Коригувальники

Якщо треба, доведеться укладати нові угоди, збирати новий формат перемовників, призначати нових представників у контактну групу й нового посередника. Від української сторони до останнього часу мало що залежало. Переговори з вересня 2014 року проходили під диктовку Росії. Для примусу України до капітуляції Кремль використовував президента Франції Франсуа Олланда і канцлера Німеччини Ангелу Меркель. Кремль вибрав і посередника — представника ОБСЄ, організації, де можна блокувати незручне для себе рішення.

Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі стала майданчиком, куди залучили як перемовників і терористів «ДНР—ЛНР». Побічним ефектом цього виявилася фактична легалізація «народних республік». А звідси один крок до оголошення російської агресії «внутрішнім конфліктом». Або громадянською війною, яка нібито йде на українському Донбасі.

Чому Порошенко дав втягнути себе в мінський процес? Тут нема загадки. «Мінськ-1» став результатом поразки української армії під Іловайськом влітку 2014 року, а «Мінськ-2» пішов за зимовим наступом російської армії на початку 2015-го. Розрахунок Президента України був у тому, щоб виграти час і пригальмувати агресора.

Частково цей розрахунок виправдався. Російська армія відмовилася від спроби пробити сухопутний коридор в окупований Крим, ще раніше був похований проект «Новоросія». Але є сумнів, що «Мінськ-1» або «Мінськ-2» на це вплинули. Позначилася, скоріш за все, одностайна позиція США, Євросоюзу та НАТО, послідовна політика санкцій і падіння світових цін на нафту.

Досягненням, яким можуть похвалитися перемовники Тристоронньої групи в Мінську, є припинення активних бойових дій по лінії фронту восени минулого року і фіктивне відведення російського важкого озброєння від лінії поділу. Але за це агресор вимагає непомірну ціну. На засіданні 27 сі-чня представник Росії Борис Гризлов, прикриваючись вимогами «народних республік», в письмовому вигляді подав пропозиції щодо зміни конституцій-ного ладу України.

Пропозиції вражають нахабством. Автономія Донбасу з орієнтованою на Росію економікою, з можливістю проведення власної зовнішньої політики, з незалежною від центральної влади правоохоронною системою, із закріпленою квотою для представників сепаратистів у Верховній Раді. Від такого голова піде обертом.

Російську провокацію українська сторона не прийняла всерйоз. Але демарш ворога став корисним уроком для тих, хто має намір протиснути зміни до Конституції з особливим порядком місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Конституцію важко змінити. Але обійти можна

В Адміністрації президента не вперше використовують наради лідерів парламентських фракцій з присутністю глави держави і прем’єра для так званих «багатоходівок». Так, лідери фракцій Верховної Ради, які входять до коаліції, та Олег Ляшко, який примкнув до них, були впевнені, що на Банковій 27 січня мова піде про кадрові перестановки в уряді, про внесення правок у коаліційну угоду і, нарешті, про кандидатуру нового прем’єр-міністра.

Ймовірно, що про це справді говорили. Але, як з’ясувалося, без наслідків. Прем’єрові дали двадцять днів для складання звіту перед Верховною Радою, кадрові рішення безпосередньо на нараді схвалені не були, коаліційну угоду домовилися доповнити додатком. Якого змісту — поки що неясно.

Без жодних нарад зрозуміло, що різких рухів жодна з парламентських фракцій, що входять у правлячу коаліцію, не робитиме. Зачепи конструкцію, побудовану рік тому під враженням Майдану, — і як картковий будиночок може посипатися держава. Разом з депутатами, з прем’єром і навіть з президентом.

Виступати із гучноголосою критикою в залі під куполом, лаяти Яценюка по телевізору — одна справа, а відправляти у відставку прем’єра, руйнувати коаліцію і провокувати дострокові вибори Верховної Ради під час війни — зовсім інша. Навіть Юлія Тимошенко, чий рейтинг повзе вгору, до виборів наразі не готова. А в крісло прем’єра українські політики зараз рвуться приблизно так, як злочинці — на електричний стілець. Одне слово, Арсенієві Петровичу поки що нема альтернативи.

«Мінську-2» також нема альтернативи. І нема альтернативи змінам Конституції в частині децентралізації, включаючи пункт 18 перехідних положень, де йдеться про «особливий порядок». Західні союзники наполягають категорично. Однак зміни не внесли до порядку денного третьої сесії Верховної Ради сьомого скликання. Нема голосів. А процедура прописана в Конституції, вимагає голосування саме на цій сесії. Черговій.

Як обійти конституційну процедуру, як відтягнути момент істини? Про це 27 січня на Банковій навряд чи говорили з лідерами всіх парламентських фракцій. Але з деякими поговорили точно. І домовилися. Інакше у четвер, 28 січня, не вдався б фокус із зміною регламенту Верховної Ради.

Стаття 149 Регламенту ВР була змінена 229 голосами. Закон миттєво підписав президент Порошенко. А в законі сказано, що якщо законопроект про внесення змін до Конституції, згідно з висновком КСУ, відповідає вимогам Основного закону і був попередньо схвалений Верховною Радою, але не був розглянутий на черговій сесії, то він розглядається парламентом НА НАСТУПНІЙ ЗА НЕЮ чергової сесії.

Дату 28 січня 2016 року варто запам’ятати. Цього дня простою більшістю народних депутатів була «скоригована» Конституція України. І відкрита дорога для коригувань таким же сумнівним способом. Наслідки важко уявити.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.