Юрай БЕСКИД: «Ми захищаємо ваші і свої інтереси»

— Пане Юраю, як вам бачиться ситуація в Україні з Братислави? Кажуть, що збоку краще видно.

— Між тим, як бачу я особисто і як бачить офіційна словацька влада, є деякі відмінності. На мою думку, у вас відбуваються значні процеси, пов’язані з реформами в країні. Зміни, які мали відбутися після Помаранчевої революції, запізнилися, не справдилися сподівання, не відбулися процеси, які були заплановані. Думаю, що той час тепер настав. Час дуже важкий: триває війна, ви поки що, тимчасово (я це підкреслюю — тимчасово) втратили територію. Ця втрата завдає удару по національному бю-джету. В таких умовах впроваджувати реформи — дуже складне завдання.

Очевидно, було б краще, якби це було зроблено після 2004 року, коли не було міграційних проблем у Європі, коли не було проблем з Грецією і не було проблем із Сирією. Тоді Україні приділили б більше уваги. Так є, що Україна в інформаційному просторі перебуває десь на другому плані. Багато ваших людей невдоволені, що західні партнери приділяють вашій країні недостатньо уваги. Поширена думка: навіщо йти у Європейський Союз, якщо нас там ніхто не очікує? Це не зовсім так. Досить подивитися на рівень підтримки з боку ЄС і НАТО, зокрема допомоги Збройним силам України. Словацька підтримка становила торік близько 750 тисяч євро, а цього року — майже мільйон допомоги Україні різного рівня. Допомагаємо і на політичному рівні, і спеціалістами. Зауважу, що про це дуже мало пишеться і говориться. А відсутність такої інформації йде на користь тим силам, які не хочуть бачити Україну в Європі.

Я впевнений, що Україна повинна бути у європейському просторі, в ЄС, і чим скоріше — тим краще. Як це здійснити? Це залежить від керівництва і від населення. Адже уряд може приймати рішення, парламент може їх підтримувати законодавчо, але якщо не буде підтримки на всіх рівнях, то закон залишиться законом, реформи будуть прописаними, але не реальними — нічого не змінюватиметься. Кожному українцеві потрібно змінювати своє ставлення, не бути песимістом чи скептиком, а бути активні-шим у просуванні своєї держави в напрямку європейської інтеграції.

— Як може Україні знадобитися словацький досвід вступу до НАТО та Європейського Союзу?

— Наш досвід може бути корисним для України. Сьогодні в уряді ви маєте двох радників зі Словаччини. Один — колишній прем’єр-міністр Мікулаш Дзуринда, а другий, Іван Міклош, був міністром фінансів в уряді Дзуринди, нині він радник у міністра економіки та у міністра фінансів. Вони допомагають робити реформи вам, бо успішно провели реформи у Словаччині. Сьогодні ми одна з кращих країн ЄС за стабільністю банківської системи. Реформи пішли на користь державі. Після їх впрова-дження зросли інвестиції, бо без інвестицій дуже важко щось зробити в економіці.

Після 1993 року, як ми відокремилися від Чехії, наша економіка була в поганому стані. Коли наші сусіди — Чехія, Польща, Угорщина — вступили до НАТО та Євросоюзу, ми залишилися чорною дірою Центральної Європи. Ми бачили, як пішли інвестиції до наших сусідів, котрі пішли шляхом євроінтеграції, а до нас не йшло нічого. На щастя, змінився уряд, прийшли реформатори, прийшли інвестиції. 2004 року з різницею в один місяць ми вступили в Євросоюз і в НАТО. Сьогодні у нас покращення економіки, зрозуміло, ще не таке, як би хотілося. Ми ще далеко не на рівні Німеччини чи Швейцарії, але ми відчутно підтягнулися. Є проблема зайнятості, рівень безробіття 11% — це багато.

Найближчим часом очікуємо нових потужних інвесторів у машинобудуванні — автогігант «Ленд Ровер — Ягуар». Бо як запрацює це виробництво, виникнуть інші невеликі заводи, які продукуватимуть окремі деталі, наприклад, фари, сидіння тощо. Це буде четвертий автомо-більний завод після «Фольксвагена», «КІА» та «Пежо», який працюватиме у Словаччині. Сьогодні, за різними дослідженнями, наша держава на першому або другому місці у Європі за кількістю вироблених автомобілів на душу населення. Хотілося б, щоб й інші сфери так само успішно розвивалися.

За рівнем занятості благополучно виглядають регіони західні, котрі ближче до Чехії, а східні треба більше інвестувати — для цього потрібно споруджувати швидкісні дороги, покращувати інфраструктуру. Середня зарплата нині становить близько 850 євро, пенсія — 400 євро. Щоб покращити життя людей, прийнята низка соціальних пільг, скажімо безкоштовний проїзд у поїздах для студентів та пенсіонерів.

— Це лише у місцевих поїздах та електричках?

