Ната
Виступає проти НАТО,
А хто йде наперекір,
Всіх відправить у Сибір.

Віктор НАРУШЕВИЧ

Небезпечний народ
Сидять у сквері сталіністи
І нарікають на народ.
В них є що пити, є що їсти, —
Нема душевних насолод.

А винен хто? — нахабні люди:
Роти розкрили аж до вух,
Все щось розкопують і гудять,
Пустили дуже кепський слух.

Сліди віднайдуть на папері,
Увічі тицьнуть: «Це ж бо ти!»
І можуть з лавочки у сквері
На іншу лаву потягти.

Ганна ЧЕРІНЬ
Двовірші

* * *

Людський хамелеон,
свою змінивши шкіру,
Також міняє і думки, і віру.

* * *

Часом і хоробрі мужі
Лячно повзуть, мов вужі.

Володимир ВДОВИЧЕНКО

Дегустатор
Я з бджілками — одна сім’я.
І всіх трудів їх — я співавтор.
Вони приносять мед, а я...
а я у них — як дегустатор.

Ох, дегустаторів таких
ще є багато на цім світі!
Не носить меду жоден з них,
та всі вони — гладкі і ситі.

Владислав БОЙКО

Коломийки-головомийки
Нині жиють українці,
у звіринці наче:
грип у нас тепер свинячий,
а життя собаче!

* * *

Гей, казали на Майдані,
що тюрми — бандитам,
озирнутися не встигли —
власники вони там!

* * *

Гей, збиралися бандитів
судити, садити,
а вони на наших шиях
лишились сидіти.

* * *

Файні є в нас урядовці,
файні депутати —
ще потерпимо та й підем
Довбуша шукати.

* * *

Гей, верніться, легіники,
верніться, опришки,
навчіть наших бандюченків
походити пішки.

* * *

Ой, легойка коломийка,
легойка, легойка,
хай від неї бандюченкам
болить головойка!

Євген КОЛОДІЙЧУК

Ішов хабар по Києву
Ішов хабар по Києву
Й всюди вихвалявся:
«Скільки я у вас валюти,
Хлопці, нахапався!

Скільки я скупив начальств
У структурах владних!
Скільки в ліжку переніжив
Модниць крутозадих…

Милував їх, купував їх
І в максі, і в міні.
Є у мене свої люди
В пресі, у Кабміні.

Подивись: переді мною
Всяк знімає шапку!
Кожен другий ставить пляшку
І дає на лапу.

Я на владу можу перти,
Мов на стіну трактор.
Я страшніший, ніж четвертий
Атомний реактор!

Мене гетьман сам боїться!
І різні спецслужби
Намагаються зі мною
Жити в мирі й дружбі».

Хабар сплюнув гордовито,
Взяв у зуби «Кента»:
— Я на виборах наступних
Стану президентом!

Та й пішов із охоронцем,
Сів у «Мерседеса»,
І поїхав — чи то в Москву,
Чи то до Одеси.

Чи аж, може, у Нью-Йорк десь,
Або до Канади.
Чи то знову засідати
У Верховну Раду.

На прощання нам рукою
Помахав культурно.
«Адью, — кинув, — дорогенькі
Лопухи і дурні —

Раз дали таку поблажку
І таку свободу
Мені, пану хабареві,
Красти у народу…»

Тож на площі, де стовбичить
Вождь кам’яноликий,
Слід увічнити у бронзі
Хабареву пику!

Пилип ЮРИК

Гнані і голодні
(Не тільки ретроспективне)
У ресторані комуністи
Пили роми та коньяки,
А як закінчували їсти,
Тоді й співали залюбки.
Генсек підвівся благородно,
І заревли всі, як один:
«Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країн!»

Богдан БАСТЮК

Таємниця реклами
Вже кілька зим і літ міркую,
Чом на рекламнім телеринку
Сметану й мед не рекламують,
Домашню ковбасу і шинку,
І канапки, і сальтисони,
Що творять празникову гаму...
Усе — смачне і неповторне!..
Таке, що... чхало на рекламу.

