Мотиви сирійської кампанії Путіна
Закінчення. Початок у номері за 3 грудня.
Інформаційні
провокації Москви
У своєму виступі на прес-конференції по завершенні саміту G-20 в Анталії В. Путін звинуватив деякі країни «двадцятки» в укладанні нафтових угод з ІДІЛ. Так, кажучи про джерела фінансування джихадистів, він заявив, що на супутникових знімках «чітко видно, яких масштабів набуває незаконна торгівля нафтою і нафтопродуктами». За словами російського президента, колони автоцистерн, зображені на цих знімках, розтягнуті на десятки кілометрів. При цьому ніяких доказів того, що це паливо постачається саме країнам «двадцятки», глава РФ не надав, задекларувавши лише, що ІДІЛ отримує фінансування від 40 держав. 24 листопада, коментуючи атаку сирійських винищувачів на російський бомбардувальник Су-24, господар Кремля звинуватив Туреччину у використанні нафти з родовищ, які перебувають під контролем ІДІЛ. У ро-сійських ЗМІ стверджується, що другою країною за масштабами перепродажу нелегальної нафти є Йорданія, при цьому не відомо, чи обговорював В. Путін це питання з королем Абдаллою ІІ під час зустрічі з ним 24 листопада в Сочі. Раніше Анкара і Вашингтон звинуватили режим Б. Асада в закупівлях нафти в «Ісламської держави». У Москві і Дамаску на ці звинувачення ніяк не відреагували.
Але найдивніше, що в російських ЗМІ з’явилися звинувачення в закупівлях нелегальної нафти від ІДІЛ і на адресу України. Так, у статті «Київ фінансує ІД?», опублікованій на сайті російського інтернет-видання «Столетие»6 якийсь маловідомий автор Б. Вишневецький (під цим ім’ям в інтернеті не вдалося виявити жодної іншої статті), посилаючись на «дуже компетентних експертів» сайта «Одесса-антимайдан», стверджує, що «через одеський порт, який перебуває під повним контролем американського ставленика М. Саакашвілі, здійснюються нелегальні поставки нафти, що видобувається ІДІЛ». Далі в статті повідомляється, що нелегальна нафта ІДІЛ нібито з дозволу Туреччини поставляється в Одеський порт малими танкерами. Але при цьому нічого не говориться про те, в яких портах і яких країн завантажуються ці українські «малі танкери». Про це російські дезінформатори чомусь не повідомили. Та й хіба можна повідомити про те, чого нема насправді?
У підконтрольних ЗМІ Кремль звинувачує Україну в поставках озброєнь терористам ІДІЛ через посередників. Повідомлялося про затримання, ймовірно в середині листопада, в Кувейті ліванця Усами Хаята, який нібито здійснював оборудки із закупівлею зброї в Україні, зокрема переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК FN6) китайського виробництва, і відправляв її через Туреччину для бойовиків сирійської опозиції. Повідомлялося також про постачання терористам через Саудівську Аравію за участю польської збройової компанії «Level 11» спарених 23-мм зенітних установок ЗУ-23-2. Деякі види озброєнь (гранатомети і телекомунікаційне обладнання) нібито закуповувалося для сирійської опозиції та терористів через начебто зареєстровану в Україні компанію, власником якої також є заарештований у Кувейті сирієць Абделькерім Салем.
20 листопада концерн «Укроборонпром» офіційно заявив, що не має відношення до постачання з України переносних зенітно-ракетних комплексів або іншої техніки «Ісламській державі». При цьому наголошувалося, що Україна ніколи не закуповувала у Китаю ПЗРК FN6. Подібну заяву зробило також Міністерство оборони України, не виключаючи, що таке озброєння могли продавати проросійські бо-йовики на Донбасі, яких Кремль із надлишком забезпечує різноманітною сучасною зброєю.
