Чому Христос під вартою?

З цими питаннями я звернувся до осіб, для яких відновлення та повернення знаменитого полотна є справою честі — нинішнього директора музею Ігоря ПОРОНИКА, мистецтвознавця, старшого наукового співробітника і колишнього директора музею Володимира ОСТРОВСЬКОГО та реставратора першої категорії Ольги КУЦАН.

— Процесу реставрації як такого не існує, — відреагувала Ольга Михайлівна. — Поталанило більше кромкам, тобто тим частинам картини, які залишилися. Зрештою, їх розгладили. Саме полотно (знайдене через Інтерпол у Німеччині) було розпрямлене німецькими реставраторами і заклеєне на місцях перегинів профілактичними наклейками. У нас для цього використовується оборотний осетровий клей, який змивається. Німецькі ж колеги працюють із синтетичними матеріалами, які передбачають проведення реставрації впродовж року. Синтетичні клеї бувають зворотними і незворотними. Якщо використовувався незворотний матеріал, то через рік він може вступити в хімічну реакцію з поверхнею картини. В Україні не прийнято використовувати синтетику з лицьового боку твору. Дай, Боже, щоб при нагріванні профілактичні нашарування легко відійшли, інакше ми бачитимемо на поверхні полотна по місцях згину щось схоже на хрест. Хотілося б, щоб наші побоювання не справдилися, адже у Києві реставратори дуже високого рівня. У них є план дій і спеціалісти, які мають це робити. Нагадаю, що картина була дубльована в ХІХ ст., тобто перенесена на нове полотно.

— То чому зволікають з реставрацією?

— У 2010 році, коли картину знайшли і коли Янукович тріумфально привіз її в Україну, помістивши в реставраційний центр (там навіть міліціонери чергували з собаками), певний час ми були сповнені ентузіазму і віри, — зазначив Володимир Островський. — Я був призначений директором півтора місяці після сумнозвісної крадіжки. Упереджуючи запитання відвідувачів музею, ставив не зовсім зручне для реставраторів питання, зокрема провідному реставратору центру пані Бичковій: скільки ж, орієнтовно, триватиме процес відновлення картини? Мені відповідали: два з половиною роки, не менше. Звичайно, я розумів, що реставратори — це досить закрита система, тому я моніторив це питання, звертався до знайомих фахівців, зокрема в Москві й Петербурзі. Вони відпові-ли, що коли професіоналів відпо-відного рівня (вищої категорії) не відволікати, можна вже протягом шести місяців відновити полотно з подібними ушкодженнями.

— У нашому випадку вже минуло не менше п’яти років, але до реставраційних робіт ще не приступали. Чому?

— Для слідства, яке триває, — це, насамперед, «вещдок», якого нібито не можна торкатися. Мене, однак, гриз «червак сумніву», і тоді я звернувся до кількох грамотних юристів, зокрема одного з відомих одеських професіоналів своєї справи Тетяни Багрій-Шахматової. Вона роз’яснила, що під час слідства речові докази, наприклад, їх форму, не можна змінювати, але лише до завершення їх дослідження, тобто до того, коли вони сфотографовані, картографовані, описані. У нашому реставраційному центрі, як сказала Ольга Михайлівна, працюють першокласні професіонали. Чому ж затягується слідство і не просувається реставрація? Висловлю власне бачення. У мене два враження: у часи Януковича хтось із керівництва розглядав цей твір на «списаніє», щоб потім привласнити. І друге — реставраційний центр на цій резонансній справі отримує певні дивіденди, адже існує чітко складений кошторис. Наголошую: ми також зацікавлені у тому, щоб подібні установи достойно фінансувалися, але ми проти того, що картина роками не реставрується.

— У нашого провідного реставраційного центру реально дуже багато роботи, — уточнила Ольга Куцан. — Адже до них надходять твори з усіх музеїв України, і справді, багато з них чекають черги на поновлення по кілька років. Але наша картина не на підрамнику, а полотно, як ви знаєте, має властивість стискатися, на відміну від фарби, яка, навпаки, розширюється. Так, це долі міліметрів, однак цього достатньо, щоб з’явився кракелюр (тріщинки). Найнебезпечнішим є зсідання шару фарби, бо внаслідок цього він стає більшим, ніж полотно, і це вже незворотний процес.

— У яких умовах зберігається твір?

— Приміщення в центрі невеликі, місця мало, тому полотно лежить на балках під стелею, де його ніхто не бачить. Завдяки передачі твору Караваджо реставраційному центру у ньому було встановлено п’ять камер спостереження, які спрямовані не на картину, а на реставраторів, що працюють. Постій-но чергують двоє міліціонерів.

За п’ять років змінилося чотири судді. Справа розглядається По-дільським райсудом м. Києва, на даному етапі її веде О.П. Сингаївський.