— Ні, це в усіх поїздах. За посвідченням пенсіонера або студента у касі оформляють нульовий квиток (потрібно для обліку місць у вагоні).

— Пільги для студентів діють цілий рік?

— Так, і в період навчання, і під час канікул.

— Це цікаво, бо в нас агітатори проти Євросоюзу лякають людей, мовляв, ось ви поки що користуєтеся певними пільгами, а західне суспільство таке антигуманне, що там про жодні пільги не може бути мови...

— Так. Це одна зі складових пропаганди: «ось, дивіться, вас там ніхто не чекає!» Не у всіх державах це однаково, бо є національні інтереси, національні програми, залежить від того, хто в уряді, хто більше соціально орієнтований, а хто менше. Але в нас покращення відбувається.

— Минулу зиму Україна пережила в теплі не в останню чергу завдяки поставкам газу зі Словаччини. Не всі про це згадують, чому?

— Справді, згадували рідко, зате часто наголошували: бачте, який їхній прем’єр проросійський! Наш прем’єр й уряд домовилися, що Україні треба допомогти, газопровід працював у реверсному режимі. Росія збирається будувати «Північний потік-2». Ми з цим не згодні, є ініціатива десяти країн, які проти того, щоб Росія споруджувала новий газопровід. Бо це втрата двох мільярдів доларів для України за транзит. Це втрата і для Словаччини, яка заробляла на транзиті. Ми захищаємо ваші інтереси і свої інтереси. Кому цей другий потік потрібен, якщо сьогодні той газопровід, що є, використовується не в повному обсязі? Тобто це лише політичне питання — обійти Україну і позбавити її коштів за транзит.

— Як ви справляєтеся з проблемою мігрантів, яка стосується усієї Європи? Чи маєте доведені якісь квоти і скільки біженців у вас уже перебуває?

— Квоти доведені. Кожна держава повинна взяти на себе такий обов’язок. Наш прем’єр-міністр та уряд проти і навіть подали позов до Європейського суду про те, що ми не погоджуємося, щоб наша держава приймала якісь квоти — у цьому нема ніякого сенсу. Сьогодні вони дають 700 чи 800 біженців, котрих ми повинні прийняти, а завтра це буде 1600 і так далі. Вже сьогодні ми бачимо, що десь півтора мільйона мігрантів з’явилося в Європейському Союзі. І куди з ними? Що з ними робити? Бачимо багато таких, хто не втікає від війни, а хоче краще жити. А таких, як подивитись на увесь світ, які хочуть краще жити, — більшість. Тоді чому не приймають з Африки?

ЄС погоджується з тим, що біженцям слід допомагати, але треба вирішити дуже болюче питання Шенгенського простору, кордонів, щоб відновити контроль на кордонах, щоб не заходили до нас такими безконтрольними масами. Допомогти тим державам, де відбуваються конфлікти. Там треба стабілізувати ситуацію, щоб люди не втікали з тих регіонів. Допомогти Туреччині, і фінансово, і політично, бо там перебуває два мільйони біженців. Туреччина давно хоче приєднатися до ЄС. Рішення треба приймати в Брюсселі, і важливо, щоб ці рішення діяли. Думаю, це покаже наступний рік. Сьогодні всі держави Шенгену єдині в тому, що цей простір повинен охоронятися, бо безпека — основа Європейського Союзу.

— Чи є офіційна цифра, скільки біженців у Словаччині?

— Вони не зацікавлені залишатися в Словаччині, вони приходять і йдуть далі. Якщо українцям подобається працювати в Чехії і вони кажуть, що там добрі умови, то біженці із Сирії хочуть потрапити в Німеччину, Великобританію, Швецію, Норвегію, де вони уявляють, що там для них буде манна небесна, що ті багаті держави зобов’язані їх усім забезпечити.

— Тобто на вулицях Братислави натовпи біженців не вештаються?

— Ні, такого в нас нема. Ми допомагаємо контролювати кордон Угорщині — ми туди спрямували 50 полі-цейських, які володіють угорською мовою. Так само ми направили наших правоохоронців на допомогу Словенії. Ми фінансово підтримуємо європейські операції з охороні кордонів.

— Про одних сусідів ми знаємо майже все, а про інших — майже нічого. Наприклад, про Польщу українці знають достатньо, а про Словаччину — мало...

— Я також зауважив, що у ваших ЗМІ не чутно про Словаччину. Коли йдеться про Польщу, то у вас є якийсь історичний досвід. Так, є сьогодні якісь питання, які залишилися не вирішеними, або є інші погляди на ці питання. Звісно, Польща значно більша держава, ніж Словаччина. Але ми — також ваш сусід. Я розумію, що маленький. А може, це й від того, що зі Словаччиною вас ніколи в історії не було проблем, і, я думаю, що ніколи й не буде.

Розмовляв Володимир ГЕНИК.