Валентин ЧЕМЕРИС

Не беруть...
Ой свистів один Брем¹:
Ми, мовляв, не берем...
Не берем,
Не берем...
Так свистів один Брем.
І то правда є — не беруть,
коли... не дають.
Але в тому то й суть,
Що Бремам несуть.
_________________

1 Зовсім не Хрістіан-Людвіг і не син його Альфред-Едмунд.

Дмитро ШУПТА

Одесі — 600
1
Одесо, тобі — 600!
Ти у полоні контрастів.
Зичу тобі щедрот,
Зичу тобі гараздів!

Одесо, тобі — 600!
Гамір понтійський не витих
У шамотінні істот,
У голосах знаменитих.

Одесо, тобі — 600!
Смієшся ти з радості й жаху.
Ти маєш найвищу з висот —
Гору Живахову.
2
Одесо, тобі — 600!
Та світ тобі не остогидів.
Скільки було босот!
Скільки знала бандитів!

Одесо, тобі — 600!
Ти й досі долаєш морок —
Відтанцювала фокстрот,
Гецаєш знову сім-сорок.

Одесо, тобі — 600!
Зібрала ти долі націй,
Можливо, без позолот,
Та й не без фальсифікацій.

3
Одесо, тобі — 600!
Витає твій дух альтруїстський.
Тебе закладав сексот,
Розстрілював кат чекістський.

Одесо, тобі — 600!
Знала ти біль ешафотів.
До заполярних мерзлот
Гнали твоїх патріотів.

Одесо, тобі — 600!
Стільки століть пролетіло,
А московський осот
Спиває козацьке тіло!

4
Одесо, тобі — 600!
«СОС!» твій між позивними —
Гинеш від нечистот
І захлинаєшся ними.

Одесо, тобі — 600!
Чвар твоїх вузол Гордіїв
Для осором і скорбот
Не зав’язав Коцюбіїв.

Одесо, тобі — 600!
Охоплена ти берегами,
Де тирлувався скот
І обрані мріли богами.

5
Одесо, тобі — 600!
Хай обійде тебе горе,
Хай твій над кручею дзот
Дивиться мовчки у море.

Одесо, тобі — 600!
А може, і як Україні…
Нещадний років умолот
Ти не подвоюй нині.

Одесо, тобі — 600!
Підземний твій світ не вимер —
Ніч лабіринтів пустот
Врубана в інший вимір.

Віталій БОШКОВ
Степанові ОЛІЙНИКУ

* * *

Він не олією писав портрети
Хабарників, нероб і глитаїв...
За фарби — слово було у поета,
Ним малювати він характери умів.

* * *

Душа розгортається степом,
В ній вітер буджацький гуляє,
Олійник Степан знов дотепно
Всі вади суспільства карає…

І кожному злочину кара
Знайдеться у віршах поета.
Блукає країною мара
Байдужості — часу прикмета.

І кожним рядком, наче ціпом,
Презирство людське вибиває;
І усмішкою від халепи
Народ рідний застерігає.

І знов піднебіння у хмарах,
Зневага бере у тенета,
Парнас спочиває на лаврах,
І у небезпеці планета…

Душа розгортається степом,
В ній вітер буджацький гуляє,
Олійник Степан знов дотепно
Пороки суспільства карає…

Олександр РУСИЙ

До Європи

Потихеньку,
крок за кроком,
йшли вперед ми
рік за роком.

Гальмували,
йшли поволі,
зупинялись
в чистім полі.

Обережно,
рік за роком,
просувались
до Європи.

Потім
в сани пересіли —
швидко мчати
захотіли.

Зупинились
кляті сани,
не бажають
мчати самі!

Почекайте
200 років —
доберемось
до Європи!