Як повідомили мої співрозмовники, ускладнює справу ще одна обставина.

— На певному етапі один із суддів надав справі іншого спрямування, пов’язавши шедевр італійського майстра з іншими вкраденими злодіями речами, пояснюючи це «коректністю», — зауважує Володимир Островський. — Одне з останніх судових засідань, свідком якого я був, — це просто сором! З п’яти підозрюваних троє не з’явилися «з причини хвороби», навіть не надавши через адвокатів відповідних довідок. Ми сподівалися, що постане питання стосовно заміни цим спритникам превентивного заходу — підписки про невиїзд на утриманням під вартою, однак суддя переніс наступне судове засідання ще на два місяці «у зв’язку з неявкою підозрюваних». Як вам такий роз-клад української Феміди?! Нещодавно директор нашого музею Ігор Пороник резонно порушив питання про недоречність об’єднувати в одній справі викрадення знаменитої картини й апаратури, господар якої вже, мабуть, стомився свідчити на принизливих «допитах» суддів.

Щоб з’ясувати, як стоять справи на нинішньому етапі і на що можуть сподіватися одесити, як було за-значено в преамбулі, автор зустрів-ся з директором Одеського музею західного і східного мистецтва Ігорем Пороником. Який, зазначу, обіймає посаду лише кілька місяців. Як повідомив Ігор Борисович, у вересні він звернувся до судових органів з проханням дати дозвіл на проведення реставраційних робіт над твором Караваджо і 7 жовтня 2015 року отримав таку відповідь: «… Згідно з ч.1 ст. 81 КПК України 1960 року питання про речові докази вирішується одночасно з вирішенням справи, і це рішення повинно міститися у вироку, ухвалі чи постанові суду. З урахуванням того, що на даний час судовий розгляд кримінальної справи не закінчений, суд не вправі дозволити проведення реставраційних робіт зазначеної вище картини».

Зміст цього документа прямо протилежний іншому, який той самий Подільський районний суд Києва надіслав на запит музею і згаданої Тетяни Багрій-Шахматової три роки тому за підписом судді О.О. Павленка. Цитую: «Подільський районний суд м. Києва на Вашу заяву від 06.08.2012 року повідомляє, що Подільським районним судом м. Києва не виносились постанови щодо заборони проведення реставраційних робіт по кримінальній справі…»

— Новопризначений суддя повідомив мені, що буде розглядати справу по-новому, — роз’яснив Ігор Борисович. — Тож довелося, як і моїм попередникам, знову давати свідчення. Нагадаю, коли знайшли роботу Караваджо, то реставраційний центр зробив експертний висновок про стан твору, а також оцінив його вартість, яку прив’язав до вартості робіт на реставрацію, що у 2010 році була визначена у розмірі 900 тисяч гривень. Що нами зроблено? Я відправив листи в По-дільський районний суд, Генеральну прокуратуру та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Головний меседж звернення — не можна ставитися до шедевру світового рівня як до звичайного речового доказу. Це марення якесь! Ми просимо в межах чинного законодавства винайти вирішення питання щодо надання дозволу на  реставрацію картини і використовувати у матеріалах  кримінальної справи  згаданий висновок Національного реставраційного центру. Наші адвокати порекомендували, і я написав, що можна керуватися ст. 79 КПК України. У статтях 81 і 79 немає прямої заборони щодо використання речового доказу, якщо він описаний.

— Що відповіли інстанції, до яких ви зверталися?

— Генеральна прокуратура України спустила на міську, яка, посилаючись на ст. 81 КПК, відповіла відмовою. Така ж шаблонна відповідь надана й судом. Вища кваліфікаційна комісія України взагалі не відповіла, бо прямих порушень КПК з боку судді нема, а ми оперуємо морально-етичними категоріями: чи усвідомлює суддя цінність речового доказу для культури? Нещодавно суд призначив виїзну комісію для огляду стану, у якому перебуває картина «Взяття Христа під варту», куди запросили мене як адміністратора і головного реставратора, але запрошення ми отримали лише у день роботи комісії. На наше звернення до ННДРЦУ щодо стану картини ми отримали лист директора центру Світлани Стрельникової без посилань на висновки спеціалістів (хіміків, біологів та інших) про задовільний стан картини та умов її зберігання.

На мою думку, зусилля одеського музею розпочати якнайшвидше реставрацію твору і в найближчій перспективі повернути його в свої зали наштовхуються на небажання ННДРЦУ розпочинати цей процес, який прив’язується до рішення суду. Через процесуальну тяганину злочинці не несуть заслуженої відпові-дальності. «Найсправедливіший народний суд» хоче пройти між Сциллою і Харибдою. А тому «Христос під вартою»…

Володимир КУДЛАЧ.