Новорічна резолюція для російськомовних українців

У цьому році появилася книжка англійського вченого з Триниті Коледж у Камбріджі Доменіка Лійвена під заголовком «Кінець царської Росії», у якій автор в історичному контексті аналізує події, пов’язані з Першою світовою війною, а також більшовицькою революцією. До речі, автор ясно свідомий сьогоднішніх подій агресії Росії супроти України і згадує це, але вказує, що його твердження щодо України були висловлені перед цією агресією і сьогоднішня агресія тільки скріплює його твердження. Автор вказує на важливість України в економічній площині як годувальниці, а також покладу металу як для Росії, так і для Німеччини до тої міри, що він робить один загальний висновок, що «Перша світова війна вирішувалася на долі України». Одначе, найголовніше, автор ставить наголос на основний імператив російської царської політики, до речі, також СССР, — як зберегти імперію. Для цього основним є вдержання гомогенності населення під національною ознакою до значної міри. Це, зокрема, складне питання для Росії, беручи під увагу широкість її географії, а також кількість національних меншин на цій території, велика частина яких має мало спільного з слов’янством чи православ’ям, тобто мусульманські народи чи вірмени, грузини, фіни, Балтика тощо. Тобто для Росії, як царської, так само радянської, було зробити з українців, ну і з білорусів, росіян.

Білоруси мало цьому давали через свою відносну малочисельність та непривабливу історію. Для цього росіянам конечним було присвоїти історію Київської Русі для встановлення спільного роду Рюриковичів та прийняття християнства з Візантії київським князем Володимиром. Але, мабуть, найважливіше треба було знищити те, що відрізняло найбільше одну націю від другої, — мову. Вбивши українську мову, москалі вбили українську літературу, національну ідентичність.

Доменік Лійвейн пише так: «Справи змінилися у другій половині дев’ятнадцятого століття, коли націоналістичні ідеї і рухи поширилися по Європі і коли ера політики маси появилася на горизонтах. Взірець проявився в Європі, у якому те, що почалося як чисте зацікавлення людською культурою, фольклором і мовою, переросло у вимоги щодо політичних прав та навіть незалежної державності. Імперський режим відповів на цю небезпеку, забороняючи майже всю публікацію, а не тільки освіту по-українськи. Ця політика була далеко більш радикальною, чим відношення Петербурга до мови і культури всіх інших неросійських меншостей. Стратегія цієї політики була встановлена чітко у меморандумі, який вияснив потребу ще тісніше прикрутити шруби на публікації української мови в 1876 році та заявив, що, можливо, більшість українських вимог є політично невинними та виключно культурного характеру, ніщо не ділить людей так, як різниці у мові та писанні. Дозволити творення окремої літератури для звичайних людей в українському діалекті означатиме дозволяти на відчуження України від решти Росії…»

Ця імперська політика гегемонії населення історично не виключно російська, одначе вона конечно партикулярна у відношенні до обставин географічних ро-сійських імперій царя, комісара та т. зв. президента. Вона пояснює загальноприйняту концепцію, що без України немає російської імперії. Це важливим було і є в економічному розумінні, але вона ще важливіша у площині гегемонії населення імперії. Отже ж, ті українці, котрі свідомо чи несвідомо розмовляють по-російськи, працюють на імперію.

Здається, страшне обвинувачення, одначе воно включає багато винних між ними і всіх президентів відновленої української держави, і багато моїх дуже добрих друзів. Мені так хочеться, щоби вони прозріли. Отже ж, пропоную тим українцям, котрі не бачили чи і далі не бачать різниці між користуванням російською мовою замість української, глибшого замислення та резолютивного рішення під кутом не української увічливості, а, радше, зрозуміння стратегії імперської полі-тики Москви. Таке рішення буде на велику користь нашої нації і її держави, а також зупинить чергову ворожу агресію Москви. Рівночасно всім людям на землі, знайомим і незнайомим, бажаю щасливого Нового року, здійснення своїх задумів та мрій, а всім націям бажаю витримки та сили, щоби у світі, ще при нашому житті, перестали існувати імперії, а залишилися люди у гурті власних вільних націй.

Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ,
президент Світового конгресу українців (1998—2008),
президент Українського конгресового комітету Америки (з 1992-го).