Мрія про академію

За два роки існування вишкіл в академії пройшли трохи більше двох десятків учнів під керівництвом таких метрів, як Юрій Єгоров, Адольф Лоза, Орест Слєшинський, Валентин Філіпенко, Олег Волошинов, Олександр Князик. Серед викладачів історії мистецтв — Ольга Тарасенко та Ілля Рейдерман. Академія стала зразком своєрідних творчих майстерень. Її вихованці — нині активне крило одеської спілки: Лариса Дем’янишина, Юрій Зільберберг, Ольга Котова, Юрій Силантьєв, Андрій Чаркін та інші. У більшості з них за плечима була вже серйозна професійна підготовка.

Присутніх у виставковій залі привітав із цією подією голова облорганізації НСХУ Анатолій Горбенко. Олександр Князик описав духовну атмосферу, в якій творилася академія:

— Це був час великих сподівань. Тільки-но завершилася радянська епоха. Усі були спраглі чогось нового, відкривалися нові можливості. Нашому менеджеру Жанні Перекрестовій вдалося зацікавити цим проектом банкірів. Однак, як показав час, духовна база виявилася сильнішою, ніж матеріальна… Про рівень діяльності новоутвореної академії свідчили не лише запрошені педагоги-художники, які є гордістю нашого мистецтва, але й проведення лекцій, міжнародних ви-ставок і конференцій, у тому числі за участі ректорів вищих художніх шкіл Парижа, Барселони, Лондона, Афін. У ті часи я особисто вперше побував у музеях Італії, Іспанії, Греції. Потреба в художній академії в Одесі завжди була. Згадаймо 1930-ті, коли тут діяв художній інститут. Одеса — це місто, яке живе великим мистецтвом.

На необхідності для Одеси вищої художньої школи наголошували також Олег Волошинов («…Це майже детективна історія. Хотілось би, щоб не просто поговорили і розійшлися…») і доктор мистецтвознавства Ольга Тарасенко («… досить писати тільки «тишу» — пейзажі і натюрморти в дусі «одеської школи»).

Серед ініціаторів цієї виставки — Лариса Дем’янишина, Олександр Силантьєв, Юрій Зільберберг, Віктор Гоманюк, Ольга Котова. Остання згадує ОМАМ з великим пієтетом:

— В академії панував «дух генія» (за висловом Ю. Єгорова). Були організовані міжнародні пленери (щоправда, не для всіх учнів): Греція, Ізраїль, Єгипет, Туреччина. Порадували першокласні лекції з історії мистецтва одного з найкращих на той час єгиптологів Наталії Помаранцевої (Москва, РФ). Спілкування з Єгоровим залишило помітний слід у нашій творчості. Часом він просто вихоплював пензель і демонстрував, як необхідно відчувати форму, ставив живописні акценти («пишеш лимон — думай про лимон»). Студентами на той момент також були Чаркін, Кім, Гоманюк, Діордіца, Спіндровська, Кязимова, Синявська, Моцпан, Добровецька, Паламарчук, Фрунді-на, Петров, Сивчева. У 1995-у вступили Бегер, Дем’янишина, Никифорова, Скворцова; на скульптуру — Бойченко, Закорецька, Зільберберг, Кондрашова, Крикун, Маршак, Тиблевич, Тирлецька. Після «розпаду» дехто зі студентів продовжував художню освіту. Мені з Андрієм Чаркіним і Ларисою Перекрестовою поталанило: ми ще два роки навчалися в Афінській академії мистецтв. До речі, в Греції ми також займалися в мозаїчній студії (Нікоса Заманіса), що мало наслідки: в Одесі продовжив мозаїчну справу Андрій Чаркін; у Франції відкрила мозаїчне ательє Лариса Перекрестова (почесний громадянин Марселя), а у Вінниці — власну студію Рости-слав Моцпан.

Окремі зразки мозаїчного мистецтва та іконопису у виконанні Андрія Чаркіна та Олександра Силантьєва можна бачити серед експонатів згаданої виставки.

Для колишніх студентів академії організована ними подія стала ще одним приводом відчути мистецьку солідарність та академічне братерство.

Принагідно зазначу, що у перший рік свого існування ця установа діяла на майданчику Одеського музею західного та східного мистецтва, займаючи закритий для відвідувачів античний зал. Це було дуже зручно, адже в перервах студенти могли досхочу насолоджуватися кращими світовими зразками. Згодом адміністрація закладу орендувала майстерні одеського Худфонду на 4-й станції Великого Фонтану. У 1996-у викладачі ОМАМ навіть не отримували зарплати. Висловлюючись фігурально — їх «кинули». Можливо, проект громадянського суспільства не спрацював в умовах економічної кризи (тоді «бюджетники» не отримували зарплат по півроку).

Можна по-різному ставитися до самого факту дворічного існування академії мистецтв в Одесі — скептично чи навіть з обережним опти-мізмом. Ідеєю повноцінної вищої художньої школи у другій Пальмірі переймаються художники різних поколінь. Нині вищу освіту молодь отримує на художньо-графічному факультеті ПНПУ ім. К.Д. Ушинського і в Архітектурно-художньому інституті ОДАБА, які мають специфічні профілі. Попри певні локальні просування Одеси в напрямку забезпечення вищої художньої освіти і ви-пробування, які нам посилає новітній час, проект Одеської академії мистецтв є актуальним. Академія ще може відродитися. Для цього, на мою думку, важливо, перш за все, прийняти закон про меценатство (про це говорять уже понад десять років!), який дозволив би об’єднати приватний капітал з бюджетним фінансуванням. Частка останнього могла би складати близько 50%. Подібна схема діє у західному світі. Втім, в умовах нинішньої неоголошеної війни на Донбасі про це складно вести мову. Але коли ще у новітній час Україна так відчутно наближалася до Європи?

Володимир КУДЛАЧ.