У російських ЗМІ постійно мусується тема співпраці українських націоналістів з арабськими терористами ще з часів війни у Чечні. Стверджується, що зараз у лавах сирійської збройної опозиції є кілька сот українських громадян, переважно кримських татар, членів партії Хізб ат-Тахрір.
Той факт, що кримські татари воюють у Сирії на боці опозиції, голова Меджлісу кримськотатарського народу М. Джемілєв визнав ще у вересні 2013 року. Водночас він підкреслив, що Меджліс не підтримує їхнього виїзду до Сирії, і зазначив, що ті, хто поїхав туди воювати, є прихильниками нетрадиційної для кримських татар течії в ісламі.
У вже згаданій статті Б. Вишневецького стверджується, що екс-міністр МВС України В. Захарченко нещодавно нібито зробив таку «сенсаційну» заяву: «Як стало відомо цими днями з документів, отриманих мною за неофіційними каналами, РНБОУ, очолювана головним організатором державного перевороту в Україні у 2014 році О. Турчиновим, 13 жовтня 2015-го ухвалила рішення відправити до Сирії, в ряди збройної опозиції, українські добровольчі батальйони. Про це рішення секретар РНБО О.Турчинов поінформував у своєму листі від 16.10.2015, № 417/9-8-7 міністра внутрішніх справ А. Авакова, міністра оборони С. Полторака і командира добровольчого українського корпусу «Правий сектор» А. Стемпицького». Але виникає питання: навіщо О. Турчинову інформувати А. Авакова та С. Полторака про прийняті в РНБО рішення, якщо вони є його членами?
Авторові цього наскрізь фальшивого «документа» слід було б знати, що українське законодавство забороняє громадянам України брати участь у збройних конфліктах за кордоном. Зокрема, статтею 447 Кримінального кодексу України передбачене покарання за найманство на термін від 5 до 10 років. Зрештою, навіщо нам посилати добровольців на Близький Схід, якщо у нас є створений Росією свій «близький схід» на Донбасі?
Що ж, ми вже звикли до того, що однією із складових «гібридної війни» Росії проти України є інформаційно-психологічні операції Кремля. Але, схоже, фантазія їх розробників вичерпується, оскільки ці операції стають дедалі примітивнішими і де дедалі менше людей, як українців, так і росіян, потрапляють у їхні діряві тенета...
Спроба відвернути
увагу росіян
від економічних проблем
Основна мета Путіна — підняти рейтинги своєї популярності в умовах, коли десятки мільйонів росіян страждають від наростания соці-ально-економічних проблем, посилених міжнародними санкціями та ізоляцією. У разі успішного результату військових операцій і дипломатичних маневрів РФ у Сирії в Кремлі сподіваються якщо не на повне зняття міжнародних санкцій, то хоча б на їх послаблення. Бо санкції і зниження цін на нафту на світовому ринку вже завдали Росії вельми відчутних втрат і збитків. За даними консалтингової фірми McKinsey у Москві, сьогодні Росія переживає глибші фінансову та економічну кризи, ніж у 1998 та 2008 роках.
Як випливає зі звіту Міністерства фінансів РФ про виконання бюджету за I півріччя 2015-го, економічний спад у Росії в другому кварталі склав 4,6%, доходи від продажу газу і нафти в бюджеті вперше з 2010-го знизилися на 727 млрд рублів. Основна причина — майже двократне (із 107,3 дол. до 57 дол. за барель) падіння ціни на нафту на світовому ринку. Загалом доходи федерального бюджету скоротилися на 2,5% ВВП, що в грошовому вираженні складає приблизно 650 млрд рублів. Уперше з 2010-го бюджетні обсяги видатків перевищують обсяги доходів. Негативні дані щодо бюджетного виконання за 2015 рік неминуче призведуть до скорочення бюджетних видатків у 2016-у.
