Не зовсім політика і не тільки скандал

Президент Порошенко під час з’ясування стосунків Авакова з Саакашвілі на Національній раді реформ спочатку мовчав, а потім не міг зупинити лайку. Але перед тим він багато зробив, щоб подібний скандал став можливим у принципі. Стурбований надмірною, на його думку, самостійністю прем’єр-міністра Яценюка, президент України в заплутану систему політичних стримувань і противаг хотів додати відсутню пружинку. А вийшло, що заклав міну.

Після Революції Гідності державний механізм, вертикаль, вибудувана Кучмою і «приватизована» Януковичем, перестала працювати. Велика «сім’я» розпалася на тисячі маленьких «сімейок». Спроби Адміністрації президента створити щось схоже на спільний бізнес-менеджмент постійно наштовхуються на спротив у багатопартійному парламенті. У кожного впливового політика — свій відтинок вертикалі. А «схеми» фінансово-промислових груп з «оптимізацією» оподаткування та виведення активів за кордон впливають на економіку більше, ніж президент, уряд і законодавство разом узяті. До того ж неясно, чи може країна обійтися без цього впливу. Тобто жити за законом.

Два виходи
з глухого кута

З глухого кута, який помилково називають системною кризою (криза якраз не вразила систему корупційних зв’язків), можна вибиратися двома шляхами. Перший — домовлятися з олігархами на взаємовигідній для них і держави основі. Другий — боротися з корупцією на смерть, до останнього хабарника в ЖЕКу. Незважаючи на можливі наслідки. Тобто тимчасову зупинку всього, що досі працює.

Як люди, що пройшли школу великого бізнесу й управління фінансами, керівники нашої держави, якби вони опинилися в інших обставинах, могли б обрати шлях для себе і країни. Але історія не надала вибору. Позаду — Майдан з вимогою соціальної справедливості, попереду — США та Європа з категоричною вимогою викорінити корупцію. А під боком — Росія, війна, і чого б це не коштувало, треба утримати країну на краю прірви.

Прем’єр пішов першим шляхом. Важко сказати, чи правильним був його вибір. Виконуючи вимоги міжнародних кредиторів, домага-ючись приведення тарифів на енергопостачання до ринкової вартості, знижуючи соціальні стандарти для більшості населення, Яценюк намагається не надто зачіпати інтереси тих, кого прийнято називати олігархами. Розуміючи: невеликого поштовху з боку таких людей достатньо, щоб з краю прірви зіштовхну-ти Україну у прірву, з якої не виб-ратися. У результаті Арсеній Петрович став покровителем схем, уособленням корупції і ворогом народу.

Вибір Петра Порошенка обумовлений іншими міркуваннями. З олігархами президент змушений битися на політичному полі, відстоюючи власну владу (як з Ігорем Коломойським). Зі схемами і тотальною корупцією він змушений боротися тому, що в іншому випадку з ним не будуть спілкуватися західні партнери. Хотілося б додати, що боротьби з олігархами і битви з корупцією від президента вимагає громадянське суспільство. Тільки нема впевненості, що для Банкової вимоги суспільства хоч щось значать.

Готовий
вождь революції

Час минав, але відчутних перемог над корупцією і видимих результатів реформ усе не було й не було, а вимоги наростали й наростали. Зрештою, Петру Олексійовичу довелося вжити сильний засіб — запросити реформаторів і борців з корупцією з-за кордону. У їх числі опинився колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі.

На відміну від запрошених міністрів та прокурорів, які не виходять за межі повноважень, визначених законодавством, Міхеіл Ніколозович, призначений головою Одеської обласної державної адміністрації, за схвалення і відкритого заохочення Петра Порошенка раз-по-раз виходить за рамки своєї компетенції. Він став постійним критиком уряду Яценюка, викривачем корупціонерів у масштабах не тільки Одещини, а всієї країни. У такій якості Саакашвілі виступав на Антикорупційному форумі в Одесі і був присутній на Національній раді реформ в понеділок, 14 грудня. У такій якості він зіштовхнувся з міністром внутрішніх справ Аваковим і прем’єром Яценюком.

Якщо винести за дужки негідні для високопоставлених чиновників репліки і голослівні звинувачення, то можна прийти до висновку: на Раді реформ у Києві наділені конституційними повноваженнями міністр внутрішніх справ і прем’єр-міністр України увійшли у конфлікт не зі звичайним головою обласної державної адміністрації, а з неформальним лідером всеукраїнського масштабу. Його повноваження не виписані, а претензії безмежні. Завдяки радикальній риториці йому симпатизує частина населення. Іншими словами, це готовий вождь революції. Вождь, якого запросив і підтримує президент Порошенко.

В історії держав, уражених кризою, були випадки, коли президенти, не знаходячи інших рішень, довіряли вождям долю країни. Історичні аналогії не завжди доречні і вони можуть далеко завести. До реалізації подібного сценарію Україні далеко. У вождя нема організованої партійної підтримки, і президент Порошенко своїми повноваженнями поки що ні з ким не схильний ділитися.

Але небезпека в подібному сценарії є.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Фото із сайта: http://112.ua.