За прогнозами Центру розвитку Вищої школи економіки РФ, якщо ціна на нафту в найближчі три роки збережеться на рівні 50 дол., то резервний фонд РФ вичерпається вже в першому півріччі 2017-го7. Однак це може статися значно рані-ше, оскільки, за різними прогнозами, ціни на нафту можуть зменшитися навіть до 20 дол. за барель. У Міністерстві економіки Росії припускають падіння ціни на нафту до 38 дол. до кінця нинішнього року. У прогнозі Інвестиційного банку Goldman Sachs, опублікованому у вересні, не виключається у 2016-у падіння ціни на нафту до 20 дол. Для Росії це буде просто катастрофою.
На думку багатьох оглядачів, санкції США та ЄС проти Росії є поки що досить «м’якими», однак в економічному секторі РФ ці заходи вже завдали вельми відчутних втрат. За оцінками експертів, через міжнародні санкції Росія втратила 98 млрд євро (23 млрд — в 2014 році та 75 млрд — станом на 1 вересня 2015-го). За час дії міжнародних обмежень капіталізація фондового ринку Росії впала із 766 млрд до 498 млрд дол., а курс рубля — удвічі8.
Проте, соціально-економічна ситуація в Росії стала критичною ще задовго до зниження цін на нафту і запровадження санкцій. Просто досі вдавалося зводити кінці з кінцями завдяки надприбуткам від реалізації величезних сировинних ресурсів, насамперед енергетичних. 2013 рік був цілком сприятливим для російської економіки, але вже тоді вона перебувала в стані тривалої стагнації. Як ілюстрацію наведемо деякі дані з доповіді голови комітету оборони Держдуми РФ В. Комоєдова «Що загрожує Росії», з яким він виступив 14 лютого 2013-го на науково-практичній конференції «Військова безпека Росії: ХХI століття». В. Комоєдов так характеризує тодішню соціально-економічну ситуацію в Росії: «Сучасна Росій-ська Федерація, на жаль, є сировинним придатком чужої економіки. У нас величезні вимираючі території… Росія переживає духовну, моральну, світоглядну кризу. Це реальна небезпека майбутньому країни, її державності, становищу в світі та ролі у світовій цивілізації. Держава сьогодні не має загальнонаціональної ідеї, що згуртовує суспільство. Двадцять років бурхливих перетворень так і не врятували Росію від принизливої сировинної залежності. Наша нинішня економі-ка значною мірою ігнорує потреби людини. Вітчизняний бізнес не винаходить і не створює, а торгує сировиною або імпортними товарами...» (На жаль, ситуація в Росії мало чим відрізняється від ситуації в Україні.)
У згаданій доповіді також міститься статистика про масштаби падіння промислового виробництва в Росії станом на 2012 рік. Так, видо-буток вугілля впав до рівня 1957-го, виробництво вантажних автомобілів — 1937-го, комбайнів — 1933-го, тракторів — 1931-го, вагонів — 1910-го, тканин — теж 1910-го, взуття — 1900-го. Чи це не красномовні показники «досягнень епохи стабільності» В. Путіна?
Далі із доповіді В. Комоєдова дізнаємося. Тільки 25 млн із 140 млн (реально 128 млн — О.В.) населення Росії зайнято у виробничій сфері, решта 100 млн лише споживають продукти виробництва. На кожного працюючого у виробництві припадає 67 споживачів. За останні роки 40 тис. російських сіл обезлюдніли. За офіційними даними, у 2011 році налічувалося 4 млн бомжів і 40 млн алкоголіків — третина населення країни (!). У Росії понад мільйон ув’язнених, більше, ніж у 1937-у. Середня тривалість життя — 64,8 років. На 1000 шлюбів — 600 розлучень. За останні роки кількість чиновників зросла на 70%. Наукові дослідження скоротилися на 40%, а кількість наукових співробітників — на 50%...
Ці дані дають чітку відповідь на питання: «Що і хто загрожує Росії?». Росії загрожує антинародний клептократичний режим, але аж ніяк не НАТО, не США і, тим більше, не «українські бандерівці», якими нині лякає росіян московська влада. Замість того, щоб наводити лад у себе вдома, Кремль вливає величезні кошти в роздутий військовий бюджет (за даними SIPRI, у 2015 році — 84,5 млрд дол.), у Крим, «Лугандонію», а тепер уже і в проведення військових операцій у Сирії, які обходяться російській скарбниці по 4 млн дол. на день.
Надто довго відволікати увагу власного населення від жалюгідного стану російської економіки брязканням зброї і різними зовнішніми авантюрами неможливо. Рано чи пізно В. Путіну доведеться відповідати за результати його економічної політики впродовж останніх 15 років. Як, наприклад, він зможе пояснити, що Росія — величезна країна-континент з багатющими природними ресурсами — посідає сьоме місце у світі за обсягом ВВП (3,5 трлн дол.), пропустивши перед собою Китай (18 трлн), США (17,3 трлн), Індію (7,4 трлн), Японію (4,7 трлн) та Німеччину (3,7 трлн дол.)?
Сирія не стане
козирем для торгу
Якщо поставити риторичне питання: який фронт для В. Путіна важливіший — український чи си-рійський, то, на моє переконання, безсумнівно, український. Як сказав російський політолог А. Піонтковський, «поки Путін при владі, до останнього дня, до останнього подиху свого політичного життя, він продовжуватиме спроби задушити Україну всіма засобами, які будуть у нього в розпорядженні». Й ось чому. Втрата контролю над Україною, надання Україні можливості стати цивілізованою європейською державою є для клептократичного режиму В. Путіна смертельною за-грозою, тоді як втрата впливу на Дамаск такої загрози, природно, не становить. Тому українська і сирійська авантюри Путіна тісно взаємопов’язані, при цьому си-рійська відіграє допоміжну роль — як можливість торгу із Заходом в питанні про поступки щодо суверенітету України.
В. Путін готовий зробити поступки в питанні щодо Сирії в обмін на поступки Заходу в питанні щодо України. У чому готовий поступитися В. Путін у питанні про Сирію? Зважаючи, що основною супереч-ністю щодо мирного врегулювання сирійської кризи є подальша доля і роль президента Б. Асада, то, видається, В. Путін здасть його нічтоже сумяшеся, якщо Захід закриє або хоча б прикриє очі на дії господаря Кремля в Україні і зніме санкції чи зробить їх номінальними і формальними. Рано чи пізно В. Путін змушений буде здати Б. Асада, оскільки забракне сил і ресурсів залишити його при владі ще на кілька років. До того ж, за всіма ознаками, Захід навряд чи погодиться, щоб
Б. Асад взагалі був допущений до майбутніх президентських виборів у недавно окресленому у Відні процесі мирного врегулювання. Тим більше, що він і так уже 15 років є президентом Сирії. Передбачаючи неминучість цього результату, Москва вже давно контактує з «поміркованою сирійською опозицією», сподіваючись, що їй вдасться знайти заміну Б. Асаду і зберегти свою присутність і вплив у Сирії.
З огляду на все, по що йшлося вище, нема жодних підстав вважати, що В. Путін загрузне в Сирії і залишить у спокої Україну. На жаль, цього не буде. Коротке перемир’я на Донбасі у вересні та жовтні служило лише поліпшенню іміджу
В. Путіна як «миротворця» перед його виступом на Генеральній асамблеї ООН. Сьогодні, коли для Європи і всього світу головною проблемою став тероризм й увага світової громадськості до українсько-ро-сійської конфронтації дещо ослабла, Кремль може запустити новий виток агресії з боку «ДНР» і «ЛНР» і таким чином зірвати навіть невигідні і принизливі для Києва Мінські угоди з метою заморожування кон-флікту і, в кращому випадку, збереження існуючого статус-кво.
Так, у В. Путіна не вийшло з реанімацією або створенням «Новоросії», але він тепер має плацдарм для виснаження України з можливістю розширення цього плацдарму за слушної нагоди (скажімо, якщо з опорою на п’яту колону вдасться послабити центральну владу у Києві). До того ж, поки на окупованих територіях України — в Криму і на Донбасі — квартируватимуть російські окупаційні війська, про вступ до ЄС чи в НАТО не може бути й мови.
Об’єктивно Росія не зацікавлена у мирному врегулюванні в Сирії, якщо не буде гарантії подальшого перебування при владі Б. Асада або йому подібного проросійського політичного діяча. З іншого боку, враховуючи, що Захід прагнутиме привести до влади прозахідні си-рійські політичні сили, то громадянська війна у цій багатостраждальній країні може тривати ще невизначено довго, скажімо, як в Іраку, де вона точиться уже 12 років, чи в Ізраїлі, де палестинці та ізраїльтяни конфронтують сім десятиліть.
Почавши військові операції в Сирії, кремлівські стратеги розраховують, що імідж сильної Росії, який відіграє вагому роль у розв’язанні міжнародних конфліктів, позитивно сприйме більшість населення країни. Швидше за все, так і буде. Але якщо В. Путін вчасно не зупиниться і не виведе свій військовий контингент з Сирії, то це може засмоктати РФ у трясовину війни на довгі роки і призвести до вельми драматичних і сумних наслідків, як це сталося внаслідок радянської інтервенції в Афганістан.
В. Путін також сподівається, що Захід «гідно» оцінти участь росій-ських повітряно-космічних сил у боротьбі проти ІДІЛ і як «винагороду» Кремль отримає послаблення в питанні щодо Донбасу. Однак цим розрахункам В. Путіна не судилося збутися. Так, 19 листопада заступник помічника президента США з національної безпеки Бен Родс чітко заявив, що координація дій США та РФ у боротьбі проти ІДІЛ аж ніяк не вплине на позицію Вашингтона щодо ситуації в Україні: «Ми не бачимо ніякого зв’язку між українським питанням і ситуацією в Сирії. Санкції на Росію були накладені не через Сирію, а через Україну і за те, що Росія порушує суверенітет та територіальну цілі-сність України». Виступаючи 17 ли-стопада на саміті АТЕС у столиці Філіппін, Б. Обама наголосив, що Росія «повинна припинити підтримку сирійського диктатора Б. Асада і переключитися на боротьбу з ІДІЛ». За словами глави Білого дому, «російські авіаудари в Сирії тільки допомогли терористам ІДІЛ».
Таким чином, ставка В. Путіна на співпрацю зі США в питанні спільної боротьби проти ІДІЛ в обмін на вихід з ізоляції і зняття або хоча б послаблення санкцій, не вдалася. Крім Б. Обами про зобов’язання В. Путіна з мирного врегулювання ситуації на сході України йому на саміті G-20 в Туреччині нагадали також канцлер ФРН А. Меркель, прем’єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон, прем’єр-міністр Канади Дж. Трюдо і прем’єр-міністр Італії М. Ренці.
У кулуарах саміту G-20 лідери країн Заходу домовилися про продовження санкцій проти Росії ще на шість місяців — до липня 2016 року. Офіційне рішення щодо продовження санкцій Євросоюзу проти Росії ухвалять, очікується, на саміті ЄС 18 грудня. Торгувати Україною з В. Путіним ніхто не буде. Лідери провідних західних країн чітко продемонстрували, що в питаннях санкцій, під впливом ситуації в Сирії, вони не підуть на перегляд своєї позиції щодо анексії Криму та конфлікту на Донбасі.
Олексій ВОЛОВИЧ.
24 листопада 2015 р.
6 Киів фінансує ІД? // http://www.stoletie.ru/versia/kijev_finansirujet_ig_243.htm
7 Мінфін зафіксував бюджетну кризу в Росії // http://www.profi-forex.org/novosti-rossii/entry1008267705.html
8 Як міжнародні санкції нашкодили Росії. // http://ru.tsn.ua/groshi/kak-mezhdunarodnye-sankcii-navredili-rossii-infografika-481269.html

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206